У шкільних підручниках про нього пишуть як про автора патріотичних творів і письменника-фронтовика, а головними його здобутками називають романи «Собор» і «Прапороносці». Та Олесь Гончар — це ще й той, хто за радянщини писав про Голодомор, а за часів незалежності краудфандив на відбудову національних пам’яток. У добірці розповідаємо про ці та інші цікаві факти з життєпису письменника.
Просував особистий бренд під іменем, яке вигадала перша вчителька
Ім’я Олеся Гончара при народженні — Олександр Біличенко. Однак пізніше він отримав дівоче прізвище матері — Гончар. Це сталося, коли вона померла, а батько одружився вдруге й залишив хлопчика бабусі та дідусеві.
У школі Олександрові змінили ще й ім’я — він став Олесем. Вчителька запропонувала майбутньому письменникові такий варіант імені, щоб він відрізнявся від іншого Олександра в класі.
Одним із перших написав про Голодомор
Серед ранніх робіт Олеся Гончара — повість про події Голодомору 1933 року. Її надрукували 1941 року під заголовком «Стокозове поле», хоча первісно рукопис мав іншу назву. Письменник назвав цю версію свого твору «невдало зредагованою».
Події повісті відбуваються в селі Веселий Поділ на Полтавщині. Ідеться про те, як радянські партійці господарювали там з осені 1932-го до кінця літа 1933 року.
На жаль, оригінальний текст не зберігся до наших часів, тому дослідники аналізують цензуровану його версію. Але навіть у ній є натяки на страшні реалії Голодомору. Зокрема, про те, що в селян забирають хліб, ідеться вже в першій сцені твору. Голова сільради Бабак звертається до Платона Стокоза із запитанням: «Повезеш хліб?». А той каже: «Охоче б повіз, так самому в обріз».
Брак їжі зчитується в описах персонажів: «Зовсім запух листоноша. Де те здоров’я ділось! Ноги мов колодки. Опухлі червоні щоки аж блищать. Очі блукають дико і пожадливо» або «Григорові груди плескаті, плечі широкі й гострі, немов кінці дрюка закладено під сорочкою».
Відмовився «скасовувати» шістдесятників
Олесь Гончар працював на менеджерських посадах у літературних організаціях. Зокрема, 12 років очолював Спілку письменників України та був головним редактором журналу «Вітчизна».
Тому, коли радянський режим розпочав репресивну кампанію проти дисидентів-шістдесятників, влада намагалася залучити Гончара до цькування колег. У 1966 році в ЦК Компартії України створили комісію, яка мала розкритикувати книжку «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби. Олесь Гончар відмовився долучитися до неї.
Натомість твори самого письменника цензурували. Змінювали назви його романів: «Полігон» перейменували на «Тронка», а «Подорож до Мадонни» — на «Твоя зоря». Деякі оповідання взагалі не публікували впродовж 20 років: «Кресафт», «Двоє вночі», «Чорний яр». Усе тому, що в них автор засуджував партійно-бюрократичну систему.
Донатив у фонд підтримки репресованих митців і краудфандив на відбудову культурних пам’яток
Дисидентам 1960-х років часто доводилося працювати не за фахом, а нерідко вони взагалі залишалися без роботи. Тому 1966 року Іван Світличний і В’ячеслав Чорновіл створили фонд взаємодопомоги для поплічників-шістдесятників. Туди донатили громадські активісти, які мали змогу заробити. Зібрані кошти розподіляли між тимчасово безробітними митцями й тими, кого репресувала влада. Серед добродійників був Олесь Гончар, хоч він і не належав до шістдесятників.
Пізніше, за часів незалежності, Олесь Гончар з однодумцями заснували власний фонд для відновлення Успенського собору Києво-Печерської лаври та Михайлівського Золотоверхого монастиря. Обидві пам’ятки історії та культури звели за часів Київської Русі. Першу зруйнували 1941 року під час німецької окупації Києва. Існують різні версії, хто саме підірвав храм, але дослідники поділяють відповідальність між радянськими та німецькими загарбниками. Другу пам’ятку більшовики знищили в 30-х роках XX століття.
Охочі благодійники підтримували збір на відбудову донатами на спеціальний рахунок. Зібраних коштів виявилось замало для втілення проєкту, тому Олесь Гончар звернувся до тогочасного президента України по держпідтримку ініціативи. Так вдалося запустити процес відбудови пам’яток: президент видав указ, створили відповідальну комісію. Нині обидві споруди відбудовані.
Підтримав Революцію на граніті
У 1990 році українська молодь улаштувала акції проти радянської влади, зокрема голодування. Активісти вимагали, окрім іншого, перевиборів до Верховної Ради за участю різних партій, відставки голови Ради міністрів та виступали проти підписання нового союзного договору.
Ці події Олесь Гончар занотував у своїх «Щоденниках»: «До Києва стягуються війська. Біля Верховної Ради омонівці вчинили розправу над тернопільськими жінками… Місто вирує тривожно. На Хрещатику, розкинувши намети, оголосили голодування студенти на знак протесту проти нав’язування союзного договору… Бачу мученицькі обличчя. Серце розривається… У Верховній Раді України вже лунають голоси з вимогою… запровадити надзвичайний стан в Україні, тобто потопити студентські страйки в крові…». Коли влада відмовилася дослухатися до заяв протестувальників, письменник просто на майдані спалив свій партквиток.
Пізніше, на референдумі 1991 року, українці проголосували за незалежність України. Тоді саме Олесь Гончар зачитав результати цього голосування у Верховній Раді.
Шукай ще більше цікавинок із життєписів українських митців у наших попередніх статтях:
«Екозахисник і популяризатор науки: яким насправді був Максим Рильський»;
«Гуру із саморозвитку та донатор на українську освіту: що ми знаємо про Тараса Шевченка»;
«Творчиня подкастів та любителька творчих тусовок: якою була Леся Українка»;
«Борчиня з фейками про Україну та гендерними стереотипами: хто така Марко Вовчок».
Ілюстрації: Анастасія Василенко
Використані світлини