Ольга Кобилянська — письменниця, представниця модернізму, громадська й культурна діячка… А ще вона була борчинею за жіночі права XIX–XX століть, піарила українську літературу в Європі, а також зналася на філософії та гастрокультурі. Сьогодні розповідаємо про життя письменниці, аби розкрити її маловідомі грані. 

Свідомо самоукраїнізувалась 

Ольга Кобилянська народилася 1863 року в румунському місті Гура-Гумора, що за тих часів входило до складу Австро-Угорщини. Батько Ольги походив зі шляхетного роду галичан із Наддніпрянщини, мати — з родини німецьких переселенців. Усе це повпливало на зацікавленість письменниці національною самоідентифікацією. У своїх автобіографіях вона висвітлювала тему мовного середовища, у яке була занурена за дитячих років. З одного боку, незважаючи на німецько-польське походження матері, письменниця підкреслювала корінну українськість дому: «В нас вдома мала перевагу українська мова». 3 іншого — українську ідентичність у тому ж домі подекуди їй доводилося виборювати: «Коли б не любов батька до рідного слова, до свого народу, своєї пісні, знання рідної мови, що все-таки панувало в хаті, крім польської, а далі і німецької, було би з часом, може, й зайняло останнє місце». Крім того, Ольга Кобилянська згадувала, що в ті часи, коли вона ходила до школи, було нелегко дістати українські книжки, адже вони були хіба в Чернівцях або інших галицьких містах, від яких майбутня письменниця жила далеко. Незважаючи на перепони, вона «міцніла в своїх постановах вивчитися найліпше рідної мови і працювати в ній…»

Була борчинею за жіночі права

За часів Ольги Кобилянської у законодавстві європейських країн, зокрема й в Австро-Угорщині, на теренах якої вона жила, відбувалися зміни в контексті прав жінок. Панянки отримували більше волі в рішеннях щодо розлучень, майна, а також здобували більше можливостей після досягнення повноліття. Письменниця підтримувала ідеї емансипації жінок власним прикладом. «Межи моїми ровесницями і знакомими, котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б була могла відкрити свою душу з її тайнами. Їх ідеал був мужчина і заміжжя, тут вже все кінчалося. Мені хотілося більше. Мені хотілось широкого образовання, і науки, і ширшої арени діяльності», — пише у своїй автобіографії Ольга. Також суспільно-родинні традиції визначали час для дівування приблизно до 25 років, навіть у тогочасній пресі писали: «Та, котра не кушала життя найдальше до двадцять п’ятого року, нехай пише “пропало”». Тож батьки, бабуся й навіть брати шукали чоловіка для Ольги. Бабуся зокрема хотіла віддати її за молодого заможного начальника пошти Урицького. Утім для Кобилянської заміжжя задля матеріальної вигоди було неприйнятним, тож вона казала: «Я хочу, щоб мої дочки вчилися, а не чекали, поки їх хтось візьме...».

Просувала фем-ідеї в інфопросторі 

Ольга Кобилянська однією з перших заговорила про права жінок на Буковині. Її потяг до цієї теми проявлявся не лише у творчості, а й у громадській діяльності. Так, 1892-го вона написала працю «Рівноправність жінок», а наступного року взяла участь у виданні альманаху «Наша доля», де опублікувала матеріал про жіночий рух у країнах Європи. Вже у 1894-му Ольга стала співзасновницею «Товариства руських жінок на Буковині» та обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Крім того, у 1902 році письменниця організувала ще одне жіноче об’єднання в Чернівцях — «Кружок українських дівчат».

Інтегрувала відсилки до Ніцше у свої художні тексти

У 90-х роках ХІХ століття Ольга Кобилянська зацікавилася філософією Фрідріха Ніцше. Деякі ідеї німецького філософа вона використовувала у творчості: цитувала текст «Так мовив Заратустра» в гуморесці «Він і вона», вбудувала концепції Ніцше в повість «Царівна». За такі відсилки літературні критики дорікали Кобилянській ніцшеанством, проте цікавість до філософії лише допомагала їй вибудувати власний стиль. 

Піарила українську літературу в Європі 

Ольга Кобилянська співпрацювала з редакторами іноземних видань, аби поширювати українську літературу в Європі. Письменниця листувалася з Карлом Кавтським зі штутґартського журналу «Die neue Zeit», і як наслідок вийшли друком три її оповідання німецькою мовою: «Natur» («Природа»), «Eine Schlacht» («Битва»), «Eine Unzivilisierte» («Некультурна»). А у 1898 році новелу «Битва» опублікували в тижневику «Die Gesellschaft». Оскільки в журналі друкували не лише художні твори, але й соціально-політичні статті, редакція запропонувала Ользі Кобилянській зібрати матеріали з описом і аналізом стану української літератури в Наддніпрянщині та Галичині. Та письменниця просувала не лише свої роботи. Вона запропонувала Осипу Маковею спробувати себе в ролі журналіста німецького видання, і 1898 року на сторінках «Die Gesellschaft» з’явилася його праця під назвою «Zur Wiedergeburt der kleinrussischen Literatur» про нову українську літературу.

Започаткувала новий напрям в українській літературі 

Свої літературні смаки Ольга Кобилянська розвивала на основі західноєвропейської літератури, розглядаючи різноманітні форми та жанри, проте у письменниці був власний стиль, який Іван Франко назвав «новою белетристикою». За його словами, Ольга Кобилянська дбала про форму, мелодійність слова та ритмічність бесіди, тобто наближала твір до музичного, натомість уникала шаблонності. Навіть Леся Українка зазначала, що естетичний та ідейний рівні розвитку в письменниці були набагато вищими, ніж в інших буковинських і галицьких письменників. 

Зналася на гастрокультурі 

Ольга Кобилянська, окрім низки творів, мала у своєму арсеналі кілька рецептів, якими свого часу поділилася з приятелькою Оленою Кисілевською. Опісля Олена вмістила їх у книжку «Як добре й здорово варити». Тож ось коронні страви письменниці: 

Зрази з хріном 

М’ясо варто відбити, а хрін натерти на дрібній тертці та злегка підсмажити в маслі або ще краще вимішати у сметані. Опісля сформувати зрази, обваляти в борошні та смажити, додавши нарізану цибулю. Як зарум’яниться, залити сметаною, підігріти та подавати. 

Торт крухий із піною та морельовою або іншою винною мармелядою*

Для тіста треба:

• 240 г масла
• 310 г борошна
• 90 г цукру
• 1 жовток 

Для крему:

• 10–12 білків 
• 200 г цукру
• 150–200 г мармеляди 

Варто замісити тісто та залишити його на годину. Опісля розділити на три частини та спекти коржі. Для крему збити білки до густої піни, цукор розділити на дві половини: одну перемішати з білковою піною, другу — розтерти з мармелядою, потім все змішати. Перемазати коржі, зверху також і посипати торт горіхами. 

* Крухий — крихкий (від польськ. «kruchy»); морельова мармеляда — абрикосове повидло (від польськ. «morela» і діал. «мармеляда»).

Чим пані Кобилянська не рольова модель для нашого 2022-го? Попереду ще багато оповідей про митців і мисткинь із нашої історії, які так само можуть претендувати на цей статус — стеж за МАНмедіа, аби не пропустити!

Ілюстрації: Анастасія Василенко