Поетеса, феміністка, популяризаторка українськості — усе це про українську письменницю Олену Телігу. Сьогодні розповідаємо маловідомі факти з життєпису цієї пані. Гайда читати й дізнаватися нове про цю role model із нашої історії!
Майстриня спорту зі самоукраїнізації
Олена Теліга (до шлюбу — Шовгенів або Шовгенова) народилася у 1906 році в Підмосков’ї. До 12 років дівчина зростала в російськомовному середовищі, допоки в 1918-му разом із родиною не перебралася до Києва. Там стала ученицею жіночої гімназії Дучинської, де разом із німецькою та французькою почала вивчати українську мову.
Після приходу більшовиків до влади в Україні Олена Теліга вимушено виїхала до Чехії. Там продовжила навчання та закінчила історико-філологічне відділення Українського вищого педагогічного інституту в Празі. Поетеса не полишала й вивчення української: щоби покращити мовні навички, брала уроки в бандуриста і свого майбутнього чоловіка Михайла Теліги.
Саме в Чехії Олена Теліга чітко усвідомила свою національну ідентичність. Це відчуття вона описувала в спогадах так: «Це було на великому балю у залях Народного дому… Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів, ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і не відомо, з якого приводу, почав говорити про нашу мову за відомими “залізяку на пузяку”, “собачій язик”… “мордописня”… Всі з того реготалися… А я враз почула в собі гострий протест. У мені дуже швидко наростало обурення. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: “Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!”».
Шукачка української національної ідеї
У 1941 році Олена Теліга опублікувала в краківському віснику «Просвіта» статтю «Партачі життя (До проблеми цивільної відваги)». У матеріалі авторка описувала архетипи людей, які втратили почуття громадянської мужності та прилаштовувалися до обставин, аби «не псувати» собі життя. Таких громадян вона називала партачами життя. «Так, це для них найбільш відповідна назва. Це ж вони є ті, “що все дивились, та мовчали, та мовчки чухали чуби”, у той час коли не раз одним словом, одним посуненням могли б підтримати якусь велику правду або, навпаки, знищити якесь велике зло, дати сатисфакцію людині, що має рацію, а передусім, одним словом, так чи ні, залежно від своїх переконань, — врятувати свою людську гідність. Партачі життя, це є ті люди, що не мають звичайної, не геройської, а буденної цивільної відваги, без опертя якої найвищий героїзм зависав у повітрі, не пустивши коріння ані в землю, ані в маси. Тому власне тепер, коли стільки слів присвячується героїзмові, мусимо сказати собі одверто: культ героїзму є не до подумання без культу цивільної відваги, про яку чомусь — забуваємо цілковито», — писала Олена Теліга.
На противагу «партачам» у статті Теліга змалювала постаті свідомих українців. Зокрема, згадала про Олену Пчілку: «Це вона з подиву гідною впертістю перекладала підручники своїх дітей на українську мову і сама вчила їх, в той час коли всі найбільші українські патріоти користалися російською школою, яка калічила душі молоді». А Миколу Хвильового описала як такого, що «безжалісно бичував тупість міщанства і брак цивільної відваги свого оточення».
Популяризаторка фемінізму
Олена Теліга популяризувала феміністичні ідеї у своїх статтях «Сліпа вулиця (Огляд жіночої преси)», «Якими нас прагнете?». У них авторка наголошувала на незалежності жінки: «...Так буде завжди, доки кожна українка не навчиться дивитися на чоловіка, дітей, а головне на саму себе, не лише як на сторожів домашнього вогнища, а передусім — як на сторожів цілості, щастя і могутності більшої родини — нації…».
А у своїй статті «Якими нас прагнете?» Олена Теліга проаналізувала жіночі образи в українській літературі та виокремила два архетипи: жінку-рабиню і жінку-вампа. Обидві ролі не влаштовували авторку, адже, за її словами, вони «виключають повагу до жінки». Також у роботі Олена Теліга вивела новий образ: «Вона вже не хоче бути ні рабинею, ні “вампом”, ні амазонкою. Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчин в боротьбі за життя, а головне — за націю».
А ось у статті «Сліпа вулиця (Огляд жіночої преси)» авторка розмірковувала над способами формування «нової української жінки». Олена Теліга дійшла висновку, що роль українки є такою ж винятковою, як і становище її краю.
Популяризаторка українського за кордоном
Свого часу Олена Теліга разом з артисткою Ніною Денисенко та її чоловіком Дмитром Денисенком-Зубченком заснувала у Варшаві Український театр та школу, в якій і викладала. Її товариш Олег Штуль згадував: письменниця брала активну участь у літературному житті варшавської спільноти, ширила ідеї українського націоналізму, особливо серед місцевої молоді.
Борчиня за права людини
За життя Олена Теліга дописувала в «Літературно-науковий вісник», у часопис «Вісник», редагувала щотижневий літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово» — «Літаври». Свої громадські ініціативи вона втілювала у краківській організації «Просвіта», а також очолювала молодіжне мистецьке товариство «Зарево» та Спілку українських письменників.
Крім того, Олена Теліга доклала зусиль, щоби врятувати поета єврейського походження Якова Гальперіна, якого німецька окупаційна влада могла арештувати та розстріляти. Вона допомогла оформити йому нові документи на прізвище Якова Галича та влаштувала письменника на роботу.
Ще більше про життєписи українських митців можеш дізнатися з наших попередніх матеріалів:
Ілюстрації: Анастасія Василенко
Використані світлини
- Олена Теліга
Джерело: «Історична правда»
- Олена Теліга з чоловіком
Джерело: «Історична правда»
- Олена Теліга в Подєбрадах
Джерело: Український інститут національної пам’яті
- Олена і Михайло Теліги
Джерело: Український інститут національної пам’яті
- Олена Теліга
Джерело: Київська обласна бібліотека для юнацтва
- Олена Теліга з товаришами