Художня література переносить нас у магічні світи і знайомить із вигаданими героями. Але також може оповідати про реальні події, зокрема через метафори та алюзії, як це робить фантастика.
Чи може роман мотивувати українських читачів дізнатися більше про історію нашого Криму? Як змалювати реальність через вигаданий світ і для чого це робити? Про це і не тільки поспілкувалися із Світланою Тараторіною — уродженкою Криму, співзасновницею проєкту «Фантастичні talk(s)», авторкою фантастичних романів «Лазарус», «Лазарус. Змій» та «Дім солі».
Ваш роман «Дім солі» — постапокаліптична історія про півострів, в обрисах якого можна побачити Крим. Якою цю територію зустрічають читачі?
Роман «Дім солі» можна читати з кількох поглядів. Передусім як фантастичну оповідь про землю, яка зазнала техногенної катастрофи. Через це змінилося все: люди, флора, фауна. Але водночас ця книга — алюзія на реальний Крим. Це можна побачити в багатьох деталях: від мапи на форзаці, слогану «Крим повернеться додому» на обкладинці до самого світу, у якому живуть персонажі. Працюючи над цим сетингом, я спиралася на свої дитячі спогади та уявлення про Крим, яке сформувалося з дитинства.
У «Домі солі» переважно степовий Крим, оскільки я сама родом із північно-західної частини півострова, з Роздольного. Моє селище — майже на березі Каркініцької затоки, яка відділяє Крим від материкової частини. Це степова територія. І степ тут безмежний: рівний, плаский. Схожий ландшафт можемо спостерігати хіба що десь на півдні України. Уже в районі Сімферополя та Бахчисарая цей степ переходить у плоскогір’я, далі — у гори. А от південний берег Криму має вже зовсім інший клімат, майже субтропічний.
У моєму романі Крим — постапокаліптичний, його земля — засушена, засолена і спотворена, але водночас прекрасна. Описи степу — це мої дитячі спогади про нескінченний фіолетовий, блискучий на сонці солончак (ґрунт, насичений солями — прим. ред.).
Як і чому важливо пояснювати історію України через художню літературу?
Історію найлегше сприймати та запам’ятовувати саме через літературу, адже вона дає нам емоційне враження. Якщо ми хочемо, скажімо, відчути атмосферу Києва 20-х років минулого століття, то цікаво буде почитати «Місто» Валер’яна Підмогильного.
Тому для мене література дуже важлива з цього погляду. Водночас саме фантастика дозволяє вибудувати певну дистанцію між автором чи авторкою та історією. Мене неодноразово питали, чому я, як уродженка Криму, не написала більш реалістичного тексту про свій дім без таких метафоричних рефлексій. І на це є відповідь: тема окупації для мене тригерна дотепер. Над романом «Дім солі» я почала працювати у 2019 році, коли Крим уже 5 років був у російській окупації. Аж тоді я змогла цей факт якось осмислити та прийняти. Для цієї рефлексії для мене стала у пригоді метафорична мова фантастики. І загалом це мій улюблений спосіб говорити про якісь тригерні чи дражливі теми — він працює в усіх моїх романах.
У «Домі солі» мені також хотілося подумати про історію Криму. Я жила на півострові до 18 років, а потім, у 2002 році, поїхала навчатися до Києва. Усе, що я до того вчила і знала про Крим зі школи, було значною мірою спотворено імперською оптикою, російськими та радянськими наративами. Зі здобуттям незалежності України це поволі змінювалося: почали говорити про депортацію кримських татар 1944 року, Голодомор, голодні роки у 20-х, трагічні сторінки історії Криму, пов’язані з російською та радянською імперіями. Проте цього все ще не було вдосталь, а імперські міти так просто нікуди не зникли. Саме тому для «Дому солі» мені було дуже важливо перевідкрити найперше для себе самої історію Криму.
Чому така література важлива для читачів?
Художня література, зокрема фантастика, дає мені можливість осмислювати історичні події у межах одного тексту. У моєму романі основна подієва лінія — постапокаліптична пригодницька історія про персонажів, богів і надзвичайні події, які з усіма ними відбуваються. Паралельно вводжу вставні новели, які торкаються різних періодів історії Криму: від античності, коли сюди вперше прибули елліни і відбулося зіткнення релігій, цивілізацій і культур із місцевим населенням, і до революційних подій ХХ століття та депортації кримських татар. Тут я прагну осмислити історію, зрозуміти природу зла, знайти відповіді на питання, які події привели нас до окупації Криму. Для мене, як авторки і як уродженки Криму, найважливіше в романі — осмислити те, що відбулося у 2014 році.
Фантастика дає мені можливість думати про тисячолітню історію, проводити паралелі, будувати взаємозв’язки і водночас фантазувати про людей, які могли би бути залученими в ці процеси та впливати на них. Це моя манера роботи, але такий підхід працює не для всіх. Деякі автори не залучають історичний контекст у свої тексти. Для мене ж історія вкрай важлива. Це моє хобі, я не професійна історикиня. Переконана, що в історії є відповіді на всі питання сьогодення, а може, і майбутнього. Через літературу я можу це осмислити та поділитися цими емоціями з читачами, щоб, окрім задоволення від читання, у них залишилися питання, на які вони захочуть знайти відповіді вже самостійно.
Авжеж, «Дім солі» можна читати як пригоду та не замислюватися над історичними алюзіями. А можна докласти більше зусиль, почитати історичні коментарі у книзі, пошукати інформацію самостійно. Мене як авторку найбільше тішить, коли читачі включаються у цю гру та хочуть дізнатися більше.
Як легенди та міти допомагають краще пізнати Крим?
Культура народу — це передусім те, що відомо кожному його представникові: міти, легенди, казки. Це те, що ми сприймаємо з дитинства і потім передаємо вже своїм дітям, те, про глибинний сенс чого ми не замислюємося щоденно, але воно формує наше сприйняття світу та відчуття належності до народу.
Обійтися без мітів у «Домі солі» було дуже важко. Тут є і питомо кримськотатарські фольклорні персонажі, як-от Мамай та Джаніке-ханум, та представники легенд інших народів Криму. Для мене це спосіб подумати про те, скільки різноманітних народів впливали на історію півострова. Якщо ми говоримо про більш сучасну історію, то це передусім кримські татари. Але століттями на території Криму жили елліни, кімерійці, скіфи, тут були Золота Орда, Кримське ханство, російська імперія. Кожен з цих періодів породжував свої міти: якісь приживалися, адже були питомими для краю, інші нав’язувалися штучно — як міти російської імперії. Показовим тут є образ російського адмірала Павла Нахімова. Він загинув у Кримській війні (1853–1856 рр.), під час битви за Севастополь із французами та англійцями. Одразу після смерті його образ став культовим в імперському пантеоні, проте зовсім не закріпився в Криму, бо велич персонажа була вигаданою та нав’язаною.
Живу душу народу можна відшукати в тих легендах, які живуть століттями і передаються з уст в уста. Важливою для кримських татар є легенда про золоту колиску — символ влади на півострові. Цю історію на свій манір переінакшили представники окупаційної влади Криму й організували акцію передачі символічної золотої колиски президенту росії як символ того, що півострів нібито тепер належить йому.
Доки міти живуть, доти вони впливають на життя народу, на те, як він сприймає світ. Фольклор — це простір, який читачі можуть інтерпретувати для себе, наповнювати новими сенсами. Водночас на материковій Україні маємо обмаль матеріалів з мітології Криму. Ми все ще дуже мало знаємо про історію півострова та його легенди.
Як можемо тримати Крим на порядку денному і що кожен та кожна з нас може для цього робити?
Беззаперечно, маємо далі говорити про Крим. Зі свого боку я це роблю через літературу: окрім роману «Дім солі», маю і коротку прозу про Крим.
Те, наскільки Крим буде на порядку денному, залежить від кількості зусиль, яких ми докладатимемо на всіх рівнях. Скажімо, торік мене запрошували до Житомира на фестиваль, присвячений Криму. У його межах відбувся і дитячий творчий конкурс — учасники писали есеї та художні твори про півострів. Вони ніколи не були в Криму, і ми не знаємо, коли зможуть його відвідати. Але такі заходи дають певність: Крим — українська земля, про неї варто дізнаватися більше.
Ми маємо писати більше текстів, видавати більше книг та гучніше говорити про Крим. Та й про всі окуповані нині території. Адже чим менше ми про них говоритимемо, тим швидше відпустимо з нашої свідомості. Наразі зв’язок із Кримом перерваний. Звісно, певна комунікація з людьми в окупації відбувається, але вона ускладнилася і стала більш небезпечною. Тому наш обов’язок тут, на материку, — через літературу та культуру тримати цей зв’язок.
Що читати тим, хто хоче більше дізнатися про Крим?
Нині літератури про Крим не так багато, як хотілося б. Я сподіваюся, що з часом ситуація поліпшиться. З художньої літератури, крім свого роману «Дім солі», рекомендую також книгу Анастасії Левкової «За Перекопом є земля». Мені видається, що цю історію доречно спільно читати та обговорювати батькам і підліткам.
Тим, хто хоче зосередитися на історії півострова, раджу звернути увагу на книги Гульнари Абдулаєвої «Історія Криму. Коротка оповідь великого шляху» та «Кримські татари. Від етногенезу до державності». Тут можна познайомитися з історією народу, дізнатися більше про уклад Кримського ханства та відкрити екшн-сюжети з його життя. Віртуально поподорожувати Кримом можна і разом із книгою Олекси Гайворонського «Країна Крим: нариси про пам’ятки історії Кримського ханату».
Із нонфікшн-літератури зверніть увагу на збірку репортажів з окупованого Криму Наталі Гуменюк «Загублений острів», працю Ґульнари Бекірової «Пів століття опору. Кримські татари від вигнання до повернення (1941–1991 роки). Нарис політичної історії» чи збірник української історичної публіцистики «Наш Крим: неросійські історії українського півострова». Якщо цікавитеся кулінарією, погортайте «Кримськотатарську кухню» від видавництва «Їжак».
Як історію для наслідування раджу книгу про Мустафу Джемілєва «Мустафа Джемілєв. Незламний» авторства Аліма Алієва та Севгіль Мусаєвої. Його життя заслуговує на окрему екранізацію або фіксування в художній літературі. Але це ще й приклад віри, який може надихати підлітків, що вимушені були покинути свій дім через війну. Історія Мустафи Джемілєва та інших кримських татар, які змогли повернутися до Криму після депортації 1944 року, — приклад надії та втілення у життя мрії про повернення додому.
Дізнавайтеся більше про Крим, його літературу та історію із МАНмедіа:
«Де шукати доказові джерела для уроків про Крим: огляд платформи “Голос Криму. Культура”»;
«Що варто знати про Крим та окупацію: розповідає Анастасія Левкова»;
«Як це — досліджувати кримськотатарську культуру: історії МАНівок».
Ілюстрації: Віталія Олесів