Школа «Агенти змін» — проєкт Малої академії наук, який допомагає українським підліткам змінотворити, втілюючи суспільно важливі ініціативи. За 8 років понад 650 учасників школи прокачали свою громадську активність і реалізували розмай ідей.
За часів повномасштабної війни українські підлітки з допомогою менторів «Агентів змін» створюють івенти на підтримку ЗСУ, організовують дозвілля внутрішньо переміщених українців і розповідають про українську культуру за кордоном.
Сьогодні розказуємо історії трьох учасниць школи, які, попри війну та окупацію рідних міст, допомагають своїми проєктами іншим.
Як це — створити освітній волонтерський проєкт: історія Вероніки Шелдагаєвої з Херсона
Дівчина створила онлайн-хаб репетиторів-волонтерів «Tangle of skills». Тут усі охочі можуть отримати безкоштовну допомогу в навчанні, а репетитори-волонтери — перший освітянський досвід.
Як виникла ідея проєкту?
На другому етапі школи «Агенти змін» ми генерували багато ідей, з яких треба було вибрати найкращу. Я була налаштована оптимістично і сподівалася, що влітку зможу зробити в Херсоні щось офлайн. Пам’ятаю, навіть домовлялася з режисеркою в театрі про співпрацю... Але потім організатори школи задля безпеки порадили розглядати лиш онлайн-проєкти.
Тоді я зосередилася на проєкті, в якому могла поєднати три своїх захоплення: освіту, ІТ-сферу та волонтерство. Так і виникла ідея створити «Tangle of skills» — платформу для репетиторів-волонтерів. Тут освітяни-початківці здобувають перший педагогічний досвід з підтримкою професіоналів, а учні знаходять репетиторів для безплатних занять.
Пригадую, коли презентувала своє бачення платформи на другому етапі школи, експертка Ольга Будник (радниця Президента України, директорка Центру політичних студій та аналітики «Ейдос» — прим. ред.) спитала, як відбуватиметься відбір репетиторів. Я була спантеличена, бо не думала про якісь критерії — збиралася просто залучити друзів. Питання Ольги надихнуло мислити масштабніше під час роботи над проєктом.
Розкажи про роботу над проєктом!
Працювати над проєктом спершу доводилося в окупації, у порожньому ліцеї, де було хоч якесь інтернет-покриття. Почала з розробляння сайту та набору охочих репетиторів. Спершу долучилися 15 учнів мого ліцею, та вони поступово відсіювались.
Ми працювали у специфічній атмосфері: було весело, але тривожно водночас. Періодично виникали дещо параноїдальні думки, що хтось може постукати у двері й почати розпитувати про проєкт, а тоді ще заберуть нас та й вивезуть кудись через волонтерську діяльність.
Врешті в моїй команді залишилися троє людей. Зокрема, учитель інформатики, який допомагав розробляти сайт. Разом ми записали відеолекції про репетиторство.
Наприкінці літа я вирішила провести додатковий набір в організаційну команду через Українську волонтерську службу (неприбуткову організацію, що формує культуру волонтерства в Україні — прим. ред.). Так до нас долучилися 10 нових учасників. Серед них — просто неймовірні люди, які горять освітою, і вони досі зі мною.
У розвитку проєкту, звісно, дуже допомагає особистий бренд. А я навіть імені свого не мала: його доводилося змінювати під час презентацій у школі з міркувань безпеки. Та після третього етапу «Агентів змін» я виїхала з Херсона.
Ця поїздка — окрема історія. Якщо коротко, я повидаляла зі своїх пристроїв усе, що було пов’язане з проєктом, щоб цього не побачили окупанти на блокпостах. Опісля відновлювала, бо попереду була ще публічна презентація у школі «Агенти змін». Коли мій проєкт відібрали до фіналу, я просто стрибала від щастя!
А які успіхи з проєктом після школи «Агенти змін»?
Зараз я в Латвії. Тут налагодила всі процеси, і ми з командою поступово поновлювали роботу. Зокрема, просували нашу платформу в соцмережах, і згодом про неї заходилися розповідати медіа: «24 канал», «Освіторія», «НУШ». Далі були поширення у фейсбук-групах, батьківських чатах… Це був справжній вибух! Пригадую, як дивилася на форму для учнів на платформі, й учасники додавалися просто на очах.
У той момент ми зрозуміли, що проєкт блискавично зростає! Це був і серйозний виклик: довелося залучити дуже багато нових людей у команду. До прикладу, раніше в нас було два менеджери, а стало 20.
Загалом у спільноті «Tangle of skills» наразі більш ніж півтори тисячі учасників — це й організаційна команда, і репетитори, і учні. Зараз уже плануємо офіційно зареєструвати проєкт як громадську організацію. Ми зростаємо і готові робити це ще активніше!
Чому громадянська активність — важлива?
Як на мене, є два різновиди громадянської активності: цілковита залученість у суспільно важливі проєкти та волонтерство.
У першому випадку важлива позиція, яка мотивує щось робити. Завдяки цьому виходить справді якісний результат. Фінансова винагорода має свої обмеження в мотивації, а ідейність завжди працює.
Якщо ж ми говоримо про волонтерство, то тут основна мотивація долучатися — це нагода для самовираження і можливість впливати на майбутнє. А ще — бажання розширити знайомства і зробити життя яскравішим.
Я дуже рада, що пан Лісовий із Малої академії наук очолив Міністерство освіти й запустив трансформації в навчанні. Мені здається, що освіта — це така річ, яка в усьому світі зараз змінюється. І такі громадські ініціативи, як моя, теж є частиною цих зрушень.
Як це — популяризувати історію: проєкт Катерини Лисенко із Сєвєродонецька
Під час навчання у школі «Агенти змін» дівчина організувала в Івано-Франківську лекцію з історії нашої держави. Подія відбулася у 31-шу річницю незалежності України, а лектором став доктор юридичних наук Олег Андрухів.
Як у тебе виникла ідея проєкту?
За час навчання в «Агентах змін» я багато разів змінювала ідею свого проєкту. Спочатку хотіла зробити профорієнтаційний тренінг (до слова, цей задум я таки втілила пізніше). Вже після закінчення школи я допомогла організувати тренінг із працевлаштування для внутрішньо переміщених осіб.
Друга моя ідея — організувати форум-театр. Я бачила у Франківську напругу між внутрішньо переміщеними людьми та місцевими мешканцями. Це мені знайомо: коли у 2014 році до нас у Сєвєродонецьк приїхали переселенці з Луганська, теж виникали непорозуміння. Тому я хотіла якось допомогти. А оскільки цікавилася театром, то планувала налагодити зв’язок між людьми через мистецтво.
А до третьої ідеї, яку в результаті й реалізувала, я дійшла дещо пізніше :) На це повпливало знайомство з командою Департаменту молодіжної політики та спорту Івано-Франківська. Коли я приєдналася до їхньої команди волонтерів, саме наближалася річниця незалежності України, тож вони планували святкові заходи. Я запропонувала організувати неформальну зустріч із науковцем-істориком, який би розповів про становлення нашої держави. Мою ініціативу підтримали й пообіцяли допомогти з організацією.
Ми провели захід у приміщенні майбутнього молодіжного центру. Запросили всіх охочих, але найактивніше розсилали запрошення в університети. Тому було багато студентів франківських вишів, зокрема Прикарпатського національного університету.
Чому вирішила створити саме такий проєкт?
Мене війна торкнулася двічі: у 2014 році, коли за Сєвєродонецьк ішли бої, й у 2023-му, під час повномасштабного вторгнення, коли ми разом із родиною вимушено евакуювалися спершу до Черкас, а потім до Івано-Франківська. Тоді я ще раз переконалась, що деякі люди досить поверхнево знають про події 2014-го, та й узагалі про нашу історію.
Важко побудувати гідне майбутнє без знання історії. Ми можемо побачити на прикладі країни-сусідки, що буває, якщо історією не цікавляться і спотворюють її. Тому я й вирішила створити свій проєкт, щоб розповісти більше про наше минуле.
Що тобі дав досвід навчання у школі «Агенти змін»?
Тут мені допомогли не просто втілити свою ідею, а взагалі стати на свій шлях громадської діяльності. До школи «Агенти змін» я не мала досвіду у створенні соціальних проєктів і загалом не була дуже активною. Коли через війну ми переїхали в Черкаси, я взагалі відчувала апатію. «Агенти змін» допомогли мені почати щось робити: я спілкувалася з іншими людьми, відчула дуже багато приємних емоцій, у мене з’явилася ціла «агентська родина».
Крім того, я отримала перший проєктний досвід. Відтоді я долучилася до низки громадських організацій — зараз співпрацюю з дев’ятьма такими ініціативами. Я стала стажеркою Львівської міської ради й волонтеркою «Фундації регіональних ініціатив» (всеукраїнської молодіжної громадської організації, що об’єднує юних лідерів — прим. ред.), а ще дистанційно долучилася як членкиня до Київської молодіжної ради.
Чому для тебе стала такою важливою громадська діяльність?
Для мене це передусім можливість долучитися до нашої перемоги. Я прагну, щоб люди бачили, що наша країна активна, відкрита для молоді, що в нас багато класних подій.
Якось ми проводили опитування в рамках одного проєкту: на вулиці підходили до молоді й запитували, чого їм бракує для дозвілля. Вони казали, що їм хочеться мати місце, де можна просто посидіти чи пограти з друзями. Вони навіть не знали, що в їхньому місті вже є для цього молодіжні центри.
Так я зрозуміла, що бувають інформаційні бульбашки: люди хочуть чимось займатися, але не знають як. Важливо їм розповідати про різні можливості.
Як це — створити інстаграм-проєкт про окуповані території України: історія Олександри Котляр із Нової Каховки
Дівчина створила блог в інстаграмі «“Щоденник окупованих” (The diary of occupied)». У ньому розповіла про життя в окупації та способи допомогти тамтешнім мешканцям.
Розкажи про створення проєкту: звідки ідея і як вдалося її втілити?
Я подала заявку у школу «Агенти змін» ще перед повномасштабним вторгненням, а потім усі три місяці, поки тривало навчання, перебувала в окупації. У таких умовах неможливо реалізувати проєкт фізично, бо для цього, якщо сказати відверто, треба було стати колаборанткою. Тому я думала над ідеєю онлайн-проєкту.
Якось у розмові з мамою та друзями пролунали думки, що про Нову Каховку всі забули й усім байдуже, що ми в окупації. Тоді я вирішила, що стану тією людиною, яка спробує на весь світ розповісти, що тут відбувається.
Перебуваючи в окупації, я саме почала цікавитися дизайном, тож мені дуже подобалося робити зображення для дописів. Проблема полягала лиш у тому, що часто зникав інтернет. Доводилося ловити вайфай під лікарнями та школами.
Якось під час презентації на «Агентах змін» вдалося під’єднатися до інтернету вдома. Я навіть устигла все розповісти, але на останньому слайді презентації втратила зв’язок. Я знала, що за мене хвилюватимуться, тому побігла на лавочку біля школи, зловила інтернет і завершила виступ словами: «У мене все добре. Дякую вам за увагу».
Попри проблеми з інтернетом, перші дизайни для інстаграм-сторінки я створила ще в окупації. Тоді ж запостила й перший допис. Коли виїжджала з Нової Каховки, довелося видалити всі акаунти, бо окупанти на блокпостах перевіряли телефони. Однак після переїзду продовжила свою роботу. Я створила багато постів на різні теми, зокрема про зв’язок, роботу банків і шкіл в окупації.
Чому ти згодом припинила вести свій «Щоденник окупованих»?
Нова Каховка все ще окупована, але зараз я вже не маю там жодного знайомого чи знайомої. Я прожила в цьому місті все своє життя, а тепер не маю там нікого. На щастя, більшості вдалося виїхати.
Розкажи, будь ласка, який вплив мала твоя ініціатива.
Я чула багато вдячних відгуків від новокаховців. Вони казали, що завдяки моєму проєкту зрозуміли: їхніх проблем не замовчують, тему окупації порушують.
Тому для мене було важливо робити розголос. Виявилося, що в одного з моїх друзів із Нової Каховки є контакти Костянтина Грубича — ведучого «Сніданку з 1+1». Я написала Костянтину про свій проєкт, і він пообіцяв показати моє відео у програмі. Для цього я зробила одне з найбільших своїх відео і запостила його в інстаграмі, а тоді скинула Костянтинові. Вранці три дні потому його побачила вся країна.
Завдяки поширенню інформації про проєкт мені написала журналістка з «The Wall Street Journal» (одного з найбільших щоденних американських видань — прим. ред.). Вона українка, розслідує справи людей, яких викрадали, утримували в підвалах і катували. Я дала їй контакти декількох чоловіків, які таке пережили.
Також мені писали з японського телебачення, і я сконтактувала цих журналістів з потрібними їм людьми, зокрема з відомим новокаховським волонтером Максимом Кілдеровим. Я робила з ним пост-колаборацію після наймасштабнішого вибуху в Новій Каховці. Тоді український «хаймарс» підірвав склад російських боєприпасів. Вибух був настільки потужним, що чи не в усьому місті в будівлях повилітали вікна. Відтак люди з Нової Каховки активніше стали шукати можливості евакуюватися, а ми відкрили збір, аби їм із цим допомогти.
І найбільший вплив цей проєкт і участь у школі «Агенти змін» мали на моє життя: я зорієнтувалася, у якій сфері хочу розвиватися надалі. Тепер я точно знаю, що моє життя буде пов’язане із соціальними мережами.
Ще більше змінотворчих проєктів від українських підлітків — у наших попередніх публікаціях:
«Дослідити безпілотники чи винайти дрон-міношукач: як українські діти допомагають нашій армії»;
«Як це — змінотворити у 15 років: 3 історії українських дітей».
Ілюстрації: Анастасія Василенко