Сторітелерка, борчиня за жіночі права, підприємиця, менторка креативного хабу й популяризаторка українського за кордоном — все це про Ольгу Драгоманову-Косач, більш відому нам як Олена Пчілка. Нині розповідаємо, чому і сьогодні вона може стати для нас рольовою моделлю та натхненницею.  

Розвивалась у культурному проджект-менеджменті 

Олена Пчілка керувала літературно-громадським журналом «Рідний край», у якому, до того ж, була постійною авторкою публікацій. 16 травня 1907 року полтавська влада закрила часопис, тоді Олена Пчілка перевезла редакцію до Києва і на власні кошти утримувала її та видавала журнал до 1914 року. Вона забезпечила роботу «Рідного краю» і під час Першої світової війни, коли всю українську пресу заборонили. У 1915–1916 роках редакцію журналу знову довелося перевезти, тільки вже до Гадяча, на малу батьківщину Ольги Драгоманової. Так, завдяки їй «Рідний край» був найтривалішим журналістським проєктом на сході Україні на початку ХХ століття. 

Крім цього, з 1908 року Олена Пчілка почала видавати дитячий журнал «Молода Україна» як додаток до «Рідного краю». Вона звернулася до юних читачів: «Будемо розмовляти — розмовляти по-українському. Довго ми ждали сього. Всі діточки мають свою часопись: французи — французьку, німці — німецьку, отак і інші, тільки у нас не було своїх кубельців для українського слова. Тепер вони єсть. Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка!»  

Просувала фем-ідеї   

Олена Пчілка брала участь в українському жіночому русі та разом із Наталією Кобринською 1887 року видала альманах «Перший вінок», де були надруковані тексти лише жіночого авторства. Іван Франко назвав цей збірник одним із найкращих видань того десятиліття. 

А на сторінках журналу «Рідний край», яким керувала Олена Пчілка, висвітлювали роботу жіночих організацій, можливості, які вони пропонували, та зарубіжний досвід фем-руху. У 1907 році опублікували звернення Ольги Косач про політичні та громадські права українських панянок, до якого авторка зібрала 20 тисяч підписів. 

Зналася на соцвідповідальності

Олена Пчілка займалася меценатством: перераховувала гроші на освітні й культурні потреби, створювала українські книгозбірні, підтримувала друкарство. Наприклад, фінансувала часопис Михайла Павлика й Івана Франка «Громадський голос», за власні кошти видавала «Співомовки» Степана Руданського та «Газету Гадяцького земства». Крім того, Олена Пчілка допомагала збирати гроші на створення музею на козацьких могилах під Берестечком і побудову храму.

Аби привернути увагу до цього питання, у журналі «Рідний край» вона надрукувала статтю Клима Поліщука «Український музей на козацьких могилах під Берестечком» зі своїм коментарем до неї.

Доводила, що наука — жіноча справа 

З 1921 року й до останніх днів життя Олена Пчілка працювала у Всеукраїнській академії наук. Вона була членкинею кількох комісій: літературно-історичної, етнографічної, громадських течій і заходознавства. Як етнографиня написала мистецько-критичну працю «Українське селянське малювання на стінах» і розвідку «Українські народні легенди останнього часу» про символіку придорожніх хрестів і обряд їх пошанування. Олена Пчілка також збирала й опрацьовувала фольклорні матеріали: українські народні пісні, приказки, загадки, примовляння, прикмети і звичаї, народні думи й легенди, колядки та щедрівки. Її записи народних мелодій увійшли до збірників Миколи Лисенка та Климента Квітки, етнографічні — до збірників Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Павла Житецького та Михайла Комарова, а мовний матеріал став частиною «Словника української мови», над яким Ольга Драгоманова-Косач працювала разом із Михайлом Старицьким. За останні роки своєї роботи вона надрукувала спогади про діячів української культури, зокрема про свого брата Михайла Драгоманова, та автобіографію. 

Популяризувала українське у світі

Довгий час Олена Пчілка збирала зразки вишивки, аналізувала їх, а згодом, у 1876 році, втілила свої напрацювання в роботі «Український народний орнамент». Цю працю оцінили не лише вітчизняні науковці, а й західноєвропейські. Так, у Парижі французькі професори Луї Леже й Альфред Рамбо навіть читали її в Академії образотворчого мистецтва. Пізніше, у 1879-му Ольга Драгоманова-Косач створила збірник орнаментів «Українські взори», який 1900 року показали на Всесвітній виставці в Парижі.

Менторила креативний хаб для молоді 

З 1889 року почав працювати гурток «Література» або «Плеяда молодих українських літераторів», який очолили Олена Пчілка, Микола Лисенко й Михайло Старицький. Це була новітня школа для молоді, що допомагала реалізуватися юним письменникам, артистам, художникам. Плеядівців цікавили й соціально-політичні питання, як-от впровадження української мови у школах — такі «вольності» російська імперія не дозволяла, тому 1905 року діяльність гуртка заборонили за «неблагонадійність».

Потужно піарила Шевченка 

Олена Пчілка чимало зробила для популяризації особистості та творчості Тараса Шевченка: розповідала про нього не лише в «Рідному краї», але й у журналі «Зоря», який видавали в Австро-Угорській імперії, організовувала заходи вшанування пам’яті поета, написала історико-літературне дослідження «Український національний скарб». А ще Олена Пчілка брала участь у засіданнях Об’єднаного комітету зі спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку в Києві, зокрема займалася питаннями розробки проєкту й розташування пам’ятки. 

Знала німецьку та французьку на рівні С1-С2

Олена Пчілка навчалася в Київському зразковому пансіоні шляхетних дівчат пані Нельговської — тут вона й опанувала французьку та німецьку мови. Одного разу вчитель німецької запропонував випускницям написати гумористичний твір. Оповідання Ольги про пригоди капелюшка юної панночки Гаркушевської йому настільки сподобалося, що учитель надрукував його в німецькому журналі «Für die Jugend» під назвою «Die Memuaren eines Hutes». А вже в дорослому віці Олена Пчілка перекладала твори Йоганна Ґете та Віктора Гюґо. 

Захищала українську на державному рівні 

У 1904 році, після святкування 35-річчя літературної діяльності Івана Нечуя-Левицького, Олена Пчілка разом з іншими учасниками підписала резолюцію, у якій зазначили, що через заборону української мови не лише українська інтелігенція не може висловлювати свої думки, а й увесь народ не має засобу пізнавати світ рідною мовою. Рік потому Ольга Драгоманова-Косач у складі української делегації на зустрічі в Санкт-Петербурзі з головою ради міністрів Сергієм Вітте вимагала зняти заборону українського друку та шкільництва. Про ставлення до російської мови Олена Пчілка пише в автобіографічних нотатках: «М. Драгоманов писав до батьків (до самої смерті) російською мовою. Так було прийнято. Такий звичай (з юнацьких років) утворився й зостався на цілий вік. Все тая московська “полуда” тримала. Таки міцна була вона, держачи з малку і до кінця віку». 

Хіба не role model для сучасників? Ось такою активісткою-змінотворицею була Олена Пчілка — вивчаємо та надихаємося українськими діячами! 

Ілюстрації: Дарина Пальонко