Як попри щоденні небезпеки не відмовлятися від того, що любиш, і продовжувати розвивати країну? Як проводити дослідження між повітряними тривогами, російськими обстрілами та відключеннями електроенергії і зберігати віру та мотивацію? Про це знають юні українські науковці.
Катерина Пелещишин — володарка бронзової нагороди на International Warsaw Invention Show
Наша країна переживає зараз складний період — боротьбу за суверенітет у війні з росією — і кожен та кожна з нас стикаються із власними труднощами та щоденними викликами. Але це не означає, що варто зупинитися і відкласти всі справи та досягнення до мирних часів. Наука рухається невпинно. І я вважаю, що без неї розвиток країни неможливий.
Попри труднощі варто завжди прагнути досягти більшого, випробовувати свої сили та не зупинятися. Лише так можна віднайти своє призначення та стати корисними для суспільства. Нині кожен і кожна мають робити все, що в їхніх силах, на своєму місці.
Анастасія Власова — срібна призерка Міжнародного інноваційного шоу INOVA
Розвиватися в науці та щоденно працювати мене мотивує розуміння того, що знання та інновації — рушійна сила у відбудові України. Війна триває, наша країна зазнала дуже багато руйнувань, і повоєнна відбудова буде справою кожного та кожної з нас.
В умовах війни, без світла, а подекуди й без тепла багато молоді досі проводить дослідження в різних сферах науки: від лінгвістики до інженерії. І я серед них. Наша вправність, професійність та знання — фундамент для сильнішої України. Щоденний розвиток допомагає нам робити нашу державу кращим місцем для кожного й кожної. Це вселяє віру й допомагає не здаватися.
Наука також допомагає тримати Україну на порядку денному у світі. Через участь у міжнародних конкурсах показуємо: українські науковці працюють з інноваціями, які можуть змінювати світ.
Дмитро Панченков — фіналіст GENIUS Olympiad у категорії «Промова»
Мені завжди подобалося навчатися: у школі та поза нею. Коли долучився до Малої академії наук, відчув, що вона стала потужним рушієм моєї самореалізації. Україна та МАН зокрема докладають максимальних зусиль, щоб проводити цікаві курси, зустрічі, конкурси та інші заходи. Через них ми, молодь, можемо реалізувати себе, віднайти спільноту мотивованих і свідомих однодумців та сприяти розвитку України. У відповідь я щиро хочу віддячити за ці можливості та просувати Україну, українців і проукраїнські ідеї там, де це можливо. Щоб за кордоном не забували: їхній добробут та безпека безпосередньо залежать від безпеки та добробуту України.
Буду відвертим, зберігати віру в 4-й рік повномасштабної війни дуже складно. Тривога та відчай проявляються дедалі частіше, особливо коли немає світла, тепла та води. Попри це відчуваю, що не маю права здаватися та опускати руки. Відчуваю обов’язок долучатися до розбудови України. І саме молодь — ядро та фундамент її майбутнього.
Особливу надію я маю на тих, хто вже сьогодні активно занурений у систему МАН. Спілкуючись зі спільнотою активних конкурсантів, я ще раз переконався: молодь не просто завзято працює і творить — вона робить це для України. Спостерігаючи таку картину, я також відчуваю себе частиною тих, хто буде відбудовувати державу після завершення бойових дій. Саме це й допомагає зберігати стійкість та віру в зміни на краще.
Єлизавета Губіна — золота призерка Destination Imagination — 2025
Насправді нині дуже складно залишатися позитивною і мотивованою. На жаль, це реалії нашого життя — зараз справді важко й морально, і фізично. Однак шалено вірю в наших людей і в нашу країну. Я навчаюся в українському закладі освіти й щодня стикаюся з неймовірно мотивованими, цікавими та цілеспрямованими людьми, які прагнуть лише найкращого. І, мабуть, саме це допомагає залишатися на плаву. Саме ті, хто поруч, підтримують і допомагають рухатися вперед.
Зберігати віру нині допомагають ті речі, які раніше могли здаватися простими та буденними: читання (особливо про Україну та українців), походи в театр чи на виставки. Так я бачу, який шлях пройшла наша країна, щоб досягти нинішнього розвитку.
Багато українців вклали душу і працю в нашу державу. Не хочеться просто змарнувати їхні досягнення — прагну, щоб усе це було не даремно. Саме ця ідея і допомагає рухатися далі.
Ярослав Шейко — фіналіст Конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів — членів МАН
Відчуття відповідальності мотивує мене вчитися та досягати більшого. Я про відповідальність перед власною країною, яка нині виборює своє майбутнє. Розумію: мої знання, перемоги в конкурсах, розвиток у науці — це маленький внесок у те, якою буде Україна після закінчення війни.
Я вірю, що сильна країна починається із сильних, освічених людей. Хочу розвиватися, щоб у майбутньому створювати технології, проєкти й рішення, які працюватимуть для України й підсилюватимуть її позицію на світовому рівні. Навіть якщо буду навчатися за кордоном, то всі здобуті там знання та досвід використаю на благо України.
Зберігати віру допомагає приклад наших військових, волонтерів і всіх українців, які не здаються. Якщо вони тримаються в найскладніших умовах, то я точно зможу тримати фокус, працювати й рухатися вперед. Саме в цьому я бачу свою позицію: вчитися, зростати й будувати майбутнє України.
Колажі: Віталія Олесів