«Агенти змін» — проєкт Малої академії наук, який допомагає молоді втілювати суспільно важливі ініціативи. Тут активні учні 8–10 класів з усієї України разом навчаються, креативлять і запускають цінні для суспільства та локальних громад ініціативи.
Сьогодні, у День Соборності України, розповідаємо історії учасниць школи «Агенти змін». Вони — творчині проєктів, що прокачують самосвідомість українців. Гайда читати!
Як це — популяризувати українські прикраси та водночас збирати донати для ЗСУ: історія Уляни Осіпової
Дівчина реалізувала мистецький проєкт «Українські прикраси», щоби популяризувати українську культуру в Україні та за кордоном. Крім того, завдяки ініціативі зібрала кошти на потреби ЗСУ.
Як виникла ідея проєкту?
Через початок повномасштабної війни я переїхала з Харкова до Банської Штявниці, що у Словаччині. Тут разом з українською спільнотою з перших місяців вторгнення активно розповідала про Україну. З часом помітила, що про російську агресію проти моєї країни в медіа та особистому спілкуванні почали згадувати все рідше. Мені було боляче через це, тож вирішила реалізувати проєкт, щоб розповісти місцевим про Україну, нашу історію та культуру.
Чому вирішила реалізувати свій задум саме так — через прикраси?
Почну з того, що моє захоплення творчістю почалося ще в 5 класі на уроках трудового навчання. Мені дуже подобалося вишивати. Пам’ятаю, завжди бралася за найскладніші техніки. До цієї справи мене залучала й прабабуся, яка свого часу створювала колекції розшитої постільної білизни та рушників.
А ось із бісером довгий час я не любила працювати. Проте одного разу натрапила на блог Віталії Олійник — майстрині, яка популяризує гердани та силянки — бісерні нашийні прикраси у вигляді стрічки. Також вона викладала схеми плетіння, які досить важко знайти у відкритому доступі. Тож я вирішила спробувати, і мені дуже сподобалося.
Пізніше почала досліджувати тему українських прикрас і виявила, що кожен виріб має свою історію. Мене дуже вразили перекази, як люди виживали, рятувалися за допомогою прикрас, передавали їх із покоління в покоління й навіть знаходили своїх односельців за схожими елементами на виробах.
Розкажи, як реалізувала свій проєкт.
Проєкт я втілила в офлайні та онлайні: на фестивалі «Атмосфера» в Словаччині та у своїх соцмережах. Спершу почала вести сторінку в Instagram, де й досі розповідаю про прикраси та продаю їх. А щодо офлайн-заходу, то це вийшло дуже спонтанно. Якось дізналася, що на фестивалі «Атмосфера» є намет, робота якого спрямована на допомогу Україні. Волонтери проводили воркшопи за донати, продавали сувеніри — таким чином збирали кошти на машину-розміновувач для деокупованої Херсонщини. Я запитала, чи можу торгувати своїми прикрасами в цьому наметі, і вони радо згодилися. Під час фестивалю продала три стрічкові ґердани та змогла вторгувати 90 євро, ці гроші задонатила на машину-розміновувач. Крім того, встигла розповісти учасникам та гостям заходу про українські традиції, культуру та прикраси зокрема.
Як це — допомогти мешканцям деокупованої території: історія Каріни Гусак
Дівчина втілила проєкт «Янголи добра», щоб допомогти мешканцям деокупованого села Рубці Донецької області.
Як у тебе виникла ідея проєкту?
Ідея виникла в листопаді 2023 року. На той час пройшло вже два місяці, як звільнили моє село Рубці від окупантів, але люди досі не могли повернутися до звичного життя. Я усвідомлювала, що отямитися після такого дуже важко, і подумала, що можу прискорити реадаптацію місцевих! Так народилась ідея мого волонтерського проєкту.
Як твій проєкт допоміг односельчанам?
Мою ідею підтримали в громаді: до команди проєкту долучилася адміністрація села, шкільні працівники, підлітки різного віку та моя родина. Відтак ми почали допомагати по господарству людям похилого віку, влаштовувати розважальні заходи для дітей та спортивні змагання. Найбільше мені запамʼяталося, як я з родиною викопувала картоплю на городі в бабусі-односельчанки. А наймасштабніший захід, який нам вдалося реалізувати в рамках проєкту, — це свято останнього дзвоника в місцевій школі. Ми готувалися до нього місяць: запрошували гостей, писали сценарій, проводили репетиції.
Які маєш результати й плани щодо проєкту надалі?
Найкращий результат, як на мене, — це вдячність односельчан. Щодо проєкту, то він зараз зупинився: до нас більше не надходять запити на допомогу. Але якщо раптом вони зʼявляться — ми з командою завжди готові підтримати!
Як це — розповідати про війну через досвід шосткинців: історія Олени Зенченко
Дівчина створила «Незламні» — освітній проєкт, у межах якого переповіла історії мешканців міста Шостка Сумської області, що відбулися під час повномасштабної війни.
Чому вирішила створити цей проєкт?
Перші місяці війни наше місто було в оточенні окупантів. Містяни були налякані, однак згуртувалися і захистили Шостку від окупації. Думаю, це важливий досвід, який варто закарбувати та про який треба розповісти Україні й світу.
Як вдалося реалізувати проєкт?
Наша робота розпочалася з того, що ми добирали героїв та збирали їхні контакти, щоб запросити на інтервʼю. Усе літо та вересень 2023-го проводили розмови, писали тексти, редагували їх, робили оформлення та публікували на сторінках проєкту в Instagram і Facebook.
Особисто для мене найтяжчими виявилися дві розмови. Перша — з моїм татом, який служить з 2019-го. Боляче чути від близької людини про її дорогу в гарячі точки, втрату побратимів і страх. А друга — історія Максима, чоловіка моєї двоюрідної сестри. Ми провели бесіду, а в жовтні 2023-го він загинув… Досі зі сльозами на очах перечитую його спогади.
Розкажи, будь ласка, який вплив мала твоя ініціатива.
Проєкт «Незламні» мав великий вплив на мене. Він став частиною мого життя. Пригадую, кожну вільну хвилину я редагувала тексти, займалася просуванням проєкту в соціальних мережах. Це неймовірний досвід, я набула нових навичок та знань. А ще в майбутньому мрію стати журналісткою, тож «Незламні» — чудовий кейс для мого портфоліо.
Також проєкт має велике значення для моїх одномістян: вони читають про своїх сусідів, знайомих, друзів і дізнаються, який внесок ті зробили, щоб допомогти подолати ворога. Загалом мій проєкт демонструє, що люди не десь далеко від війни, вони безпосередньо в ній.
Нині це завершений проєкт, але точно не мій останній!
Ще більше натхненних історій вихованців Малої академії наук — у попередніх матеріалах:
Ілюстрації: Олена Ковальчук