Вони запускають просвітні проєкти: влаштовують локальний буккросинг, показ короткометрівок, лекторії з лідерами суспільної думки. При цьому ще й збирають кошти на наші Сили оборони. І все це — у підлітковому віці!
Сьогодні, напередодні Дня молоді, розповідаємо історії учасників школи «Агенти змін» — проєкту Малої академії наук, який допомагає українській молоді втілювати суспільно важливі ініціативи.
Як це — влаштувати буккросинг із донатами на ЗСУ: історія Ілони Кеньо
Дівчина провела у Львівській правничій гімназії акцію «Книжка за донат». Учасники віддали вже прочитані книжки та отримали замість них інші, а ще долучилися до збору Ілони на ЗСУ.
Як у тебе виникла ідея проєкту «Книжка за донат»?
Я багато читаю, тому вдома накопичується чимало книжок. Навіть у моїй новій книжковій шафі складно вмістити їх усіх. Деякі твори я не планую більше перечитувати, і ці видання просто займають місце. Але викидати книги — це не ок, нагадує сюжет книжки Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом».
Я намагалася знайти вихід із ситуації та вирішила влаштувати буккросинг. Це така практика обміну книжками: віддаєш прочитані стосики, а натомість отримуєш видання від когось іншого. Я організувала таку акцію в рідній гімназії, але додала правило: для участі в обміні треба зробити донат на підтримку наших захисників.
Розкажи, як ти втілила свій задум.
У нашій гімназії підтримують ініціативи учнів, тому зі своєю ідеєю я звернулася до педагогині-організаторки. Вона познайомила мене з учнями з інших класів, які допомагали з організацією.
Ми разом роздавали флаєри з рекламою акції: ходили від кабінету до кабінету та запрошували долучатися. Крім того, я анонсувала обмін книжками у своєму інстаграмі.
Я думала, що проведу акцію за кілька днів, а вона розтягнулася майже на тиждень. Спершу ми збирали книжки, а наступного дня розподіляли їх між учасниками. Якщо людині траплялася книжка, яку вона вже читала, ми робили заміну.
Було багато охочих долучитися, навіть серед учителів. Я також брала участь в акції: віддала п’ять книжок, а взяла дві. Мені дісталися «Війна лайків» Пітера Сінґера й Емерсона Брукінґа, а ще — «Малий і Карлсон» Астрід Ліндґрен.
Скільки коштів вдалося зібрати й на що саме ти їх скерувала?
Не всі донатили саме нам: учасники могли скидати кошти безпосередньо фондам, які вибрали. Але мене дуже вразило, що деякі люди приносили по 200 гривень, та ще й по 6 книжок. Загалом у нашій скриньці назбиралося 1 500 гривень. Я передала всю суму благодійному фонду «Із янголом на плечі». Вони допомагають ліками та медичним спорядженням нашим воїнам.
Кажуть, що війна йде на багатьох фронтах: інформаційному, освітньому… Але головний і єдиний фронт — це той, де наші воїни відстоюють незалежність країни зі зброєю. Тому, допомагаючи саме Збройним силам України, ми наближуємо нашу перемогу. А від цього залежить, зокрема, і моє майбутнє.
Чи плануєш повторювати свою акцію?
Усі учасники вподобали акцію, тож у новому навчальному році планую організувати щось подібне. Але цього разу хочу залучити більшу аудиторію.
Я долучилася до шкільного самоврядування, і наш парламент уже зацікавився ідеєю такого буккросингу. А ще, коли я постила рекламу акції в інстаграмі, учні інших шкіл Львова теж хотіли долучитись. Цього разу я не встигала організувати таку масштабну акцію, але тепер планую зробити обмін книжками між учнями всіх шкіл Львова. Якщо все пройде успішно, тоді подумаю, як улаштувати всеукраїнську онлайн-акцію «Книжка за донат».
Можливо, маєш іще якісь ідеї соціальних проєктів?
Звісно! Я — МАНівка: пишу наукові роботи в секціях «Соціологія» та «Програмна інженерія». Зараз працюю над кількома проєктами одночасно.
Один із них — це екозастосунок, який допомагає навчити людей правильно сортувати та переробляти відходи. Я вже допрацьовую його дизайн, і незабаром буде реліз. Гадаю, в умовах екоциду така соціальна ініціатива дуже на часі.
Я представляла цей застосунок на декількох конкурсах. Зокрема, на «InventorUA» (всеукраїнському конкурсі молодіжних науково-технічних проєктів — прим. ред.) здобула з ним срібло і дістала можливість долучитися до преінкубаційної програми «Ukrainian Future», бізнес-інкубатору Малої академії наук.
Другий проєкт — теж екозастосунок, але орієнтований суто на дитячу аудиторію. Це буде гра з цікавими завданнями, які допоможуть змалечку прищеплювати дітям екологічні цінності.
А третій мій проєкт — освітній і пов’язаний саме з Малою академією наук. Для мене спільнота МАН особлива, адже тут я познайомилася з неймовірними людьми.
Соціальні ініціативи важливі для мене, тому що молодь — це рушій держави. Про це я маю вірш:
твій юнацький максималізм з часом зникає
серед туману дорослих думок
ти так швидко ростеш, що мене це лякає
я хапаюсь за уламки ще вцілілих казок
підлітки — ті, хто керують цим світом
молодь задає його рух
ти скоро виростеш і не помітиш
як диваком станеш і гаятимеш час
не покладаючи рук
з часом мрії втрачають сенси
слова-обіцянки не мають того звучання
вони не чіпають за душу
підкреслюють швидкоплинність часу
і просто існують, аби не вмирати
вже не діють думки про сьогодні і завтра, існує тільки момент
я так не хочу, аби ти зупинялась
аби забувала про мрії та сенси
будь ласка, ти тільки не припиняй
збирай із уламків власні казки
аби на заході сонця знову зібратись
і говорити про новенькі книжки
Як це — просувати українську мову та дарувати шопери з ручним розписом за донат: історія Владислави Юрченко
Владислава організувала в місті Ромни, що на Сумщині, триденний захід «Мова як ідентифікатор українця». Запросила відомих спікерів, серед яких — Ірма Вітовська та Ірина Фаріон. А ще провела майстер-клас із розпису шоперів, на якому зібрала кошти для ЗСУ.
Як у тебе виникла ідея проєкту?
Я цілісінький місяць обмірковувала різні ідеї, відколи нам дали завдання створити проєкт у школі «Агенти змін». Мені важливо було зробити щось корисне для країни в умовах війни.
На той час минуло вже пів року після повномасштабного вторгнення, а я все ще часто помічала в соціальних мережах дописи російською мовою. У нашому містечку спілкуються не те щоб чистою українською, але й не російською. Це такий собі місцевий суржик. Але в соціальних мережах багато наших людей пишуть російською.
Ми це обговорювали з батьками та друзями: невже досі люди не усвідомили, що мова має значення? Тому я вирішила провести захід «Мова як ідентифікатор українця», щоб передати учасникам меседж про те, як важливо спілкуватися українською мовою, і щоб вони вже далі надихали та спонукали інших.
Розкажи, як пройшов твій захід.
Це були насичені три дні. У перші два — суботу й неділю — відбувалися лекції експертів з української мови. Виступали відомі мовознавці Ірина Фаріон та Ігор Хворостяний, найкращий учитель України 2021 року за версією Global Teacher Prize Ukraine Артур Пройдаков, письменниця Лариса Ніцой, акторка Ірма Вітовська, надзвичайний та повноважний посол Латвійської Республіки в Україні Юріс Пойканс і фронтмен гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк. А психологиня Вікторія Тріус провела тренінг «Психологія мислення. Гра сенсів» і допомогла учасникам відрефлексувати здобутий досвід.
У третій день заходу я провела майстер-клас із розпису шоперів «Художня рефлексія». Займаюся цим із 2020 року, тому вирішила поділитися знаннями з учасниками й водночас зібрати кошти для наших захисників. Учасники отримували шопер в обмін на благодійний внесок.
Я дуже вдячна родині за підтримку моїх ідей. Саме батьки купили спеціальні фарби та 30 шоперів, на яких я заздалегідь намалювала контур України. Цей малюнок учасники доповнювали на майстер-класі: зафарбовували кольорами прапора, домальовували сонечка та сердечка, писали важливі слова та цитати. Іноді досі бачу в місті людей із шоперами з нашого майстер-класу й дуже тішуся, що так життя проєкту продовжується.
Як тобі вдалося організувати цю подію?
Передусім я зібрала команду, бо сама не впоралася б. Залучила директорку свого ліцею і волонтерку Олену Юракову, її заступницю з навчально-виховної роботи Тетяну Степанюк, керівницю танцювального колективу й волонтерку Катерину Лук’яненко та подругу Ельвіру Пешкун.
Також допомагали тренери школи «Агенти змін»: підказували, кого з експертів варто запрошувати, надавали зворотний зв’язок на різні мої ідеї. Наприклад, вони радили мені запросити учасників якоїсь однієї вікової категорії. Але я хотіла, щоб були всі, кого це зацікавить: вони зможуть нести цей досвід у свої кола спілкування. Тож на заході були й підлітки, і трохи старші люди, і навіть декілька жінок віком 60–70 років.
Після відеолекцій і майстер-класу вони всі були дуже щасливі! Ділилися враженнями й на наших рефлексіях, і пізніше в гугл-формі для зворотного зв’язку, яку я їм розіслала. Отримала у відповідях цілі філософські тексти. Вони розповідали, що хочуть щось подібне організувати в себе на роботі чи в громадських організаціях. Знаю, що деякі учасники справді провели соціальні заходи, на яких розповіли про мій проєкт і поділилися отриманими від експертів знаннями.
Розкажи ще про збір на ЗСУ: чому для тебе це важливо?
Мені хотілося завершити наш захід доброю справою. Ми змогли влаштувати цю подію, зустрітися з учасниками й атмосферно провести час саме завдяки тому, що нас захищають українські військові. Мені важливо, щоб інші теж усвідомлювали це. Війна триває, і, попри всі наші проєкти та справи, мусимо підтримувати армію.
Саме тому ми з командою вирішили провести для учасників благодійний майстер-клас із розпису шоперів. До заходу також долучилася місцева літераторка Надія Карпенко, яка в обмін на благодійні внески подарувала учасникам свої книги. Так ми назбирали 4 050 гривень, які я віддала нашим місцевим волонтерам як внесок на автівку для підрозділу ЗСУ.
Плануєш повторити такий формат заходу?
Дуже хочу організувати захід «Мова як ідентифікатор українця 2.0» — цього разу з іншими спікерами. Планую також розширити географію проведення: до прикладу, вже не у своєму містечку збирати учасників, а в Сумах, у Києві, а потім і в інших обласних центрах. Хочу, щоб проєкт далі жив і розвивався!
Як це — допомагати юним стартаперам, влаштовувати виступи Жадана та невпинно донатити на ЗСУ: історія Надії Соколової
Дівчина організувала у Кривому Розі курс «Стартап за місяць». З учасниками ділилися досвідом успішні підприємці та інші експерти. А ще Надія організувала з командою літературник і концерт Сергія Жадана в рідному місті. На кожному заході відвідувачі донатили для підтримки нашої армії.
Як виникла ідея проєкту «Стартап за місяць»?
Я колись в’язала речі й робила прикраси на замовлення. Клієнти були, але небагато, а я хотіла розвивати цю справу. Тому, щоб навчитися запускати стартапи, пішла до «Ukrainian Future», бізнес-інкубатору Малої академії наук. Їхню програму я завершила трохи раніше, ніж школу «Агенти змін».
Там дуже класні лектори й ментори, які мені підказували, як просувати свій бізнес в інтернеті. Я переглядала свою інстаграм-сторінку до та після участі в бізнес-інкубаторі, і різниця відчутна. Я навіть таргетинг налаштовувала, але, на жаль, бізнес не злетів.
І я не одна така: у моєму колі є ще люди, які намагалися робити щось своє, та не вийшло. Тому в школі «Агенти змін» я думала, як допомогти підприємцям-початківцям. Так і виникла ідея проєкту «Стартап за місяць».
Як ти втілила свою ідею?
Я організувала серію лекцій від успішних підприємців з усієї України.
Вони розповідали про свій досвід: як відкрити ФОП (зареєструватися як фізична особа-підприємець — прим. ред.), як не вигоріти, як генерувати круті ідеї… Зустрічі відбувалися двічі на тиждень протягом місяця.
Серед запрошених експертів — тренер школи «Агенти змін» Віктор Годний і найкращий студент світу за версією Global Student Prize Ігор Клименко. До речі, ми з Ігорем познайомились якраз в «Ukrainian Future», де він уже як резидент працює над своїм стартапом.
Паралельно я шукала учасників і приміщення для зустрічей. Зробила окрему сторінку для проєкту, поширила інформацію серед знайомих, постила реєстраційну форму у фейсбуці — на сторінках місцевих громадських організацій і в групах на кшталт «Куди підемо? Кривий Ріг». Це не надто допомогло. Два тижні не було жодної реєстрації. Я настільки хвилювалася, що навіть плакала.
Зате дуже добре спрацювала тактика просувати захід через людей: громадських активістів, працівників із молодіжного сектора та підприємців з Кривого Рогу, яких я запросила провести лекції. Коли на курс зареєструвалася перша людина, я так зраділа! Думала: якщо більше нікого не буде, то принаймні влаштую спікерам розмову з нею. Але врешті зібралися 12 охочих — і вони були дуже активні, горіли ідеєю власної справи.
З місцем проведення теж не все було просто. У Кривому Розі для цього є чудова локація — культурно-громадський центр «ШELTER+». Тут часто відбуваються різні заходи та збирається молодь. Але, як виявилося, дорога до нього забирала би в учасників близько двох годин, тому довелося шукати іншу локацію, зі зручнішим розташуванням.
У місті якраз відкрили новий центр. Я мало про нього знала, однак вирішила домовитися про колаборацію. Спершу все було гаразд, але вже під час реалізації проєкту я дізналася, що світлини з мого заходу планують використовувати для піару власника. Мовляв, цей захід — заслуга центру. Мене це обурило, і довелось оперативно шукати нове місце. На щастя, допоміг знайомий, і ми перенесли наступні події в один з молодіжних центрів міста.
Яких результатів вдалося досягнути з цим проєктом?
Слухачі лекцій справді надихнулися запускати стартапи. Одна учасниця заснувала мінікондитерську вдома. Зараз вона поїхала на навчання в інше місто, але намагається й далі потроху виконувати замовлення клієнтів. Інша дівчина після курсу зайнялася кастомізацією одягу (доповнення речі малюнками, написами або ж потертостями та вирізами, щоб вона була унікальною — прим. ред.). Її справа квітне!
До того ж наприкінці навчання ми з учасниками вирішили втілити спільний благодійний проєкт — вечір короткометражок у «Бункері». Стрічки мали бути місцеві, зняті у Кривому Розі. Тож ми запросили знімальну команду й групу акторів з будинку культури. Працювали просто-таки 24/7, щоб усе вийшло якнайкраще.
Показ улаштували для всіх охочих містян і зробили вхід за донат. Завдяки підтримці людей передали 3 400 гривень волонтерам, які збирали на тепловізор для наших військових. Це було значно більше, ніж ми очікували, тому дуже раділи такому результату.
«Стартап за місяць» — це мій перший повноцінний проєкт, і я дуже вдячна школі «Агенти змін» за такий досвід. Хоч я вже завершила навчання там, але ця спільнота все одно завжди поруч. У нас є спільний чат, є внутрішні мемчики, яким більше ніж півтора року, але ми їх пам’ятаємо. Якщо хтось каже «смачний пиріг» (так називався один із проєктів), у всіх починаються флешбеки й ностальгія. Коли я шукаю якусь допомогу (пораду, місце ночівлі в новому місті), відразу йду в наш чат. У Кривому Розі є ще люди з «Агентів змін»: коли я з ними спілкуюся, то відчуваю спільні цінності. Бо саме тут нам допомогли зрозуміти важливість активізму та громадської діяльності.
Ти й далі втілюєш соціальні ініціативи?
Так, я знайшла себе в активізмі. Зараз я очолюю криворізький осередок Фундації регіональних ініціатив (всеукраїнської молодіжної громадської організації — прим. ред.).
У нас багато активностей всередині організації, наприклад різні табори для молоді й поїздки. А серед проєктів, які плануємо назовні, — «Листівки на передову». Це ініціатива Марічки Лисенко, яку ми хочемо координувати в Кривому Розі. Не всі можуть подякувати військовим просто на вулиці, бо декому ніяково, та й не всі військові бувають серед цивільних. Тож ми хочемо підготувати невеликі листівочки, рознесемо їх у різні заклади міста, і там охочі зможуть написати слова подяки та підтримки нашим захисникам. А тоді зберемо й відправимо на фронт.
Також плануємо літературник. На книжковому ринку в Києві ми познайомилися з одним дуже класним поетом і хочемо запросити його в Кривий Ріг. Тим паче я вже маю досвід в організації культурних подій.
З тією командою, з якою ми робили вечір короткометражок, і ще з кількома новими людьми ми організовували літературні вечори Сергія Жадана. Спершу шанувальники творчості поета читали його вірші, а відвідувачі донатили на ЗСУ за можливість долучитися. Прийшли близько 60 людей, і ми зібрали понад 5 000 гривень для допомоги нашій армії.
А на другий літературник із допомогою однієї з організаторок заходу ми запросили самого Сергія Жадана. Я вже комунікувала з нашими зірками: у них завжди є райдер (перелік вимог артистів до організаторів подій — прим. ред.). А Сергій Жадан виявився дуже простим і невимогливим: попросив лиш, аби йому було де зупинитись у Кривому Розі.
Виступ відбувся в палаці культури, зібралися 400 людей. Ми були такі щасливі, поки не оголосили тривогу. Усі пройшли в укриття. Там було холодно, але ми тряслися не через холод, а від хвилювання, що доведеться скасовувати захід. Сергій Жадан заспокоював і втішав нас. Ми домовилися про дедлайн: якщо через три години все ще буде небезпечно, доведеться розходитись без виступу. Але за хвилину до цього таки скасували тривогу.
Літературник відбувся. Усе сподобалося не лише нам, а й Сергієві. Тому ми знову запросили його — цього разу разом із «Собаками» (йдеться про гурт «Жадан і Собаки» — прим. ред.). У нас уже було більше ресурсів і більше людей, щоб організувати виступ цілої групи. Концерт провели в центрі міста, у барі, 19 лютого. Там ми теж збирали кошти для допомоги на фронт, і люди задонатили близько 200 тисяч гривень.
Чому для тебе важливо допомагати нашим захисникам?
Ми проводимо всі заходи завдяки військовим. Щоб наголосити на цьому, ми навіть як місце подій часто обираємо «Бункер» — це про реальність, у якій живемо. Кривий Ріг постійно обстрілюють. Серед спікерів наших заходів — військові та волонтери. Наприклад, Віктор Годний на заході «Стартап за місяць» виступав онлайн з передової.
І ще одна причина: для нас — студентів, школярів і молоді, яка щойно почала працювати, — це найрезультативніший спосіб працювати на перемогу. Ми не маємо можливості багато задонатити: хтось — 500 гривень на місяць, хтось — 1000. Але ми можемо волонтерити. Хтось плете сітки, сортує гуманітарку. А ми організовуємо круті заходи та збираємо на них кошти для військових. Наразі наш ресурс — не кошти, а час.
Більше натхненних історій про учнів і учениць Малої академії наук — у наших попередніх матеріалах:
«Дослідники колонізації Марса та гамма-спалахів: три історії юних українських космодослідників»;
«Як це — створювати соціальні проєкти: три історії українських дівчат-підлітків»;
«Як українські підлітки взяли золото на “Олімпіаді геніїв” у 2023-му: історії переможців».
Ілюстрації: Анастасія Василенко