Ми знаємо Марка Вовчка як письменницю, що вибрала «чоловічий» псевдонім, авторку першої в українській літературі соціальної повісті, та й загалом творів про важку долю жіноцтва… Та насправді життєпис цієї мисткині наповнений розмаєм цікавих епізодів — сьогодні розповідаємо про декілька з них!
Свідомо українізувалась
Марія Вілінська народилася 22 грудня 1833 року в Єлецькому повіті Орловської губернії, що нині входить до складу росії. Її батько був армійським офіцером і мав українсько-білоруське коріння, а мати походила з російського дворянського роду.
Українську мову дівчинка чула від діда й матері, коли ті співали їй пісню «Маленький соловейко». Марію у 12-річному віці віддали на навчання до Харківського приватного пансіону, де дівчинка ще краще пізнала мову, адже спілкувалася зі студентами Харківського університету, що захоплювались фольклором, байками Петра Гулака-Артемовського та повістями Григорія Квітки-Основ’яненка.
Згодом, у 1851 році, Марія взяла шлюб з українським громадським активістом і учасником Кирило-Мефодіївського товариства Опанасом Марковичем. Протягом 1851–1858 років сім’я жила в Чернігові, Києві, Немирові, де письменниця досконало вивчила культуру та мову українського народу. «Та хіба це не диво, щоб росіянка перетворилася в українку, та такі повісті видала, що тобі, мій друже, довелося би впору!» — писав Пантелеймон Куліш у листі до Тараса Шевченка.
Популяризувала українську культуру
У 1853 році сім’я Марковичів переїхала до Києва. Тут майбутня письменниця заходилася досліджувати культуру: збирала етнографічні матеріали, записувала розмови з уст селян, вивчала народну мову, побут. Вже у 1855-му подружжя оселилося в Немирові, де Марія ознайомилася з працями про історію України Дмитра Бантиша-Каменського, «Історією Русів» і розпочала роботу над серією оповідань із народного життя. За порадою чоловіка письменниця надіслала кілька творів Пантелеймонові Кулішу, і за його сприяння у 1857 році вийшла друком перша її книжка «Народні оповідання». Борис Хоменко в дослідженні «Народні джерела творчості Марка Вовчка» наголосив: «Дуже відчутні в Марка Вовчка стиль та інтонація живої народної мови. Серед її численних записів немало слів, висловів і розмов, почутих серед селян. Вони цілком відповідають духові і складові оповідної манери письменниці». Крім того, Марія працювала над словником живої української мови, повсякчас поповнювала його новими записами.
Спростовувала фейки про Україну за кордоном
Марія Вілінська висвітлювала правду про кріпацтво в Україні, а робила це завдяки перекладам збірки «Народні оповідання». Це був її внесок у боротьбу з фейками про українське селянство, які в першій половині XIX століття ширилися в німецькому суспільстві. Зокрема німецький барон, економіст і юрист Август Гакстгаузен у нотатках про свою подорож 1843-го до України виправдовував кріпосницьку систему, а також неправдиво описував народне життя. Опісля на помилкові суб’єктивні оцінки Гакстгаузена опиралися німецькі критики, наприклад, анонімний рецензент — оглядач літературної газети «Morgenblatt fur gebildete Leser». У часописі стверджували: «Дуже помиляється той, хто думає, начебто селянам (в Україні) живеться незатишно в умовах кріпосного права. Їхні будинки побудовані доладно, вони прикрашені мистецьким різьбленням, одяг селян красивий, а їхнє життя безтурботне, бо їм завжди властивий соковитий гумор».
Натомість перекладені німецькою мовою «Народні оповідання» змальовували реалії кріпосництва та своєю чергою надихали поборників гуманізму. Так, австрієць Кароль-Еміль Францоз у нарисах про творчість Марка Вовчка підкреслював, що вона всебічно та реалістично описує життя українських селян.
Розвивала український театр
Марко Вовчок допомагала розвивати український театр. У 1857-му вона була серед організаторів вистави «Наталка Полтавка» Івана Котляревського в Немирові, навіть долучилася до виготовлення національних костюмів для акторів і розучування народних пісень. Наприкінці 1866 року Марія підтримала свого чоловіка фінансово, аби він організував у Чернігові на любительській сцені виставу за драмою Кирила Тополі «Чари». Крім того, вона й сама пробувала писати для театру. Так, наприкінці XIX століття Марко Вовчок зробила начерк до п’єси «Сьоме серпня», де в основі сюжету були народні переповідки про поміщиків.
Була борчинею з гендерними стереотипами
Марко Вовчок просувала фем-ідеї. Вона переклала й видала статтю Джона Стюарта Мілла «Поневолення жінок», що розповідала про жіночий рух у Європі. А у своїй творчості Марія зображувала сильних, вольових жінок. Як доказ літературознавиця Віра Агеєва зазначає, що в романах «Жива душа» та «В глушині» героїні «виходять» із патріархального середовища «на нелегку, тернисту, але “власну” дорогу». А ось у повісті «Три долі» за сюжетом дівчина відмовляється від вигідного заміжжя — так письменниця зобразила «уміння й готовність жінки самій розпоряджатися власним майбутнім».
Була сторітелеркою для дітей
За словами докторки філологічних наук Віталіни Кизилової, Марко Вовчок — у числі перших, хто створювали українську дитячу літературу. Письменниця підготувала посібник для початкової школи «Історія для дітей» і видала твори про історичне минуле, як-от «Гайдамаки» та «Сава Чалий». А ось у французькому «Журналі виховання та розваги» Марія надрукувала інтерпретацію словацької казки про 12 місяців «Зла Колючка та Добра Троянда». У цьому ж часописі видали твори, які Марія писала французькою мовою: «Мандрівка на крижині» та «Сестричка». Марка Вовчка як дитячу авторку відзначила навіть Французька академія, а Міністерство освіти Франції рекомендувало переклад повісті «Маруся» для шкільних бібліотек.
Підкорила своєю творчістю Тараса Шевченка
Тарас Шевченко стежив за творчістю Марії ще з її «Народних оповідань» і неабияк оцінив талант письменниці — навіть подарував золотий браслет на знак поваги. Крім того, поет присвятив їй кілька творів, а саме вірші «Сон» і «Марку Вовчку. На пам’ять 24 генваря 1859». В останньому Кобзар звертається до Марії «моя ти зоренько святая» та «моя ти доне!». А коли Тарас Шевченко повернувся із заслання, подарував письменниці «Кобзар», який підписав «Моїй єдиній доні Марусі Марков[ич] і рідний і хрещений батько Тарас Шевченко».
Хочеш знати більше цікавинок із життєписів українських митців? Гайда читати наші попередні статті:
«Борчиня за жіночі права й українізацію та знавчиня гастрокультури: якою була Ольга Кобилянська»
«Мандрівник, трендсетер у світі моди та профемініст: що ми знаємо про Івана Франка»
«Амбасадорка фемінізму та жіночого підприємництва ХХ століття: хто така Олена Пчілка»
«Активіст, дауншифтер і хітмейкер ХХ століття: хто такий Іван Огієнко»