Щорічно 26 квітня згадуємо аварію на Чорнобильській АЕС, яка стала найбільшою техногенною катастрофою XX століття. Тоді радіоактивний цезій забруднив 3/4 території Європи, мільйони людей отримали значні дози опромінення, приблизно пів мільйона з них померли від наслідків радіації. Кількість жертв була такою великою, зокрема, і через злочинні дії радянської влади, що карала тих, хто поширював правду про нищівні наслідки катастрофи. Сьогодні ділимося добіркою поезій, що змальовують ці трагічні події нашої історії. 

Уривок з поеми «Чорнобильська Мадонна» 

Автор цієї ліро-епічної поеми 1988 року — Іван Драч, український поет, сценарист, перекладач і громадсько-політичний діяч XX–XXI століть. Кандидатка філологічних наук Тетяна Скуратко зазначає, що в «Чорнобильській Мадонні» він, окрім закарбування трагічних подій, порушує питання сенсу людського існування. 

* * *

Начеб хто по душі моїй

Так таємно-непрошено ходить,

І ще нас налякало —

Не по-людськи якось виходить.

 

Нас привозять у зону.

Тут немає нікого-нікого.

Та засни ти нарешті,

Моя нерозумна тривого.

Але знову уранці

Босий слід той веде в саркофаг.

От спитай генерала.

Генерал каже: — Факт!

 

Ми пускали вівчарку.

Не бере вона босий той слід.

Ми вночі пильнували,

Ми уже не поспали як слід,

Та нікого не вистежили.

Тільки босий хапливий слідок

Був тоді, коли сніг був

І коли був зелений льодок.

 

Генерал сповідається:

— Матір я взяв із села.

А вона мені з Києва

Третій раз уже боса втекла.

Хоч би взулась та взута

Тікала сюди, у цей світ,

А то босий, однаковий,

Дуже босий вже слід.

 

І замовк він, знетямлений,

Бо якраз по сипкому піску

Йшли невидимі ноги

І вервечку чітку і легку

Своїх босих слідів

Пропечатували перед нами,

Перед юними й сивими,

А дурними справіку синами.

 

Бігли босі сліди,

А пісок тільки спалено вився,

Шепотів, шурхотів,

В стежку шлейфом світився,

А ми німо дивилися —

От проява непевна яка!

Може, мати ішла в саркофаг

До Валерія Ходемчука?

Повний текст можеш прочитати за посиланням. 

Вірш «На Чорнобиль журавлі летіли»

Автор цього твору — Дмитро Павличко, український поет, журналіст, літературознавець, перекладач, громадський діяч XX–XXI століть. Вірш згодом став піснею: композитор Олександр Білаш написав до слів поезії музику, а вперше виконав її кобзар-лірник, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Василь Нечепа в Харкові під час міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята в 1987 році.

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні.

Як сніжниця попелище біле

Розвівалось в рідній стороні.

 

Там згоріли гнізда і гніздечка,

Поржавіла хвоя і трава,

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятева.

 

Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

 

Не спинились птиці на кордоні,

Де сягає атомна яса,

І дивився батько з-під долоні,

І ридала мати в небеса.

Вірш «Крик Чорнобиля»

Його автор — український поет XX–XXI століть, перекладач, публіцист, академік НАНУ Борис Олійник. Нині цю та інші його чорнобильські поезії можна знайти в книзі «Борис Олійник. Вибране» видавничої ради «Бібліотеки Шевченківського комітету». До слова, крім віршів, Олійник створив репортажі з місця трагедії в 1986 році. 

В цих лісах безборонно
гасають вовки, наче рейнджери.
Заблоковану зону
обходить здаля навіть дощ.
Лиш тутешні зозулі,
що звуться «лічильники Гейгера»,
Не роки обіцяють,
а числа рокованих доз.

І шаманської ночі
безокого, чорного місяця,
Коли землю, як в саван,
загорне вологий туман,
На задалених цвинтарях
в небо обвуглене світяться
Сизо-цинковим одсвітом
горбики чорнобилян.

Так оглухло і тоскно.
І так одиноко-пустельно.
Тільки раптом із ночі
дитям заголосить сова.
Тільки Діва Пречиста
із профілем Ліни Костенко
У простудженій церкві
собою маля зігріва.

Тільки тіні шістьох,
спопелілих за всіх у четвертім,
Припадають до вікон,
волають устами біди:
— Та озвітеся ж, люди!
Якщо ви забули про мертвих,
То живим постраждальцям
подайте хоч кухоль води!

Бо ніщо не забудеться:
ані імення, ні дати.
Ми — не тіні. Ми — душі,
віднині вовік молоді.
І коли небеса возвістують
годину відплати,
Ми посвідчимо вашу байдужість
на Страшнім Суді!

Вірш «Дощ у зоні Чорнобиля»

Автор поезії — український поет XX–XXI століть Микола Луків. Кандидатка філологічних наук Оксана Єременко зазначає, що в поезії Миколи Луківа «Дощ у зоні Чорнобиля» панує відчуття тривоги-біди. Автор зображує передгроззя, але насторожують хмари — чорні (від слова «Чорнобиль»), що змушують здригнутися серцем і розумом.

Дно річки вистеляють блискавки,
Метаються в повітрі ластівки,
Громи стрясають луни-перелуни,
Сріблясто напинає на вітрах,
І чорні хмари навівають страх.

Куди не глянеш — все мов нереальне:
Стоїть край шляху дерево печальне,
Гудуть дроти високовольтних ліній,
Чорніє човен між розквітлих лілій,
Лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами по долині.

А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розпуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть, незрима і повільна,
Чортополохом обрій заростає,
Зело і квіти стронцій роз’їдає,
І час пересипається пісками
На полі, що шуміло колосками.

А по ночах, трагічне і фатальне,
На землю ллється світло асторальне,
І фантастично-сіре мерехтіння
Породжує примарливе видіння
Людей, які від наглої біди
Пішли із цього краю назавжди.

Поволі слід за ними заростає,
І дощ свинцевий землю засіває,
І дно ріки встеляють блискавки,
І, розметавши крила, ластівки
Ширяють на чорнобильських вітрах,
І чорні хмари навівають страх.

Цикл віршів «Гірка зоря» 

Автор поезії — український поет XX–XXI століть Іван Гнатюк. Вірші про Чорнобильську катастрофу він писав упродовж 1986–1990 років та видав у книзі «Нове літочислення». Наводимо одну з поезій під назвою «Тривожність».

Так і сплю — з тривожними очима,
Слухаю, як серце стукотить,
Як всю ніч нечутно і незримо
Вісь Землі в Чорнобилі скрипить.

Бачу, як журавлики з паперу
Рятівними птахами надій
Падають у Прип’ять стоозеру
І шукають зцілення у ній.

Поніміли села і причали,
Де стояв реактор — саркофаг.
Ті, що атом з Прип’яттю вінчали,
Криводушно каються в гріхах!

Тихо й страшно дихають турбіни,
Вже тривожність — ока не зімкне,
І Чорнобиль болем України
Вічно буде мучити мене.

Повну версію вірша можеш знайти за посиланням. 

Вірш «Атомний Вій опустив бетонні повіки»

Авторка твору — Ліна Костенко, письменниця, культурологиня, громадська діячка XX–XXI століть. Докторка філологічних наук та професорка Тетяна Філат уважає, що початок вірша «Атомний Вій опустив бетонні повіки» — прозорий натяк на широковідому цитату з твору Миколи Гоголя «Вій», а персонаж охарактеризований словом «атомний», що модернізує образ, встановлює прямий його зв’язок із сучасним атомним століттям. 

Атомний Вій опустив бетонні повіки.

Коло окреслив навколо себе страшне.

Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!

Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

Хто нас образив, знівечив, обжер?

Яка орда нам гідність притоптала?

Якщо наука потребує жертв, —

чому ж не вас вона перековтала?!

Загидили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.

То хто ж ви є, злочинці, канібали?!

Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені

нікого з вас довіку не простять!

Пісня «Мамуню, рихтуйте весілля»

Автор слів до цієї пісні — Сергій Кузьминський, лідер українського рок-гурту «Брати Гадюкіни». Ця композиція ввійшла до альбому «Ми — хлопці з Бандерштадту». 

Що це було, початок чи кінець?

В кожній хатині Бог-син і Бог-отець.

А Дух Святий літає над землею.

Душі ж людської не знайти. I сам не знаю, де я,

 

I сам не знаю, де я.

 

Приспів:

Айн, цвай, драй,

Мамуню, рехтуйте весіллє,

Ми будем пити до самого раннє,

Через радіацію

Пити маєм рацію.

Може, хтось раніше вріже дуба.

Гей, шу-бі-ду-ба.

 

Земля одна, а хазяїв багато.

На наше благо працює мирний атом,

Щоб в кожній хаті грала радіола.

А як волосся лізе, то стрижись наголо,

 

То стрижись наголо.

 

Приспів.

 

На полі жито колосся гне додолу,

Але пуста залишиться стодола.

Було село — тепер великий цвинтар

Теперка тут один хазяїн — вільний вітер.

 

Хазяїн — вільний вітер.

Вірш «Чорний полин»

Це поезія українського поета та прозаїка XX–XXI століть Юрія Тарнавського. «Чорний полин» — вірш із його поеми «У РА НА» 1991-го. 

Повну версію вірша можеш знайти за посиланням.

Ілюстрації: Анастасія Василенко