Донька Прометея, авторка журливих поезій, та й загалом панянка із сумною долею? Ні-ні, Леся Українка була геть іншою! Активістка, мандрівниця, амбасадорка фемінізму, та, що раз у раз шокувала своїм креативним письмом сучасну їй публіку… І це ще не всі титули, які мала письменниця: у сьогоднішній статті охопимо бодай дрібку з них :) 

Продюсерка кобзарів і лірників 

Свого часу Леся Українка зацікавилась фольклором, а надто думами у виконанні лірників, кобзарів і бандуристів. Вона не лише надихалася народною творчістю, а й збирала та вивчала її науковими методами того часу. Однією з практик збирання фольклору було записування народних пісень, приспівок чи дум по селах. Вирішивши досліджувати народну творчість саме за таким підходом, 1908 року Леся Українка разом із чоловіком Климентом Квіткою та фольклористом Філаретом Колессою організувала експедицію Наддніпрянщиною — там дослідники заходилися фіксувати та зберігати на майбутнє оригінальні українські пісні й думи.

На межі ХІХ–ХХ століть ще можна було зустріти кобзарів, бандуристів і лірників, які знали та виконували чимало автентичних народних пісень і дум. Після революції 1917 року та приходу радянської влади в Україну кобзарсько-лірницька традиція почне занепадати: її витіснятиме цензура. Тож нині знаємо про оригінальні народні думи саме із записів дорадянських дослідників, зокрема й завдяки матеріалам експедиції Лесі Українки.

Під час мандрівки дослідники записували голоси знаменитих за тих часів виконавців: Михайла Кравченка, Антіна Скоби та Явдохи Пилипенко з Полтавщини, Івана Кучеренка та Гната Гончаренка з Харківщини й інших. Для запису «подкастів» із ними дослідники використовували тогочасний аналог диктофону — фонограф, який фіксував звук на валиках із восковою оболонкою. Оригінальні записи з експедиції можна послухати й нині за посиланням.

Після експедиції команда Лесі Українки заходилася записувати думи текстом і нотами. Згодом напрацювання перетворили на збірку «Мелодії українських народних дум», що вийшла у двох томах 1910 і 1913 років, — опублікувати її допомогло Наукове товариство ім. Тараса Шевченка у Львові. До видання увійшли 10 цілих дум і 42 фрагменти з мелодіями початків. 

Любителька творчих тусовок і дружніх посиденьок 

Укладачі біографій Лесі Українки часто акцентують на хворобах письменниці. Доклався до цього й Іван Франко, хоч і мав за мету змалювати її як борчиню, яка невпинно творить попри свій стан: в одній зі своїх перших рецензій на творчість Лесі Українки він описав авторку як «хвору, слабосилу дівчину». 

Насправді ж Леся Українка встигала і творити, і проводити час із колегами та друзями офлайн, і відвідувати культурні івенти. У містах, куди письменниця мандрувала у справах чи на лікування, вона зустрічалася з друзями чи ходила в театр. Приміром, під час поїздки до Відня 1891 року Леся Українка гуляла містом, відвідувала музеї та вистави, де показували драматичні новинки. Під час своїх відвідин Львова письменниця вряди-годи проводила час з Іваном Франком, а 1901 року в Чернівцях гостювала в Ольги Кобилянської. Долучалася Леся Українка й до літературних зібрань: була членкинею київської «Просвіти», приймала в себе вдома зіркових письменників, з якими товаришувала, а 1903 року їздила з ними на відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. 

Руйнівниця театрального мейнстриму

За часів Лесі Українки в театрах були популярними п’єси про українське сільське життя, а вистави з народними костюмами й танцями користувалися попитом навіть при царському дворі. Тож коли Леся Українка випустила психологічну драму «Блакитна троянда» про життя інтелігенції, це вразило публіку. П’єса розповідає історію кохання з акцентом на хворобливому внутрішньому стані героїні.

У п’єсі критиків обурював нетиповий сетинг (контекст сюжетних подій) драми: письменницю звинувачували в порушенні традицій українського театру, за якими було прийнято зображувати переважно народне життя. Понад усе обурювала авторів рецензій українська мова персонажів. Вони-бо вважали, що вона аж ніяк не пасує інтелігенції, яка у п’єсі спілкувалася на філософські теми, натомість годиться буцімто лише для використання в побуті. 

Популяризаторка фемінізму 

Коли фемінізм набрав популярності на Заході та на наших теренах, Леся Українка захопилася ідеями жіночого руху. Письменниця додавала до своїх творів новаторські на той час думки. Зокрема в поезіях «Жіночий портрет» і «Східна мелодія» письменниця висвітлювала характерні для її часу проблеми жінок: шлюб не за згодою, насильство, нерівність прав жінок і чоловіків у суспільстві.

У поемі «Одержима» письменниця змалювала жінку, хвору на так зване «жіноче божевілля». Таку недугу в ті часи часто «діагностували» в жінок, що наважувалися йти всупереч стереотипам і суспільним нормам. Також Леся Українка змалювала чимало історичних і міфологічних жіночих постатей, описуючи їх як самостійних особистостей — серед них Жанна Д’Арк, Офелія, Беатріче, Ніобея. 

Інноваційним для літературного канону того часу був і феміністичний перегляд Лесею Українкою образу Дона Жуана. Його письменниця змалювала у п’єсі «Камінний господар». У її інтерпретації Дон Жуан стає жертвою власних гендерних стереотипів, а донна Анна, у яку він був закоханий, руйнує шаблони «правильної» жіночої поведінки. Вона цінує свободу, любить владу та має «чоловічі» риси: покладається в усьому на себе, бореться за свої інтереси, вірить у культ сили та захоплюється зброєю.

Борчиня за українську державність

Леся Українка зростала в політично активній родині. Батьки — Петро Косач і Олена Пчілка — підтримували ідеї української державності та фінансували українську культуру, зокрема донатили на музеї, книжки й часописи та допомагали політичним активістам. Дядько письменниці Михайло Драгоманов був учасником київської громади, видавав політичні часописи та просував ідею соборної України. 

Вже в дорослому віці письменниця підтримувала та просувала проукраїнську позицію: поділяла ідеї соціал-демократичного руху, допомагала в політичному активізмі Михайлові Драгоманову, перекладала просвітницькі твори для простого люду й опікувалася бібліотекою товариства «Просвіта». Оскільки така діяльність була нелегальною, Леся Українка вдавалася до маскування своєї особистості й використовувала псевдоніми та криптоніми: підписувалася як Незалежний Українець і Н. С. Ж. (наша спілка жіноча). Через активну політичну позицію письменницею зацікавилася поліція: вже у 23 роки Леся Українка потрапила під таємний нагляд, а 18 січня 1907 року жандарми обшукали київську квартиру Косачів через підозри їхньої участі в соціал-демократичних організаціях.

Творчиня освітніх курсів

У 20 років Леся Українка уклала підручник «Стародавня історія східних народів» для молодших сестер і брата. У цьому її підтримав Михайло Драгоманов. Матеріал письменниця брала з робіт західних істориків, проте переосмислила й адаптувала його для простішого розуміння, проводила паралелі з історією та сучасністю України. 

Підручник складався зі вступу з описом первісного ладу та 6 частин, присвячених різним народам: індусам, мідійцям і персам, єгиптянам, ассирійцям і вавилонянам, фінікійцям та ізраїлітам. У кожному розділі письменниця розповідала про доісторичне життя того чи іншого народу, клімат різних територій і постання держав, а особливу увагу приділяла культурному та духовному життю. Саме тому підрозділи «Віра», «Пам’ятники», «Звичаї» та «Письмо» мають велике наповнення. Окрім цього, Леся Українка додавала до історичних оповідей міфи, легенди, епос і власноруч перекладені віршами пісні східних народів. 20 років потому письменниця доопрацювала підручник, але видали його вже після її смерті, у 1918 році. 

Та, що вміла працювати з негативним фідбеком

Критики-сучасники Лесі Українки докоряли їй, що вона використовує екзотичні біблійні й античні сюжети замість суто українського контексту в таких творах, як, приміром, «Одержима». Схожі звинувачення отримала й «Блакитна троянда».

П’єси Лесі Українки загалом не завжди вписувалися у формат тогочасного театру, тож іноді режисери намагалися переробити їх. Приміром, «Лісову пісню» відмовлялися ставити на сцені без правок, проте Леся Українка не погоджувалася на жодні зміни. Через таку неформатність п’єси письменниці не мали особливого успіху в театрах.

Попри це, Леся Українка продовжувала творити й нерідко іронізувала, а то й сипала сарказмом у бік критиків. До прикладу, коли її питали, чим вона займається, відповідала, що пише «чистую глупость на несуществующем наречии» — так описували її твори деякі невдоволені українською мовою критики. 

А от конструктивну критику Леся Українка цінувала. Зокрема писала, що «надзвичайно привчила себе вислухувати різні критичні відозви» й порівнювала їх із холодною водою, яка «часом дуже корисна буває, хоч і не дуже приємна». 

Такою насправді була Леся Українка — активною і відповідальною в соціальному житті та провокативною й новаторською у творчості. Цікавимося й надихаємося прикладами українських митців і мисткинь!

Джерела світлин

1. Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт

2. Музей видатних діячів української культури

Ілюстрації: Анастасія Василенко