Він розвивав хорову музику й українську композиторську школу, збирав фольклор та навчав нове покоління музикантів. А над «Щедриком», який лунав у майже двох десятках країн, працював роками. Це все — про Миколу Леонтовича. Гайда дізнаватися більше про життєпис митця. 

Народився в музичній сім’ї

Микола Леонтович народився на Поділлі, у селі Монастирок (нині — Вінниччина), у родині священника. Усі в його сім’ї любили музику. Батько, Дмитро Феофанович, грав на різних інструментах: скрипці, гітарі, віолончелі, контрабасі, цитрі (струнний щипковий інструмент у формі пласкої скриньки з круглим вирізом посередині). Мати, Марія Йосипівна, гарно співала і знала багато українських пісень. 

У сім’ї Леонтовичів було п’ятеро дітей, і всі вони займалися музикою. Брат Миколи, Олександр, та сестра Марія співали, сестра Олена грала на фортепіано, а сестра Вікторія — на кількох музичних інструментах. 

Базову музичну освіту юний Микола здобув удома, а в 11 років продовжив навчання у Шаргородському початковому духовному училищі. Опісля вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії.

Працював учителем

Після завершення духовної семінарії Микола Леонтович обрав шлях учителя музики. За свою кар’єру змінив кілька закладів освіти по всій Україні. Спочатку працював у селі Чуків, що на Вінниччині, згодом — у залізничній школі на станції Гришине на Донеччині, опісля — в подільському місті Тульчин, там викладав у єпархіальному жіночому училищі. 

Митець не лише викладав спів, а й організовував серед учнів самодіяльні оркестри чи хори. Ставлячи номери, він використовував триголосий спів — у його часи це було рідкістю у шкільній освіті. 

Хор, яким керував Леонтович у Тульчині, кілька разів на рік виступав із концертами. Послухати його приїздили з Вінниці, Києва, Кам’янець-Подільського та Одеси. Цей же хор на вихідних співав у місцевій церкві — тоді слухачі навіть не поміщалися у приміщенні.

На основі свого викладацького досвіду та профільних знань Микола Леонтович написав шкільний посібник «Нотна грамота. Підручник для навчання співів у народних школах», який вийшов друком у 1920 році. 

Любив гуляти й кататися на велосипеді

Микола Леонтович збирав фольклор у селах Київщини, Вінниччини, Хмельниччини, Харківщини та в інших куточках України. У цих експедиціях він переважно ходив пішки або їздив возом. 

За спогадами старшої доньки митця, Галини, радість йому приносили прогулянки: як на природі, коли вишукував гарні краєвиди, так і в історичних місцях. А ще Микола Леонтович полюбляв їздити велосипедом. 

Працював над «Щедриком» 20 років

Леонтович працював над хоровою обробкою народної щедрівки «Щедрик». Митець неодноразово вдосконалював композицію та створював різні варіації пісні. Загалом від першої до фінальної версії твору минуло майже два десятиліття. Нині маємо п’ять авторських версій цієї щедрівки.

У мелодії композитор використав музичний принцип ostinato. Він полягає у багаторазовому повторенні певного звуку, ритму чи музичної фігури. Докторка філософії з мистецтва Валентина Кузик припускає, що Леонтович тут опирався на фольклорний зразок мелодій Поділля, який знав ще з дитинства. А втілити цей задум технічно йому допоміг музикознавець та педагог Болеслав Яворський. Тож чотиризвучний мотив повторюється упродовж усього твору 68 разів. 

Уперше публічно «Щедрик» зазвучав у 1916 році — його заспівали студенти Київського університету. А вже за три роки його вперше почули за кордоном — у Празі, у виконанні Української республіканської капели. 

Вплинув на культурну дипломатію УНР

Після проголошення незалежності Української Народної Республіки у січні 1918 року Микола Леонтович долучився до новоствореного уряду — працював у міністерстві освіти та мистецтв. Там разом із колегами створював музичні посібники, розширював мережу хорів та шкіл. 

Під впливом митця тодішній голова УНР Симон Петлюра вирішив показати світові, хто такі українці й чому їх варто підтримати через культуру в боротьбі за незалежність. А трапилося це так. У січні 1919 року Петлюра відвідав подію, присвячену 25-річчю творчої діяльності Миколи Вороного. Окрім виступів влади та декламації віршів поета, там виступав Перший національний київський хор, яким диригував Олександр Кошиць. Серед інших творів музиканти заспівали кілька пісень на музику Миколи Леонтовича, зокрема «Зіронько вечірня» і «Легенда». Тодішня преса відзначила, що саме ці композиції справили найбільше враження на публіку. Не залишили вони байдужим і Симона Петлюру. Урядовець Олекса Приходько згадував, що саме пісня «Легенда» спонукала уряд УНР заснувати Українську республіканську капелу, яка мала б презентувати Україну у світі, а насамперед — у Європі.

Його мелодії звучали у фільмах

У 1936 році композитор українського походження Пітер Вільговський почув «Щедрик» на одному з виступів українського хору в США. Тоді йому саме потрібен був невеличкий твір для виступу з його хором на американському радіо. Митець написав власний текст до цієї мелодії, де основним елементом замість пташки стали різдвяні дзвоники — «Carol of the Bells». 

Згодом ця пісня звучала у багатьох фільмах, серіалах та рекламах, як-от «Міцний горішок 2», «Один удома», «Гаррі Поттер», «У дзеркала два обличчя», «Сімпсони», «Сімейка Адамсів», «Гріффіни», «Шепіт», «Маппет-шоу». 

Залучав учнів до творчості та польових досліджень

У педагогічній практиці Микола Леонтович не обмежувався лише шкільними аудиторіями. Він залучав своїх учнів до етнографічних експедицій, куди їздив із колегами чи товаришами. Так юні музиканти могли спостерігати за роботою досвідчених майстрів та навчатися з їхнього досвіду. 

Композитор вивчав зі школярами народні пісні, а також розвивав їхню музичну грамоту. Учні вчилися записувати ноти на слух, імпровізувати з мелодіями, складати тексти до музики. А на канікули мали завдання: відшукати нові пісні в родині чи довколишніх селах та записати їх. За спогадами однієї з учениць, на початку нового навчального року всі збиралися разом з учителем та по черзі заспівували зібрані пісні. Ті, які подобалися Леонтовичу найбільше, він записував (мелодію та слова). А згодом цей матеріал долучав до репертуару шкільної програми. 

А ще влаштовував походи до джерела. Там учениці Леонтовича записували пісні від місцевих пастухів. Сестра композитора Вікторія згадує, що саме так з’явилася пісня «Весело пастух грає», яку згодом хор виконував на заняттях. 

Ілюстрації: Олена Ковальчук

Джерело світлин: Wikimedia Commons