У травні ми провели фінал Конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН — наймасштабнішої інтелектуальної події для українських підлітків. Тут дослідники презентують свої проєкти в галузях технічних наук, мовознавства, комп’ютерних наук, хімії та біології, економіки та інших дисциплін.
Цьогоріч у фіналі змагалися 1 045 учнів Малої академії наук з усієї України. Ми поговорили з трьома переможцями про їхні проєкти, наукові захоплення та плани. Гайда читати переможні історії!
Як це — винайти кровоспинні 3D-турнікети: історія Злати Коцур
Юна винахідниця створила 3D-модель для друку кровоспинних турнікетів, які використовують для навчання з тактичної медицини. Зі своєю розробкою Злата перемогла у відділенні Конкурсу-захисту «Технічні науки» (секція «Науково-технічна творчість та винахідництво»).
Звідки твоє зацікавлення медициною?
Думаю, багато дітей мріють стати лікарями, щоби допомагати людям і рятувати життя. От і я з дитинства цікавилася медициною, особливо вивченням серцево-судинної системи. Але я боюся самого вигляду крові, тож вирішила займатися медициною як науковиця. У переможному проєкті мені вдалося це зробити: я поєднала в ньому захоплення медициною та технікою.
А як виникла ідея створювати саме кровоспинні турнікети?
На початку повномасштабної війни з росією на фронті дуже бракувало турнікетів (засобів для тимчасової зупинки кровотечі завдяки перетисканню травмованої руки чи ноги — прим. ред.). Наскільки я знаю, країна мала тільки незначні запаси, зокрема джгути Есмарха (гумові кровоспинні джгути старого зразка — прим. ред.). Я знайшла в одному з телеграм-каналів моделі деталей для турнікетів, які можна друкувати на 3D-принтері. Ми з науковими керівниками почали виготовляти їх і передавати волонтерам. Але виявилося, що ці моделі недосконалі, їх треба допрацювати. Так я і почала роботу над проєктом.
Одразу наголошу: зараз заборонено використовувати неліцензовані турнікети в бойових умовах. На початку війни, коли бійці не мали жодних інших кровоспинних засобів, вони погодилися використовувати мої розробки. Зараз я пропоную свої оновлені моделі лише як навчальні зразки. Зокрема, передавала їх Товариству Червоного Хреста України — там організовують тренінги з першої допомоги. Ну, і в рідній школі теж користуються моїми 3D-турнікетами, щоб навчити учнів допомагати постраждалим.
Як ти створила свої турнікети?
Я працювала в програмі для 3D-моделювання і майже повністю переробила ті деталі, які знайшла у згаданому телеграм-каналі. Після внесення змін у макет видруковувала турнікет на 3D-принтері та збирала. До речі, я записала відеоінструкцію, як зібрати мій турнікет, і виклала у відкритий доступ — нею можуть скористатися всі охочі.
Опісля перевіряла ефективність турнікета. Основний параметр для тестування — це компенсаційний тиск. Я накладала турнікет на пляшку й максимально закручувала його. А тоді вимірювала тиск, який він чинить на пляшку. Мало вийти 350 міліметрів ртутного стовпчика, щоб компенсувати кров’яний тиск людини. За дві години ще раз вимірювала тиск, щоб зрозуміти, чи добре його втримує турнікет. Послаблення, яке зафіксувала, було в межах норми. Тому тут мій турнікет виявив себе добре.
Потім я кріпила вантажі до турнікета — перевіряла, чи не порветься. На щастя, він витримав навіть такий тиск, який людина не зможе створити однією рукою, поки затягує турнікет!
Ще я працювала з розмірами джгута — за задумом, він мав пасувати й для вузької руки, і для широкої ноги. Це я й досі продовжую вдосконалювати, бо ще є певні недоліки.
Які особливості твоїх турнікетів?
Основна перевага 3D-турнікетів — низька ціна, якщо порівняти з іншими подібними кровоспинними засобами на ринку. Наприклад, ліцензований CAT (американський турнікет нового покоління — прим. ред.) коштує приблизно півтори тисячі гривень. Є, звичайно, китайські версії, але за них теж доведеться заплатити щонайменше 500 гривень. Собівартість мого турнікета в жовтні 2022-го була 94 гривні, зараз друк може обійтися дещо дорожче, бо ціни на витратні матеріали зросли.
А друга перевага — доступність. Надрукувати деталі для турнікета може будь-хто, якщо має 3D-принтер. Такі принтери завжди є в обласних центрах, а часто й у маленьких містечках або навіть селах.
Чи плануєш виводити свою розробку на ринок?
Як я й казала, ще вдосконалюю турнікет. Зараз він має недолік: перед накладанням доводиться добирати розмір під руку чи під ногу, і це займає дорогоцінний час. Тому я працюю над тим, щоб зробити таку застібку, яка просто вдягається і фіксує ремінець. Тож попереду багато роботи й тест-драйв апгрейднутого турнікета.
Якщо оновлена модель пройде ці тести, буде дуже круто! Тоді можна буде думати про вихід на ринок. Хоча я вже потроху до цього готуюся, наприклад пройшла «UF Startup School Beginner» від «Ukrainian Future», бізнес-інкубатору Малої академії наук. Там зрозуміла, що цінність мого турнікета саме в тому, що він може закрити навчальні потреби, тоді всі ліцензовані, якісні турнікети йтимуть на фронт.
Як це — досліджувати жарти військових експертів: історія Софії Галаур
Дівчина дослідила, якими засобами творення комічного користуються українські військові експерти. Зі своїм проєктом Софія перемогла у відділенні Конкурсу-захисту «Мовознавство» (секція «Українська мова»).
Чому ти вирішила шукати гумор у виступах військових експертів?
У перший день повномасштабної війни вдома була жахлива атмосфера: батьки дуже нервували, і я навіть не знала, у чому знайти розраду. Але з часом помітила, що вони потроху «розвантажуються», особливо коли дивляться військових експертів. Тож я вирішила дослідити, що саме так впливає на батьків. І перше, що я зауважила, — це насмішливі фрази, як-от «чмобіки», «свинособаки», «російські консерви»…
Як ти проводила своє дослідження?
Мені дуже подобалось проводити це дослідження. Я щодня слухала відеоблоги військових експертів. Іноді могла паралельно займатися іншими справами. Під рукою в мене завжди був записничок, і щойно я чула незвичне слово, відразу нотувала його.
Усі зібрані фрази я аналізувала за переліком параметрів: як вони утворилися, яку будову мають, як впливають на слухачів. Було досить багато новотворів, часто жарти будували на протиставленні, іронії та сарказмі. Звісно, росію висміювали, а про українців жартували по-доброму. До прикладу, ЗСУ називали «майстрами з літакопаду».
Крім відеоблогів, я ще вивчала дописи Олександра Мусієнка (політичного і юридичного радника, керівника громадської організації «Центр військово-правових досліджень», фейсбук- і ютуб-блогера — прим. ред.). А ще слухала Олега Жданова (полковника запасу ЗСУ та ютуб-блогера — прим. ред.) у марафоні «Єдині новини», бо тільки там він виступав українською.
Свій відеоблог Олег Жданов, на жаль, веде російською. Пояснюють, мовляв, це для того, щоб достукатися до «зазомбованих» (Софія каже, що це слівце з її дослідження, і всміхається — прим. ред.) росіян і показати, яка ганебна ця війна. А я думаю, що це ще й через звичку говорити російською і побоювання сказати щось неправильно українською в публічному просторі. Але ось я переглядала його виступи майже від початку війни й до листопада 2022-го — цікаво те, що українська пана Олега поліпшується. Сподіваюся, українськомовних блогерів ставатиме щораз більше!
Плануєш далі досліджувати тему гумору?
Поки складно сказати. Я вважаю, що військові експерти виконали свою місію: на початку війни вони заспокоювали та підтримували людей. Тепер їхні жарти — лише для того, щоб збільшувати аудиторію та залучати підписників. Але через це українці більше не сприймають таких експертів серйозно. Я помітила, що зараз більше слухають тих, хто подає сухі факти та точні терміни.
Мене ж найбільше цікавить прагматика — це я про ту галузь мовознавства, де досліджують сприйняття тексту з огляду на контекст, у якому він існує. Минулого року я брала участь в Конкурсі-захисті МАН із проєктом про те, як впливають назви страв у меню на клієнтів ресторанів. Можливо, далі знайду ще інше поле для своїх прагматичних досліджень.
Як це — створювати окопні свічки: історія Андрія Букала
Хлопець дослідив, з яких матеріалів найкраще робити окопні свічки для обігрівання. Зі своїм проєктом Андрій переміг у відділенні Конкурсу-захисту «Технічні науки» (секція «Екологічно безпечні технології та ресурсозбереження»).
Що надихнуло тебе досліджувати окопні свічки?
На початку повномасштабної війни наш уряд попросив українців на кожній вільній ділянці землі вирощувати сільгосппродукцію, щоб запобігти голоду. Тому навесні 2022 року наша сім’я почала робити власну теплицю, але ми зіткнулись із проблемою: її треба було ще й опалювати. Пригадую, почали шукати в інтернеті, які є варіанти, і натрапили на інформацію про окопні свічки (бляшанки, у яких — картон, залитий воском чи парафіном, їх використовують для освітлення чи обігрівання — прим. ред.). Тоді українці ще дуже мало знали про те, як їх робити: тільки деякі волонтери виготовляли окопні свічки для військових. Ми теж першу партію відправили бійцям на схід. Вони були дуже задоволені й просили ще. У якийсь момент я зрозумів, що про це варто розповісти іншим — у цьому, зокрема, допомогло і дослідження в Малій академії наук.
Як ти проводив своє дослідження?
Я досліджував свічки з бджолиного, а також рослинних восків: пальмового, соєвого, кокосового. Бджолиний віск я брав на сімейній пасіці, з іншими матеріалами допомагали друзі.
Дослідження я проводив разом зі своїм науковим керівником у звичайній кухні: властивості восків перевіряли в духовій шафі. Попри те що часом було важко знайти потрібні витратні матеріали, дослідження проходило весело. Ми постійно «хімічили», і я відчував себе справжнім науковцем.
Найкраще себе показав у складі окопних свічок звичний для нас бджолиний віск, на другому місці — пальмовий. Кокосовий віск, на жаль, неможливо використовувати в окопних свічках для обігрівання — він підходить тільки для аромасвічок і освітлення.
Що ще цікавого ти дізнався під час роботи?
Передусім я довідався, як саме використовують свічки військові. Спершу чомусь гадав, що вони ними користуються не «на нулі», а десь на базі, коли їм треба зігрітися. Насправді військові беруть їх із собою на завдання, особливо це актуально для розвідників.
У бойових умовах свічки не можна просто поставити, адже вогонь демаскує людей, їх зможуть побачити. Тому ось що вигадали військові: вони виривають ямки та прикопують свічки. Так полум’я не видно, а тепло йде, і люди можуть погріти руки або навіть розігріти їжу.
Чи маєш ідеї, куди рухатися далі з цією темою?
За цей рік, поки я проводив дослідження саме воскових матеріалів, з’явились нові методи виготовлення свічок. Наприклад, папір, який підпалюють у свічках, я згортав «равликом» — туго скручував, як пасок, по колу. А зараз його ще складають «змійкою» (таким собі зигзагом) чи «сніжинкою» (навхрест). «Сніжинку» військові полюбили найбільше: кажуть, так менше кіптяви, тож нижчий ризик демаскування. Я б хотів це перевірити.
Тимчасом ми у своїй теплиці також продовжуємо користуватися окопними свічками. Цієї весни зробили їх із пальмового воску, оскільки після досліджень залишилося трохи цього матеріалу. До того ж завдяки свічкам у теплиці дуже приємний аромат! Тож вони можуть знадобитися не тільки військовим, а й цивільним в умовах постійних обстрілів нашої енергосистеми.
А восени почнуться холоди, тоді знову на фронті потрібні будуть якісні окопні свічки, тож я закликаю разом допомагати ЗСУ. Спільна праця заради перемоги об’єднує, а майбутнє залежить від нас. Звісно, кожен і кожна може знайти свій спосіб: чи то виготовляти окопні свічки, чи плести маскувальні сітки, чи донатити. Проєкти МАНівців і спільні успіхи — це те, що рухає країну вперед!
Ще більше переможних історій учнів Малої академії наук — у наших попередніх матеріалах:
«Як це — бути ековинахідниками: історії учнів Малої академії наук».
Ілюстрації: Анастасія Василенко