Створити стартап для просування безбар’єрності або ж робота, який висаджує дерева, винаходити ліки та проводити наукові експерименти. Усе це під силу українським підліткам! За підтримки Міністерства освіти та науки України і Малої академії наук України дівчата і хлопці створюють проєкти, котрі вражають світ.

Сьогодні розповідаємо історії юних науковиць та науковців, які цьогоріч вразили світ своїми знаннями й проєктами.

Олександра Кротова — СЕО проєкту «ConnectAbility»

Олександра — співзасновниця стартапу «ConnectAbility». Це застосунок на базі штучного інтелекту, який навчає жестової мови, а також може слугувати голосовим перекладачем для комунікації з людьми з порушеннями слуху. Проєкт дівчина розробила разом з однокласницями Аріною Хмелюк та Софією Столяр. З ним дівчата виграли пітчинг бізнес-інкубатору МАН «Ukrainian Future».

Як і коли ти почала цікавитися наукою?

У восьмому класі я перейшла політехнічного ліцею та потрапила в IT-клас. Учителі мотивували нас створювати наукові проєкти. І над першим таким я почала працювати ще у восьмому класі. Тоді це було доволі непросто, але мені подобалося розв’язувати складні задачі, розбиратися у чомусь новому. Це запалювало іскру та бажання довести задумане до кінця. Навіть коли щось не вдавалося, я продовжувала працювати.

Мене цікавить сфера інформаційних технологій, і я бачу, що вона доволі гнучка. Це означає, що її можна поєднувати з різними науками та розв’язувати актуальні проблеми. Наприклад, наш стартап стосується інклюзії. Так само ІТ можуть бути помічними у медицині, біології чи інженерії. 

Як виникла ідея такого проєкту?

Торік ми з однокласниками брали участь у хакатоні «Teens in AI». За умовами змагання, потрібно було розробити проєкт на одну з тем: навчання, охорона здоров’я, гендерна рівність. Ми вирішили створити інклюзивний проєкт. Тоді почали досліджувати цю сферу і зрозуміли, що люди з порушеннями слуху дуже залежні у повсякденні від іншої особи: їм потрібна допомога, щоб, наприклад, звернутися до лікарні, банку, відвідати книгарню. В Україні є фізичні пристрої, які можуть перекладати жестовою мовою та з неї, проте вони дорогі, а онлайн-перекладачів доволі важко знайти. Тож ми вирішили розробити застосунок, який дав би змогу людям із порушеннями слуху самостійно комунікувати з тими, хто не знає жестової мови. Згодом додали й освітній елемент: із нашою розробкою можна також вивчати цю мову. 

Розкажи про роботу над застосунком.

Ми поспілкувалися зі студентами Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, які мають батьків із порушеннями слуху, а також з працівниками Українського товариства глухих. Так змогли визначити основні потреби та виклики, з якими стикаються люди з порушеннями слуху. Ми зрозуміли, що бувають ситуації, коли їм потрібно терміново сконтактувати з людиною, яка не знає жестової мови, щоб отримати якісь товари чи послуги. 

Так ми розробили застосунок, який перекладає з жестової мови на письмову українську, а у преміумверсії переклад можна також прослухати. Додаткова функція — вивчення жестової мови. Спілкуючись зі студентами університету Драгоманова, дізналися, що жестову мову вони вивчають за застарілими підручниками. Авжеж, інформація у них неактуальна та не відповідає сучасним потребам у комунікації з людьми із порушеннями слуху. Тому ми розробили функції, які допомагають вивчити цю мову, залучаючи різні види пам’яті, особливо візуальну. 

Для ефективної роботи ми розділили зони відповідальності. Нині я маю роль проєктної менеджерки та відповідаю за бізнес-модель, Аріна працює над веброзробкою та дизайном, а Софія навчає нейронну мережу. Проте у всіх процесах ми готові підтримати одна одну.

З якими викликами зіткнулися під час роботи?

Для такого застосунку потрібна доволі велика база даних. Зараз нейронна мережа розпізнає базові жести, але їх недостатньо для якісної комунікації. Також важливо звертати увагу на деталі, адже різне положення долоні чи кут пальця можуть змінити значення жесту. Щоб уникнути таких неточностей, хочемо поспілкуватися та, можливо, запартнеритися зі спеціалістами з машинного навчання, які мають більше досвіду. 

Які подальші плани?

Хочу й далі розвивати стартап «ConnectAbility». Бачу тут багато можливостей для розвитку та отримання нових навичок. 

Я навчаюся в 11 класі, тому готуюся до вступу в університет, де планую продовжити вивчати IT.

Що порадиш підліткам, які задумуються над науковим шляхом?

Коли ви почали втілювати якусь ідею, важливо не зупинятися, якщо щось не виходить. Часто в такі моменти ми, навпаки, зростаємо та показуємо кращі результати. 

Варто пам’ятати: з першого разу може не вийти, і це нормально. Треба не зупинятися і пробувати знову та знову. 

Олександра Табакова — золота призерка і володарка топнагороди «I-FEST»

Олександра створила комп’ютерний алгоритм, який аналізує інформацію й виявляє зв’язки між об’єктами та їхні центри впливу в текстах. Результат дослідження платформа презентує у вигляді семантичної мапи — схеми, яка показує зв’язок між темами, ідеями чи ключовими дійовими особами. З цим проєктом дівчина здобула золото та нагороду за топпроєкт на Міжнародному фестивалі інженерії, науки та технологій «I-FEST».

Поділися своєю науковою історією.

Перші кроки у програмуванні я почала робити ще у молодшій школі. У четвертому класі вперше спробувала себе у робототехніці. Також мене завжди цікавила математика, я намагалася розібратися у нових поняттях, пробувала розв’язувати нестандартні задачі. 

На початку повномасштабної війни долучилася до Малої академії наук — тоді навчалася у восьмому класі. Пам’ятаю, що над першим своїм проєктом про російську пропаганду я працювала під час блекаутів. Для дослідження ключових тез та зв’язків між російськими новинами я використовувала мову програмування Python. А щоб гарно розібратися у програмуванні, потрібно знати математику. Інакше виникатимуть труднощі. 

Працюючи над семантичним аналізом, тобто визначенням сенсу сказаного, а також інтерпретації слів та фраз залежно від контексту, я зрозуміла: для цього також потрібна математика. Це мотивувало мене поглиблювати знання. Мене цікавить математична точність і те, що факти чи припущення можна підтвердити конкретними розрахунками та цифрами. 

А з якими викликами стикалася?

Іноді бувають дні, коли я працюю, вивчаю нову інформацію, пробую створити щось нове, але не вдається. Здається, що час згаяний, хочеться все кинути. Однак у такі моменти важливо не здаватися, а рухатися далі. Іноді помилку можна зрозуміти не одразу, а через певний час. І це теж рух і ріст. 

Важливо не лише прагнути результату, але й цінувати сам процес навчання. Можливо, якісь знання ти не використаєш у цьому проєкті чи процесі, але вони точно допоможуть краще розібратися, як усе працює, чи стануть помічними згодом.

Чи маєш подальші наукові плани?

Зараз хочу досліджувати бази даних та розібратися в особливостях збирання великих обсягів інформації. Думаю, ці знання будуть корисними для подальшого навчання та розвитку. Програмування — це сфера, у якій ти не знаєш, що знадобиться завтра, тому потрібно всебічно досліджувати світ та шукати зв’язки між різними сферами.

Планую вдосконалити свій вебзастосунок, щоб він став універсальнішим інструментом — був корисним як для боротьби з російською пропагандою та дезінформацією, так і для соціологічних, маркетингових і наукових досліджень. Мені здається, що в цій сфері треба бути дуже уважними та навчати суспільство протистояти ворожим фейкам.

Що б ти порадила підліткам, які починають шлях у науці?

По-перше, працюйте не лише заради результату, а й задля самого процесу. Наукова діяльність дає чудовий досвід, розвиває вміння працювати з різними інструментами, ефективно виконувати монотонну роботу та взаємодіяти з іншими людьми. Це додасть упевненості в собі. 

По-друге, оточіть себе тими, хто вас підтримуватиме та надихатиме або ж просто буде поруч у складні моменти. Це може бути навіть домашній улюбленець. Наприклад, великою опорою для мене став мій пес. 

І наостанок — пам’ятайте: якщо ви працюватимете наполегливо, займатиметеся дійсно цікавою та захопливою для вас справою, усе обов’язково вийде!

Анна Дмитрук — представниця України на Європейській олімпіаді з експериментальної науки 

Анна — юна хімікиня, яка представила Україну на Європейській олімпіаді з експериментальної науки (European Olympiad of Experimental Science) 2025. Це щорічне змагання для підлітків, де вони в командах виконують практичні завдання з фізики, хімії та біології. Дівчина здобула золоту медаль.

Як ти почала цікавитися наукою?

У моїй родині багато науковців, особливо фізиків. Тож я з дитинства зростала в атмосфері науки, а батьки заохочували мене навчатися і пізнавати нове. 

Я обрала хімію, адже ця наука має багато напрямів та чимало перспектив. Для мене вона лежить на перетині фізики та біології — і це робить її такою цікавою. Найбільше мені подобається фізична хімія, термодинаміка, електрохімія, хімічна кінетика. 

Як пройшла олімпіада?

Щоб долучитися до команди Європейської олімпіади з експериментальної науки, потрібно було спочатку перемогти на всеукраїнській. Переможці отримали запрошення на відбір, де мали провести певні експерименти. 

На самій же Європейській олімпіаді з експериментальної науки у Загребі кожна команда мала три завдання: із хімії, біології та фізики. Кожен із групи виконував власне дослідження, але ми могли спілкуватися та допомагати одне одному. Я провела два експерименти: дослідження вмісту йоду в солі та визначення кінетики хімічної реакції. Перший з них я вже виконувала багато разів, а от другий був цікавішим для мене та вимагав більше знань і навичок. 

Чи продовжуватимеш шлях у хімії?

Так! Хочу далі займатися наукою та більше вивчати теоретичну хімію.

Анастасія Грех — срібна призерка «I-FEST»

Анастасія дослідила рівень і баланс вітаміну D, кальцію та фосфору у дітей зі spina bifida — дефектом розвитку хребта. З цим проєктом виборола срібну нагороду на Міжнародному фестивалі інженерії, науки та технологій «I-FEST».

Як почалося твоє захоплення медициною?

Я з родини медиків, тому постійно була оточена цією темою. Однак ніхто з рідних не тиснув на мене, щоб я обрала такий самий шлях. 

Зацікавилася наукою, відвідуючи уроки з основ наукових досліджень. Тоді почала працювати над першим науковим проєктом, який спочатку сприймала як учнівський обов’язок. Проте в процесі я щиро зацікавилася та вирішила розвиватися в цьому напрямі. Спочатку поринула у хімічні дослідження, а згодом і в медицину. 

Розкажи докладніше про своє дослідження.

Spina bifida — це вроджений дефект, який уражає центральну нервову систему. Діти з цією патологією зазвичай не можуть самостійно ходити та мають дисфункції різних органів і систем, а також постійний дефіцит вітамінів та мінералів. Я захотіла дослідити цей розлад детальніше та дізнатися про особливості функціонування організму при spina bifida. Зараз в Україні та світі вкрай мало досліджень цієї хвороби.

Спочатку я дослідила наявні дослідження, наукові статті та ознайомилася з клінічними даними. Згодом провела анкетування батьків, які виховують дітей зі spina bifida. Запитання розробляла сама, а отримані дані структурувала у вигляді таблиць та графіків. 

Чи плануєш далі розвивати проєкт?

Так. Зараз я навчаюся у медичному університеті та шукаю можливості для презентації своїх досліджень і продовження роботи над ними. Ця тема мало досліджена, а тому має великий потенціал. Щодо кар’єри, то я хочу розвиватися у педіатрії. 

Якою порадою поділишся зі школярами?

Рухайтеся за своєю ідеєю та не бійтеся помилятися. Адже помилка — це урок та досвід. Використовуйте кожну можливість, заявляйте про себе і, головне, вірте в успішний результат.

Артем Зеленько та Роман Окіпняк — переможці фіналу GENIUS Olympiad Ukraine 

Хлопці створили робота, який може сортувати сміття та висаджувати дерева. З цією розробкою вони перемогли у фіналі GENIUS Olympiad Ukraine, у категорії «Робототехніка».

Який маєте досвід у робототехніці?

Минулого року ми вже брали участь в Олімпіаді геніїв, де здобули золоті медалі на всеукраїнському та світовому рівнях. Також долучалися до найбільшого міжнародного змагання з робототехніки — «First Tech Challenge». Ми дійшли до регіонального відбіркового етапу в Італії, але через високу конкуренцію не змогли рухатися далі. 

У нас є шкільна команда з робототехніки, яка бере участь у «First Tech Challenge». Зараз співпрацюємо з чотирма іншими українськими командами, які також долучаються до цього конкурсу. 

Як ви працювали над роботом?

Ми мали матеріали для створення робота з попередніх змагань. Також уже здобули досвід, тому могли врахувати всі попередні помилки, працювали злагодженіше та швидше. 

За ці роки ми налагодили процеси та розділили зони відповідальності: Артем відповідає за інженерну частину, а Роман — за програмування. Працюємо як дружна команда.

За умовами конкурсу робот мав збирати та сортувати сміття (його роль на ігровому полі виконували тенісні м’ячики й кубики) та висаджувати саджанці дерев (на змаганні це були пляшки). Також організатори визначили розмір робота: 50 × 50 × 50 сантиметрів, тому деякі елементи ми робили висувними. Щоб збирати по кілька м’ячиків за раз, розробили кошичок, у який робот міг складати елементи й потім усі разом відвозити до сортувального пункту. Перед наступним етапом конкурсу плануємо вдосконалити маніпулятор: хочемо зробити його висувним, щоб збирати елементи на відстані. 

Керуємо роботом за допомогою двох джойстиків. Відповідно, у кожного із нас є свої завдання на ігровому полі: хтось відповідає за пересування робота, а хтось керує маніпулятором.

Що найбільше приваблює в робототехніці?

Артем: Мені подобається весь процес створення робота. У тебе спочатку немає зовсім нічого. Потрібно самостійно придумати ідею, спланувати роботу, організувати процес збирання. Коли дивишся на вже готовий результат, це надихає працювати далі.

Роман: Робототехніка дає змогу втілювати будь-які ідеї, пробувати себе в ролі винахідника та новатора. А участь у змаганнях дозволяє подорожувати, знайомитися з науковими підходами підлітків з інших країн та обмінюватися досвідом.

Які подальші наукові плани?

Артем: Хочу далі розвиватися у робототехніці. Я отримав грант на навчання в університеті у США, де вивчатиму інженерію та програмування.

Роман: Теж планую далі навчатися та працювати у цьому напрямі. Оскільки ми з Артемом уже закінчуємо школу, то восени там збереться нова команда з робототехніки. Було б цікаво стати її ментором та ділитися досвідом і знаннями.

Що порадите школярам, які теж цікавляться робототехнікою?

Роман: Не варто боятися! Спочатку все нове — невідоме. Але дізнавайтеся більше та рухайтеся малими кроками. Старайтеся поглянути на ситуацію з різних боків, знайти новий підхід чи втілити нестандартну ідею. А також сміливо звертайтеся по допомогу до досвідченіших колег.

Артем: Ніколи не сумнівайтеся у власних силах та рухайтеся вперед. Зараз робототехніка має багато перспектив. Ми співпрацюємо із «First Tech Challenge», щоб створити локальне змагання з робототехніки для підлітків, і вже маємо підтримку та певні домовленості. Прагнемо залучати та підтримувати підлітків з усієї України. Якщо ви цікавитеся робототехнікою, почніть із повідомлення нам в інстаграмі.

Ілюстрації: Олена Ковальчук