Великдень — одне з найбільших свят для християн. У цьому дні поєднуються релігійні правила та народні звичаї, а особливості святкування відрізняються від регіону до регіону. На Гуцульщині, скажімо, християнські обряди змішуються з дохристиянськими віруваннями та обереговими звичаями. 

Сьогодні пропонуємо дізнатися більше про особливості гуцульського Великодня. 

Випікали куцули

В останню середу перед Великоднем відзначають Страсну (або Велику) середу. Це день, коли учень Ісуса, Юда, вирішив зрадити свого наставника. 

У цей день господині-гуцулки пекли маленькі хлібці — куцули. Їх виготовляли з білого борошна, яке в цьому регіоні було в дефіциті. З випічкою діти навідувалися до родичів та сусідів, де обмінювали куцули на смаколики чи гроші. У різних селах це робили в різний час: десь пригощали куцулами з вечора Страсної середи й аж до ночі на Чистий (або Великий) четвер (останній четвер перед Великоднем — прим. ред.). А от у селі Космач, що на Косівщині, це робили вранці у четвер, та ще й перед кожним подвір’ям розводили багаття. 

За тим, хто першим зайде до обійстя з хлібним дарунком, віщували рік: якщо дівчинка — варто чекати приплоду теличок та овечок, а якщо хлопчик — бичків та баранців. 

Дотримувалися правил випікання паски

Через брак борошна гуцули часто купували вже готові паски — так було до початку ХХ століття. Якщо ж родина вирішувала готувати їх удома, варто було дотримуватися суворих правил та обрядів. 

Паски не були солодкими — таке бачимо і в інших регіонах України. Цьому є пояснення: паску не сприймали як десерт чи смаколик, насамперед це обрядовий хліб. Тому до неї додавали мінімум меду чи цукру, а оздоблювали тістом — фігурками у вигляді хрестів та іншими візерунками. 

Важливим був процес випікання пасок. Поки вони були у печі, ніхто не мав права зайти до будинку. Тому господар виходив на подвір’я і слідкував, щоб не з’явилися непрошені гості та не наврочили. А ще під час випікання нікому не можна було сідати. Гуцули вірили: від цього випічка може опасти. 

А от про завершення процесу та успішне випікання повідомляли гучно — господар мав вистрілити з пістоля. 

Залучали до святкування худобу

На Гуцульщині було поширене скотарство. Тому господарі особливо піклувалися про тварин у святкові дні. 

Щоб корови народжували здорових телят, господар тричі прикладав освячену паску до хребта тварини. Часом худобу могли пригостити паскою, яку випікали й освячували спеціально для неї. Хліб кришили у дерев’яну діжку, підсолювали і згодовували тваринам. 

Великдень був важливим і для бджільництва. Пасічники постукували по вуликах пасківниками — дерев’яними посудинами, у яких святили їжу. Вважалося, що так можна заклинати рої на хороший збір меду. 

Тримали зв’язок з мітологічними персонажами

Окрім традиційного Великодня, на Гуцульщині святкували ще один, за чотири тижні опісля — Рахманський Великдень. До нього заздалегідь виконували один обряд. Шкаралупу від яєць, якими змащували паску, господиня кидала у гірський потічок, щоб та допливла до рахманів. За народними уявленнями, рахмани — праведні християни, які мешкають у далекій чарівній країні. Гуцули вірили, що, здолавши довгий шлях, шкаралупа перетвориться на ціле яйце й таким чином сповістить їм про настання Великодня.

На сам Рахманський Великдень на Гуцульщині утримувалися від роботи, але церкви не відвідували. 

Де дізнатися більше про звичаї і традиції Гуцульщини?

Це можна зробити на щорічній Всеукраїнській літній школі «Стежками гуцульського орнаменту». Її організовує Мала академія наук на базі Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського, а керує процесом заступниця директора з мистецького напряму Марія Лубинська.

Літня школа — освітній простір, де підлітки розвивають креативність, дослідницькі навички, формують культурну ідентичність та знайомляться з традиціями. Учасники відвідують лекції з культурології, майстер-класи з традиційних ремесел, інтерактивні заняття у музеях та екскурсії, долучаються до етнографічних експедицій і польових досліджень. 

Дізнатися більше про гуцульський орнамент, його застосування та розглянути візерунки можна на сайті «Гуцульський орнамент», який створили й наповнюють експерти Малої академії наук разом із партнерами.