Конкурс-захист науково-дослідницьких робіт — перший крок українських підлітків до кар’єри науковців. Хлопці та дівчата пробують себе як винахідники та дослідники в тому науковому напрямку, який їм до вподоби: від соціології до IT, від літературознавства до екології. 

Як стати частиною МАНспільноти, що надихає на наукові звершення та мотивує до досліджень — розпитали фіналістів цьогорічного Конкурсу-захисту.

Як це — створити систему автопілотування БПЛА: історія Ярослава Шейка

Ярослав розробив систему автонаведення дрона на ціль. З цим проєктом переміг у секції «Аерокосмічна техніка та оборонні технології».

Як ти долучився до МАН?

У школі вчителі часто розповідали про можливості Малої академії наук та проєкти, які створили її учні. Це мене зацікавило, і я захотів стати частиною цієї спільноти. 

У починаннях мене підтримав класний керівник, який згодом став моїм науковим керівником.

Чому ти обрав таку тему?

Я цікавився БПЛА і раніше, ще до того, як їх почали застосовувати у війні з росією. Часом ходив з другом політати на дроні (сленговий вислів — прим. ред.) у лісі чи над річкою. Це дарує неймовірні враження — відчуття, ніби ти птах у польоті. Однак тоді моє захоплення не виходило за межі дозвілля, я не вивчав будови чи характеристик БПЛА.

З початком повномасштабної війни зрозумів, що безпілотники мають великий потенціал. Тож почав вивчати алгоритми їхньої роботи, знайомитися з різними системами доведення до цілі. На базі цих знань і розробив свій проєкт.

Чим запам’ятався Конкурс-захист?

На Всеукраїнському етапі Конкурсу-захисту я зустрів друга, з яким познайомився ще в дитячому садочку (коли він перейшов в іншу школу, ми втратили зв’язок). Він теж брав участь у змаганні. Так ми почали спілкуватися знову, відтепер — ще й на наукові теми! 

Я побоювався, що журі на конкурсі буде суворим. Але виявилося, що це зовсім не так. Члени журі щиро цікавилися моїм проєктом та ставили змістовні питання, які спонукували мене до роздумів. 

Що тебе мотивувало в роботі над проєктом?

По-перше, цікавість до нового. Я прагнув здобути цей науковий досвід, пройти шлях від наукової ідеї до її публічного захисту. Безперечно, кінцевий результат важливий, але не менш важливо насолоджуватися процесом, бути готовим до труднощів і нових відкриттів.

Мала академія наук дала мені неоціненний досвід, який буде корисним на науковому шляху та під час навчання в університеті. Це лише початок: хочу й надалі створювати нові наукові проєкти, долучатися з ними до змагань та конкурсів і презентувати свої ідеї Україні та світові. 

Як це — моделювати черепно-мозкові імпланти: історія Олександра Коваля

Олександр розробив навчальну програму для моделювання та підбирання черепно-мозкових імплантів, що усувають дефекти черепа людини. З цим проєктом переміг у секції «Навчальні, ігрові програми та віртуальна реальність».

Як ти зацікавився наукою?

Я завжди був допитливим. У 8 класі серйозно замислився, як саме можу допомогти світові. Пригадую, як розмірковував, які наукові відкриття будуть актуальними, які галузі треба розвивати, які сфери досліджувати. За збігом обставин саме тоді мій науковий керівник запропонував спробувати сили та створити науковий проєкт з біології. Так я познайомився з Малою академією наук. 

Спочатку було складно, як і з починаннями в будь-якій сфері. Я досліджував біологію, виявляв, які сфери цієї науки перспективні для дослідження, вигадував ідеї проєктів та втілював їх. Тоді й зрозумів, що шлях науковця починається з маленьких кроків. 

Як виникла ідея проєкту?

Поєдналися кілька факторів. Насамперед я хотів створити актуальний проєкт і дослідити ту галузь біології, де багато відкритих питань. Також я захоплююся медициною і цікавлюся, як можна поєднувати її з інформатикою чи інженерією. Крім того, через війну росії проти України збільшилася кількість черепно-мозкових травм серед військових та цивільних.  

Що тобі дає МАН?

Для мене МАН — абсолютно унікальна освітня спільнота! Звісно, в інших країнах існують власні осередки, але вони зовсім інакші. Я досі вражений рівнем організації заходів та змагань, а також кількістю можливостей для юних дослідників. Це неймовірний старт у науці! 

Хоч на змаганнях ти конкуруєш з іншими учасниками, однак відчуваєш дружню атмосферу та силу ком’юніті. Тут кожен і кожна готові дати слушну пораду та підтримати твої сміливі ідеї!

Поділися враженнями від Конкурсу-захисту.

Дуже радію, що долучився до Конкурсу-захисту! Це змагання — ще одна сходинка на шляху до наукової мрії. Мій інтерес до досліджень і бажання вдосконалювати проєкт тільки посилилися. Переконаний: цей досвід допоможе мені у майбутньому!

Як це — шукати найкращі дерева для озеленення: історія Антоніни Дронь

Антоніна розробила мобільний застосунок, який добирає найкращі види зелених насаджень залежно від характеристик земельної ділянки. З цим проєктом перемогла в секції «Екологія».

Твій переможний проєкт пов’язаний із попереднім, з яким ти брала участь у GENIUS Olympiad 2024. Тоді ти добирала зелені насадження для студмістечка. Чому вирішила продовжувати дослідження і цього разу розробити застосунок?

Так, я досліджую зелені насадження вже тривалий час. Насамперед вивчаю, які дерева створюють сприятливий мікроклімат, дають оптимальне затінення та знижують температуру довкілля у спеку. Це важливо завжди, а особливо зараз, коли наслідки глобального потепління роблять життя людей влітку дуже складним.

З часом я помітила проблему: часто люди не знають, які дерева краще висадити на своїй ділянці. Та й сервіси озеленення можуть помилитися з порадою. Наприклад, у моєму місті на набережній висадили дерева, які не підходять для цієї території, тож частина з них просто засохла. Тоді я вирішила: треба створити простий та доступний інструмент, який би допоміг визначитися із насадженнями залежно від характеристики території. Так і з’явилася ідея створити застосунок. Зараз він працює лише на території Дніпропетровської області, з часом планую поширити його можливості на інші регіони.

Що допомогло тобі не втрачати мотивацію під час роботи?

Моя сім’я, друзі та однодумці з Малої академії наук. Хтось розробляє роботів, хтось вивчає математику, інші — фізику чи біологію. Мене надихає те, що вони створюють, з яким завзяттям підходять до роботи. У такій спільноті неможливо опустити руки чи здатися на половині шляху. Бажання бути з друзями на одній хвилі надихає і мотивує! 

Чи відчуваєш ти підтримку від інших МАНівців?

Челенджі — невіддільна частина шляху науковця-початківця. Ми стикаємося з браком інформації чи обладнання, сумніваємося у своїх силах і потребуємо підтримки наставників та однодумців. Тут на допомогу приходить спільнота МАН! Ми допомагаємо одне одному з пошуком джерел, даємо чесний фідбек на проєкти, радимо шляхи розвитку ідей. Це дуже допомагає, адже самостійно важко помітити у своєму проєкті прогалини чи недопрацювання. Важливо чути зворотний зв’язок у процесі роботи, а не лише під час презентації готового продукту. 

Поділися подальшими науковими планами.

Я мрію потрапити до міжнародної збірної МАН і брати участь у світових конкурсах. Торік мій проєкт був локальним — стосувався лише Дніпропетровської області. Зараз я розширила тему і, відповідно, сферу застосування своїх напрацювань. Тож мій застосунок може бути корисним і за межами України. 

Нещодавно я вступила до бордингової школи у Великій Британії, після завершення якої планую вивчати екологію, біологію та бізнес. Після закінчення навчання планую повернутися до України, щоб застосовувати свої знання та навички для відбудови держави. 

Як це — реабілітувати військових за допомогою VR-технологій: історія Станіслава Смірнова

Станіслав дослідив, як за допомогою віртуальної реальності можна поліпшити реабілітацію військових, що мають ураження ліктьового нерва. З цим проєктом хлопець переміг у секції «Охорона здоров’я».

Розкажи, як ти зацікавився наукою.

Мене з самого дитинства цікавило, як працює організм людини: як влаштовані процеси дихання, як передається нервовий імпульс, як рухається кров.

Тож, коли у шкільній програмі з’явилися біологія та хімія, я легко і з задоволенням опановував ці дисципліни. Тоді ж почав долучатися до змагань та олімпіад із цих предметів. Так на практиці зрозумів, що ці науки мені дійсно близькі.

Мої зацікавлення щиро підтримувала родина. Мама завжди знаходила правильні слова та надихала не здаватися у складні моменти.

Як виникла ідея створити цей проєкт?

Я можу відносно спокійно жити й навчатися лише завдяки стійкості та відвазі наших захисників. Саме тому й вирішив створити проєкт, який буде корисний для нашого війська. 

Мене захоплюють медицина та імерсивні технології, які передбачають занурення у віртуальний світ. Я вирішив об’єднати ці інтереси для реабілітації військових. Обрав вузький напрямок — відновлення бійців з нейропатією ліктьового нерва, адже це ураження доволі поширене і потребує тривалого лікування. 

Твій проєкт пов’язаний із відновленням військових після травм. Як вони реагували на новий підхід до реабілітації?

Я тестував свою розробку на базі Обласного клінічного госпіталю ветеранів війни Кіровоградської обласної ради. Військові, які проходять там реабілітацію, дуже зацікавилися процесом. Віртуальна реальність гейміфікує фізичну терапію та, відповідно, більше залучає ветеранів у процес лікування. У них підвищувалася мотивація до реабілітації, а це надзвичайно важливо для якісного та ефективного відновлення. 

Класична фізична терапія задіює насамперед м’язи ураженої ділянки, у нашому випадку — руки. Пацієнти виконують різні вправи для тонусу м’язів, використовують спеціальне обладнання під наглядом спеціаліста. Без цього не обійтися. Віртуальна реальність лише доповнює цей процес. Проте її використання впливає на нейропластичність та допомагає створювати нові нейронні зв’язки, а отже, покращувати когнітивні навички. Я неймовірно задоволений позитивними відгуками військових.

Як плануєш розвивати проєкт?

Хочеться зробити цю технологію доступною для всіх військових медичних закладів. Наразі я протестував її лише у своєму місті. Проте для масштабування потребую технічної і матеріальної підтримки. Тож буду шукати спонсорів. 

Заразом робота над проєктом лише підтвердила та укріпила мою пристрасть до медицини. Тому я точно продовжуватиму свій шлях у цій сфері. 

Як це — вивчати книжкові тренди: історія Соломії Перепічки

Соломія дослідила, як спільнота книголюбів у тіктоці та ютубі формує читацькі звички та впливає на розвиток книгоіндустрії. З цим проєктом перемогла у секції «Соціологія».

Розкажи, як ти долучилася до Малої академії наук.

Три роки тому я перейшла до Івано-Франківського наукового фізико-технічного ліцею. Там часто чула, що однокласники говорять про МАН. Тоді для мене це була невідома абревіатура, але я зацікавилася і захотіла дізнатися більше. 

Так познайомилася з дівчатами, які створювали проєкти з літератури. Одна з них розповіла, що досліджує популярне фентезі «Шістка воронів». Тоді зрозуміла: можна поєднувати науку і хобі. Проте, поки тема мого проєкту остаточно сформувалася, пройшов певний час. 

Як з’явилася ідея проєкту?

Я цікавлюся літературою, багато читаю, а також стежу за книжковими блогерами в ютубі. Від них почула, що контент у соціальних мережах впливає на вподобання читачів та продажі книг. 

В українському просторі я не бачила схожих досліджень, а тому взялася вивчити це питання. 

Як проходило дослідження?

Я провела опитування читачів через гугл-форму. Долучитись могли всі охочі. Так вдалося зібрати майже 100 відповідей учасників різного віку: від 14 до 55 років. На основі цих даних з науковою керівницею формували статистику, шукали закономірності. 

Також я вивчала теоретичний матеріал, дивилася тематичні відео та порівнювала книжкові дані у США та в Україні. 

Поділися враженнями від Конкурсу-захисту.

Це перший мій масштабний конкурс. Від бажання долучитись до презентації мого проєкту минуло майже три роки. 

Цього року фінал проходив онлайн. Але навіть попри те, що не вдалося зустрітися та поспілкуватися з іншими учасниками й суддями наживо, я отримала прекрасні враження. Сам захист проєктів відбувався два дні: першого ми презентували постери, а другого відбулася загальна конференція для кількох секцій. На ній ми могли ставити одне одному питання, щоб дізнатися про проєкти більше. Це дуже пізнавально: можна побачити, на що у твоєму дослідженні зважають інші, або самій розібратися більше у темах конкурсантів. 

Також я зрозуміла, що варто створювати проєкти лише на ту тему, яка тебе цікавить та захоплює. Тільки тоді можна подолати всі труднощі на шляху.

Ілюстрації: Олена Ковальчук