Ігор Клименко створив дрон-міношукач і став найкращим студентом світу в 2022 році, а Ольга Харасахал винайшла методику ранньої діагностики раку, за що отримала свого часу «студентський оскар»... Маємо вдосталь рольових моделей серед сучасних українських підлітків. А як щодо минувшини? Сьогодні разом із школою «Агенти змін» розповідаємо про українців із нашої історії, які почали змінотворити ще в підлітковому віці. 

Катерина Білокур — художниця-хоумскулерка, яка почала малювати у 8-10 років 

Катерина Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селищі Богданівка Київської області. Дівчинка зростала в селянській родині, а освіту здобула вдома самотужки. «Рано, ще дошкільного віку, мені хтось дав буквар і я по йому скоро навчилась читати. Ну, з приводу цього дід та батько й порадились, що нащо ж тоді Катрю віддавати в школу, як вона і сама учиться, а купимо їй ще один буквар та й нехай вона собі помаленьку учиться і грамоти, та й прясти пора вже її привчити… На цьому моя освіта початкова, середня і вища і закінчилась», — згадує про своє дитинство художниця. 

Одного разу, коли дівчинці було 8 чи 10 років, у братовому зошиті Катерина побачила малюнок коня і домалювала коней із возами та санями на всіх інших аркушах. Опісля розвісила зображення на печі, аби рідні подивилися, але батько не оцінив цей вчинок і суворо заборонив дочці малювати. 

Проте Катерину це не стримало. В автобіографії художниця пише: «Та й спати ляжу, а воно мені вчувається, а воно мені ввижається, та нібито щось до мене промовляє, щоб я його не кидала...» Дівчина крадькома брала в матері полотно, ховалася від домашніх і вуглиною малювала на тканині те, що бачила: хати, дерева, млини. Лише у 30-х роках ХХ століття Катерина здолала опір батьків і почала відкрито малювати — так з’явилися її картини «Берізка», «Квіти за тином», «Квіти». У 1940 році твори мисткині побачив загал на Першій обласній виставці художників Полтавщини, а вже у 1941-му відбулася її персональна виставка.

Хоча Катерина займалася живописом з дитинства, та навіть не знала, що це таке. У біографії вона пише: «А вже в молодості стала я кой-у кого доставати книги і з них узнала, що є на світі такі люди — художники і яка їх робота… От я й сказала собі, що чи рано, чи пізно, хоч на старості літ, а буду художником, буду — і все». Усе-таки юнацькі мрії Катерини Білокур здійснилися: ще за життя її визнали як художницю. 

У 1949 році вона стала членкинею Спілки художників України, у 1951-му отримала орден «Знак Пошани», а також звання Заслуженої діячки мистецтв України. А ось у 1954 році на Міжнародній виставці в Парижі представили її картини, які побачив Пабло Пікассо. Він був вражений талантом української мисткині та сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» 

Валер’ян Підмогильний — сторітелер, що у 19 років видав свою першу книжку 

Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 року в селі Чаплі, що нині у Дніпропетровській області. Майбутній письменник зростав у бідній родині, початкову освіту здобув у сільській школі, опісля продовжив навчання в Катеринославському реальному училищі.

Саме тут ще підлітком Валер’ян почав займатися літературою. У 1919 році він дебютував як письменник: у збірнику «Січ» вийшли друком його оповідання «Гайдамака», «Ваня» і «Старець». Згодом 19-річний юнак став автором першої книжки «Твори. Том 1». З того часу закрутилося… З 1923 до 1929 року Валер’ян розбудовував літературну кар’єру в Києві: працював редактором у видавництві «Книгоспілка», брав участь у створенні й діяльності організацій АСПИС, «Ланка», МАРС, співпрацював із журналом «Життя й революція», займався перекладами та передусім виступав із новими творами, як-от «Син», «Військовий літун», «Проблема хліба». 

Загалом за своє недовге творче життя — лише 15 років — Валер’ян Підмогильний встиг чимало: написав два романи, повісті та декілька прозових збірок, зробив переклади творів Вольтера, Віктора Гюго, Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Анатоля Франса. Як писав 1991 року один із дослідників життя та творчості письменника Володимир Мельник, «…те, що двадцятилітній вчорашній селюк у час ще не стихлої громадянської війни здійснює переклад роману “Таїс” А. Франса і пропонує його київському видавництву зі своєю передмовою, — це видається непересічним навіть сьогодні, через сімдесят років». 

Максим Рильський — письменник, який почав віршувати у 7 років

Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві у родині дрібного поміщика. Першим учителем хлопця був батько, який навчив його писати й читати українською мовою. У 1908 році Максима віддали до гімназії, відразу у 3 клас. 

Талант до віршування Максим виявив досить рано, коли хлопцю виповнилося лише 7 років. Поет напівжартома зазначає в автобіографії, що з того часу залишився «людиною, що не може байдужно дивитись на білий, несписаний папір». А ось коли підлітку було 12, його вірш «Сон» вийшов друком у газеті «Рада». Вже у 15 років Максим видав свою першу книжку «На білих островах». «Відтоді, почав я вважати себе справжнім літератором...», — згадує письменник. 

За життя Максим Рильський лише українською опублікував біля 50 книжок. Окремі його твори друкували за кордоном албанською, англійською, болгарською, іспанською, німецькою, польською, румунською, французькою, чеською й угорською мовами. Крім творчості, Максим Рильський займався науковою діяльністю — досліджував мову, літературу та усну народну творчість. Щодо громадської діяльності, з 1943-го він був дійсним членом Академії наук Української РСР, а впродовж 1941–1946 років очолював Спілку письменників України. 

Артем Ведель — зірка музичної сцени ще зі студентських років 

Артем Ведель народився у 1767 році в Києві в сім’ї художника-різьбяра іконостасів. Освіту він здобув у філософському класі Києво-Могилянської академії. 

Ще змалку Артем вирізнявся незвичайним голосом — це помітили в академії, тож запропонували співати в хорі, де він і отримав початкову музичну освіту. Пізніше Артем став диригентом студентського хору й оркестру, самотужки опанував гру на скрипці та почав писати музичні твори. Вже після навчання та роботи за кордоном, у 1792 році Артем Ведель повернувся до Києва, де керував хором Києво-Могилянської академії та солдатських дітей, а ще музичною капелою при штабі піхотинського корпусу. Працював і в Харкові у 1796–1798 роках: організував хор, оркестр, викладав спів і музику, зокрема провадив вокальний клас у Казенному училищі при Харківському колегіумі для співаків.

На жаль, сьогодні ми мало знаємо про музичну спадщину Артема Веделя, адже за часів царської росії не допускали до друку його твори. Лише наприкінці XIX століття дізнаємося про творчість композитора. На сьогодні відомо про 80 музичних творів, серед яких понад 30 хорових концертів, 6 тріо, 2 літургії та один світський кант. 

Катерина Грушевська — «професорівна» з 18 років

Катерина Грушевська народилася 21 червня 1900 року у Львові. Її батько був державним і громадським діячем, педагогом, літературознавцем і перекладачем, а мати — активісткою галицького феміністичного руху. 

Дівчинка через свою хворобливість здобула початкову освіту вдома. Коли Катерині виповнилося 14, вона планувала вступити до гімназії, але почалася Перша світова війна. Тож можливість офіційно навчатися в неї з’являється лише 1917 року, коли Катерина записалася на правничий і природничий факультети Українського народного університету. Паралельно з навчанням вона береться і до наукової роботи — у 18 років уже публікує свої статті, які підписує псевдонімом Професорівна. У роботах вона зверталася до тем, які пов’язані з громадським і культурно-освітнім життям України, зокрема писала літературні розвідки. 

Вже у 1923-му Катерина опублікувала першу наукову працю — «Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки». Так її юнацькі публіцистичні захоплення вилилися в етнографічну кар’єру. З 1924 року вона працювала науковою співробітницею Культурно-історичної комісії та Комісії історичної пісенності науково-дослідної кафедри історично-філологічного відділення ВУАН, очолювала Кабінет примітивної культури, була редакторкою часопису «Первісне громадянство і його пережитки на Україні». У 1927 році написала велику наукову розвідку «Українські народні думи», де вперше систематизувала за сюжетами та проаналізувала цей жанр українського народного епосу. 

Ось таких молодих натхненників знаємо з нашої історії. А якщо хочеш змінотворити з таким самим запалом, як і постаті з нашої статті, долучайся до школи «Агенти змін». Тут віднайдеш і зрозумієш себе, пройдеш системний курс розвитку особистості й опануєш основи проєктного менеджменту. Тобі допоможуть створити проєкт, що змінить життя цілого міста чи села, школи чи конкретної людини!

Ілюстрації: Анастасія Василенко