Він творив під псевдонімом, написав роман під загадково довгою назвою «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», а ще мав брата-літератора — ці факти про Панаса Мирного знаємо ще зі шкільних часів. Сьогодні пропонуємо заглибитися в життєпис письменника й упевнитися, що й донині він може бути для нас role model. Гайда читати нашу добірку фактів про пана Панаса!
Борець за українськість у часи Валуєвського циркуляра та Емського указу
Панас Мирний (справжнє прізвище — Рудченко) почав свою громадську та літературну діяльність у часи, коли Російська імперія видала Валуєвський циркуляр та Емський указ — розпорядження про заборону української мови. Це неабияк хвилювало письменника. У листі до правника Олександра Огоновського він писав: «...Уряд вибавляє її, як отруту, з народного життя, як припону розвою — не дає їй вимахати дужії крила своєї мочі».
Панас Рудченко був переконаний: кожна людина має право розмовляти рідною мовою, яка є, за його словами, «голосовим виразом природних окремностей людських». З цього приводу він також писав: «Народна мова — душа народна, це йому найдорожча могила, куди найвиразніші вимовки наймиліших бажань, надій, радості і горя назносила людська помка» (тобто людська пам’ять — прим. ред.). Крім цього, письменник виступав за збереження чистоти української мови, її народнорозмовної основи. До українського поета Кесаря Білиловського він писав: «Не подобались мені всі ті [вірші], де уживаються нові слова, виковані з чужих мов. Невже своїх не достає? Невже не можна краще писати?».
Погляди письменника відображені в його творчості: усі свої твори Мирний написав українською мовою. У листі до Олександра Огоновського письменник зауважив: «Все, що коли-небудь виходило у світ або має вийти коли, — все те писано нашою мовою. По-великоруськи я не писав і не друкував нічого...».
Почав працювати в 14 років
Панас Рудченко почав працювати в 14 років: став до чиновницької служби в Гадяцькому повітовому суді, обіймав посаду канцелярського служителя, тобто виконував дрібні доручення керівництва. Вже наступного року хлопець перейшов у повітове казначейство, де став помічником бухгалтера. З того часу його кар’єра держслужбовця стрімко розвивалася: працював у канцеляріях Прилук і Миргорода, а з 1871-го — бухгалтером губернського казначейства в Полтаві. Чиновницька служба не приносила письменнику особливого задоволення, справжньою втіхою для нього була літературна діяльність. Навіть у робочому кабінеті він створив бібліотеку, що налічувала близько трьох тисяч книжок.
Був профеміністом
Панаса Мирного хвилювало становище жінки в сучасному йому суспільстві. Про це письменник згадував у щоденникових записах. У них розмірковував, чому дівчатам варто здобувати освіту, прагнути професійної реалізації, бути незалежними в шлюбі. «Задумуюсь над жіночою долею: та ж людина, а життя зробило з неї рабу-невільницю. Накипівша у серці туга, надломлююча душу болість від витребеньків свого повелителя... доноситься жіноча гірка жалоба на свою долю до вуха освітнього чоловіка: змилосердься, брат! Та вже вона, сердешна, так звиклася з своїм життям-буттям, що дивиться на старшинство чоловіка як на давній дідівський закон, як на свою віру, як на свого бога», — зазначав письменник.
Займався волонтерством
За часів життя на Полтавщині, у 1871–1920-му, Панас Рудченко взяв під свій контроль оформлення пенсії для пічника Митрофана Кисіля — колишнього солдата, учасника російсько-японської війни (війна між Російською і Японською імперіями 1904–1905 років — прим. ред.). «Кисіль не раз бував у нас, ремонтував печі, трусячи сажу, і в розмові скаржився на тяжкі часи, бо через рану не міг працювати стільки, щоб заробити на прожиття. Батько змусив його добути потрібні документи, сам написав йому заяву, узяв усе це, і незабаром Кисіль одержав пенсію», — пригадував син Панаса Мирного. Пізніше Панас Мирний виклопотав допомогу для миколаївського солдата, імʼя якого не збереглося. Письменник узяв у нього документи, самостійно заповнив необхідні папери, а через деякий час приніс солдатові не тільки пенсійну книжку, але й кошти за кілька місяців.
Обирав мінімалістичні луки
В одязі Панас Мирний віддавав перевагу мінімалізму: носив переважно темний одяг простого крою. Зі спогадів його колег знаємо, що письменник зазвичай ходив у сорочці, яку доповнював краваткою, а поверх одягав чорний двобортний піджак. Щодо головного убору, то навесні та восени обирав «круглий чорний сукняний бриль», влітку — «такого ж фасону солом’яний бриль», а взимку — чорну шапку. «Незмінним супутником Панаса Яковича був і взимку, і влітку чорний парасоль, завжди скручений. Та ще всяк час товаришував йому рудий брезентовий складаний портфель, що його Панас Якович часто, особливо холодної години та в негоду, чіпляв на ремінці через плече», — пригадував його колега Микола Корсунський.
Ще більше про українських класиків читай у попередніх матеріалах:
Джерела світлин:
1. Мирний Панас (Рудченко П. Я.). Зібрання творів у 7 томах. 1968 р.
3. «Історична правда»
4. Авраменко О. М., Пахаренко В. І. Українська література (10 клас). 2010 р.
Колажі: Анастасія Василенко