Каменяр із хрестоматій з української літератури, «вічний революціонер» і митець, який днями й ночами невтомно працював, відкинувши все мирське…
А насправді трендсетер моди, профемініст і любитель рятувати тваринок, та й загалом рольова модель для жителів 2022-го — все це про Івана Франка. У сьогоднішній статті розповідаємо факти з його життєпису на підтвердження!
Накреативив собі із сотню юзернеймів
Іван Франко здобув літературну славу ще замолоду, проте під псевдонімом. За спогадами самого Івана Франка, йому часом доводилося представлятися цим псевдонімом, а не реальним іменем, аби співрозмовники зрозуміли, з ким мають справу.
На початку кар’єри він публікувався як Джеджалик — під цим іменем видав свій перший твір «Народнії пісні (Сонет)» й інші вірші, як-от «Моя пісня» і «Від’їзд гуцула», публікував переклади з Ґете й Золя, публіцистичні статті й оповідання, а також дебютний роман «Петрії і Добощуки». Надалі письменник вигадав розмай інших нікнеймів. Зокрема під публікаціями у пресі часто підписувався Мироном, послуговувався також і псевдо Руслан, Іван Живий, Невідомий, Не-Давид, Не-Теофраст, Non severus, Vivus, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова. А часом звертався до скорочень імені — криптонімів — і підписував твори як І. Ф., Ів. Фр., I. F., Iw. Fr., Ккк й іншими схожими варіантами.
Працював репетитором і гострайтером
Батька Івана Франка не стало ще коли хлопець навчався у школі. Втрата в родині помітно вдарила по фінансах, і незабаром сім’ї стало бракувати грошей на повноцінне життя. По завершенню школи й після вступу до Дрогобицької реальної гімназії письменник заходився шукати спосіб підзаробити. Оскільки розумівся на літературі, знав польську й німецьку мови, вирішив застосувати знання на практиці та на благо бюджету! Саме тому взявся писати шкільні твори на замовлення й допомагати іншим гімназистам підтягувати знання з різних предметів.
Був одним із перших українських профеміністів
Коли у 70-х роках ХІХ століття ідеї фемінізму дійшли до Галичини, Іван Франко долучився до руху за права жінок передусім у літературній царині. Письменник висвітлював питання гендерної нерівності в публіцистичних творах «Женщина-мати» і «Жіноча неволя в руських піснях народних», переклав і опублікував працю німецької науковиці й фемактивістки Кеті Шірмахер «Феміністичний рух у Франції і в Німеччині».
Також Франко був наставником для галицьких інтелектуалок у їхній громадській і літературній діяльності. Зокрема взявся менторити та популяризувати першу на Галичині феміністичну організацію «Товариство руських женщин», зокрема висвітлював її діяльність у газеті «Діло» та редагував і розповсюджував жіночий альманах «Перший вінок», що вийшов за підтримки Олени Пчілки та Наталії Кобринської. Наталія згадувала, що з-поміж усіх чоловіків Франко найбільше цікавився розвитком організації й емансипацією жінок, а сучасник письменника Денис Лукіянович називав його «ментором, учителем і організатором перших жінок-письменниць, робітниць і піонерок у цій ділянці».
Так любив читати, що ледь не пропустив церемонію власного весілля
1886 року Іван Франко одружився з видавчинею і активісткою Ольгою Хоружинською. Весілля відбулося в Києві й за задумом стало концептуальним дійством. Ключовою ідеєю події було символічне відтворення соборності України: Іван із Галичини уособлював захід України, а Ольга з Наддніпрянщини — схід. Проте коли все вже було готове для церемонії, наречена одягнула фату, а гості, дружки та бояри зібралися на локації, нареченого ніхто не міг дошукатися. Як виявилося, він у цей час переписував рідкісний вірш із книжки, яку знайшов на столі в батька майбутньої дружини. Франко так захопився читанням раритету, що геть забув про власне весілля.
Був тревел-блогером свого часу й організатором турів Карпатами
Одним із хобі Івана Франка були мандри, а понад усе письменник полюбляв подорожувати карпатськими горами, лісами та селами. Ще в гімназійні роки Іван пішки пройшов Українські Карпати із західної частини на східну, зупинявся в бойківських і гуцульських селах і записував місцеві народні пісні.
Франко так добре знав Карпати, що проводив ними власні тури для молоді: приміром, у 1884 році він організував багатоденну Українсько-руську студентську мандрівку від Дрогобича до Кутів через Східницю, Калуш, Коломию, до водоспаду Шипіт і горами Говерла, Шпиці та Піп Іван. Спеціально для цієї подорожі письменник склав туристичний гімн «В дорогу!», а опісля написав про неї низку публікацій у газеті «Діло» й навіть створив за її мотивами віршовану хроніку.
Любив тварин і зооволонтерив
Іван Франко не лише насолоджувався українською природою, а й опікувався її мешканцями. Під час мандрів письменник час від часу натрапляв на тварин із травмами й підбирав, а то й викуповував їх у місцевих жителів — усе задля того, аби самотужки полікувати перебите крило чи зламану лапу. Іван Франко приносив звірів додому й часом лишав як улюбленців сім’ї. Серед пацієнтів «ветклініки» були не лише коти чи собаки — у будинку Франків мешкали також черепаха, морські свинки, ворона, лелека і навіть жаби, якими харчувався лелека.
Свою любов до тварин Іван Франко також передавав у творчості, зокрема у збірці авторських казок «Коли ще звірі говорили».
Був трендсетером у світі моди
З-поміж галицької інтелігенції Іван Франко виділявся вбранням: коли мейнстримом були сорочки з пишними комірцями та краватки, письменник носив вишиванки, причому і в будні, і на свята. Захопившись етноодягом, письменник першим вигадав новаторське фешн-рішення: зміксував вишиванку з модним тоді діловим костюмом-трійкою, поєднавши таким чином давню традицію та європейський модерний стиль.
У гардеробі Франка була чимала колекція національних сорочок із різних куточків України: їх йому дарували приятельки та колеги. Так, серед Франкових вишиванок були подарунки і від Олени Пчілки, і від Наталії Кобринської, і від багатьох інших.
Змінотворив у законодавчій сфері
Іван Франко цікавився законотворчістю: вивчав право австрійської держави, яке діяло в той час на західноукраїнських землях, аналізував чинні закони та писав проєкти для нових. Зокрема після скасування панщини 1848 року він узявся детально аналізувати правову сторону цієї реформи й віднайшов у ній чимало суперечностей, що могли шкодити українським селянам. Як наслідок 1882 року Франко склав власний проєкт індемнізаційної угоди (відкупу від панщини), у якому намагався максимально врахувати інтереси народу.
Письменник був також автором законопроєкту «Про риболовство в Галичині» 1916 року, де запропонував поділити водну сітку на українську й польську, подбав про створення умов для риболовів-аматорів і попрацював над правами й повноваженнями сільських громад.
Полюбляв активний відпочинок
Іван Франко називав риболовлю своєю пристрастю й часто вирушав рибалити разом із сім’єю, друзями, знайомими, колегами чи й просто місцевими мешканцями. Письменник надавав перевагу риболовлі сітями й саком замість вудки, а часом міг піймати рибину просто голими руками. На знак любові до рибальської справи стіни кімнат у своїй віллі Франко прикрасив картинами із зображеннями риб. Письменник отримав їх у подарунок на Крайовій виставці у Львові за те, що назвав латиною всі види риб.
Ще одним захопленням Івана Франка було збирання грибів. Ще з гімназійних років він знав усі їхні латинські назви, розрізняв їстівні, умовно їстівні та отруйні види і вмів знайти врожайні місця. Часто Франко вирушав до лісу одразу після дощу й незабаром повертався з повним кошем. Після вдалого «полювання» письменник полюбляв поласувати смаженими грибами й молодою картоплею — найбільше йому смакували «правдиві», себто білі гриби.
Читав і писав 20 мовами без гугл-перекладача
Іван Франко знав 20 мов, серед яких як слов’янські — українська, польська, чеська, словацька, болгарська, сербська, хорватська та білоруська, так і інші — литовська, німецька, англійська, французька, італійська, іспанська, іврит. Знав він також і давні мови, зокрема старослов’янську, давньогрецьку, староєврейську, латину. Знання мов дозволяло йому не лише читати світову літературу в оригіналі й перекладати її, а й дописувати у польські, німецькі й австрійські газети та журнали.
Став зірковим письменником у Європі та загалом у світі
Іван Франко ще за життя здобув визнання у західному світі: тексти його авторства публікували в багатьох країнах Європи. А по смерті письменника десятки європейських видань надрукували некрологи.
Про масштаб визнання постаті діяча свідчить і те, що 9 квітня 1956 року — на 100-ту річницю його народження — Всесвітня Рада Миру у Стокгольмі ухвалила відзначати в усіх країнах світу рік Івана Франка.
Чим не селебриті свого часу? Ось таким трендотворцем і активістом був Іван Франко — вивчаємо життєписи українських діячів і надихаємося ними!
Ілюстрації: Анастасія Василенко