108 років тому київські громадсько-політичні діячі утворили Українську Центральну Раду. Вона стала представницьким органом українського народу, а після утворення Української Народної Республіки у листопаді 1917-го — її парламентом.
У законах Центральна Рада проголошувала статус держави, визначала права і свободи громадян, сфери застосування державної мови, розмежовувала сфери діяльності органів влади. Про що йшлося у цих документах — розповідаємо.
IV Універсал: проголошення суверенної держави
9 січня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила IV Універсал. Цим документом проголосила самостійність і незалежність Української Народної Республіки та остаточно розірвала будь-який зв’язок із росією. Новостворена держава прагнула жити у мирі з сусідніми країнами — Австрією, Туреччиною, Румунією та іншими. Також прагнула, щоб кожна з них не втручалася у справи України.
Згідно з IV Універсалом, держава зобов’язувалася власним коштом відновити зруйновані й пошкоджені через війну території та змінити напрям промисловості: виготовляти продукцію для населення, а не для воєнних потреб. Після демобілізації держава мала провести місцеві вибори — щоб за місцеву владу могли проголосувати й військові, які повернуться додому.
У IV Універсалі законодавці закріпили соціально-економічний устрій. Зокрема, проголосили такі пріоритети: захист постраждалих від війни, працевлаштування безробітних, контроль над банківською і торговельною сферами, передача землі в народну власність тощо
Цим документом держава також закликала громадян бути активними та дієвими: «До того ж часу всіх громадян самостійної Української Народньої Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки».
Закон про національно-персональну автономію
Громадяни УНР інших національностей мали право на національну автономію — збереження власних традицій, мови та культури, а також на самостійне визначення національного життя. Про це 9 січня 1918 року УЦР ухвалила відповідний закон. У ньому наголошували: право на національно-персональну автономію — «невіднімане право націй, і ні одна з них не може бути позбавлена цього права або обмежена в ньому».
Для представництва своїх інтересів громадяни різних національностей, як-от поляки, євреї, греки, болгари чи інші, могли утворити Національний Союз. Цей орган мав власний бюджет, право видавати закони та врегульовувати національні питання.
Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки
14 січня 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила закон, який визначав функціонування флоту УНР. У документі зазначили: «Російська Чорноморська флота військова і транспортна проголошується флотою Української Народної Республіки і вона виконує обов’язки по охороні побережжя і торгівлі на Чорному і Азовському морях».
Акт визначав і вигляд прапорів військового й торговельного флотів та спосіб їхнього підняття. УНР також перейняла на себе всі зобов’язання російського уряду щодо утримання флоту й портів.
Закон про громадянство
На початку березня 1918 року УЦР ухвалила закон про громадянство Української Народної Республіки. Згідно з ним, громадянами УНР визначали тих, хто народився та постійно проживав на території України. Лише ці люди могли сповна користуватися громадянськими та політичними правами й долучатися до управління державою. Окрім прав, документ визначав і обов’язки громадян: підтримувати та обороняти державу, дотримуватися законів та плекати цінності, такі як свобода, справедливість і рівність.
Щоб отримати громадянство, потрібно було протягом трьох місяців присягнути на вірність УНР. Також можна було відмовитися від громадянства та обрати інше, тоді місцевий комісар мав видати посвідку на тимчасове проживання.
Попросити про громадянство УНР могли й ті, хто не народився чи не проживав постійно в Україні. Для цього треба було звернутися до місцевої влади, а вирішити, чи надавати громадянство, мав міністр внутрішніх справ УНР.
Закон про мову
Українська Центральна Рада від початку свого існування опікувалася питанням державної мови. Наприклад, на одному з перших засідань вирішили, що всі звернення до народу звучатимуть українською.
Згодом, 24 березня 1918 року, УЦР ухвалила закон про мову. Згідно з ним, усі вивіски, етикетки й написи мали бути створені або продубльовані українською мовою. Нею ж зобов’язані були вести діловодство на підприємствах чи в установах.
У законі було визначено термін, протягом якого потрібно громадяни мали виправити порушення у зазначених сферах. За невиконання закону передбачалися санкції: штраф, а в разі несплати — арешт.
Статут про державний устрій, права і вільності УНР
Саме таку назву носила Конституція УНР, яку ухвалили 29 квітня 1918 року. Документ складався з 8 розділів і 83 статей. Він проголошував незалежність УНР, владу народу та право національних спільнот на самовизначення.
У другому розділі йшлося про права громадян України. Так, в УНР заборонялося мати подвійне громадянство, кожному і кожній гарантували право відмовитися від українського громадянства. Громадяни з 20 років набували правомочності, тобто права діяти певним чином та вимагати певної поведінки від інших.
Конституція проголошувала принцип рівності: «Громадяне в УНР рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, оподаткування не дають ніяких привілеїв в них. Ніякі титули в актах і діловодстві УНР вживатися не можуть». Зокрема, стаття 11 фіксувала рівність прав чоловіків та жінок: «Ніякої ріжниці в правах і обов’язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає».
Крім того, у Конституції зафіксували основи діяльності органів влади: Всенародних Зборів, Ради Народніх Міністрів, Генерального Суду, а також Національного Союзу.
Джерела світлин:
- Український інститут національної пам’яті
- Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
- «Радіо Свобода»
Ілюстрації: Олена Ковальчук