Микола Міхновський — український громадський та політичний діяч, який відстоював незалежність України на початку XX століття. Він був адвокатом, засновником партії, лідером таємної організації та автором політично-публіцистичних документів.
Сьогодні розповідаємо більше про життєпис діяча.
Мав козацько-священницьке коріння
Микола Міхновський народився 31 березня 1873 року у селі Турівка на Полтавщині (нині — Київщина) у сім’ї священника. Батько, Іван Іванович, проводив богослужіння українською мовою, знав напам’ять чимало українських пісень та передав любов до українського дітям. Згодом один із братів Миколи, Володимир, теж прийняв сан, а сестра вийшла заміж за священника. Далекий родич Міхновських, Юрій, був останнім настоятелем Софійського собору до того часу, коли комуністична влада заборонила богослужіння.
У родоводі Міхновських були й козаки. Один із предків Миколи — Левко Міхновський — служив у війську Богдана Хмельницького.
Входив до таємної організації
Орієнтовно у 1892 році Микола Міхновський долучився до «Братства тарасівців». Це таємна революційна організація, яку створили харківські студенти у 1891 році для боротьби за незалежність України. Згодом ідеї братства поширилися, а його філії почали з’являтися у різних містах: Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові. Участь Міхновського у «Братстві тарасівців» підтверджують сучасники діяча, зокрема інші братчики. Він долучився до з’їзду організації навесні 1893 року. Юнак був активним членом братства, а згодом став лідером київської філії.
Микола Міхновський був співавтором програмного документа «Братства тарасівців» — «Profession de foi молодих українців». Він сформулював кредо організації: «Нашому поколінню належить створити українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави».
Автор брошури «Самостійна Україна»
У 1900 році 26-річний Міхновський висловився про необхідність політичної незалежності України. Свої аргументи зібрав у документі «Самостійна Україна», який надрукували окремою брошурою у Львові, а згодом поширили Наддніпрянською Україною.
У брошурі Микола Міхновський зафіксував національно-радикальні політично-філософські ідеї. Обґрунтував необхідність якнайшвидше здобути незалежність та соборність України й відділитися від усього російського. Також діяч наголосив, що лідерами у цій боротьбі мають стати представники інтелектуальної еліти.
Міхновський уважав: якнайліпше задовольнити свої потреби людина може лише у самостійній країні. «Тільки держава одноплеменного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духового і осягнення найліпшого матеріяльного гаразду», — йшлося в «Самостійній Україні».
«Самостійна Україна» стала програмним документом Революційної української партії, яку заснували харківські дієвці у 1900 році.
Створив партію
У 1902 році Микола Міхновський став ініціатором створення політичної партії. Тоді разом з однодумцями заснував Українську народну партію (УНП) — першу самостійницьку партію на території Наддніпрянської України. Міхновський уклав програмові документи організації, де зафіксував політичні завдання учасників, а також обґрунтував необхідність самостійної держави.
Як засновник, Микола Міхновський написав кодекс партії — «Десять заповідей УНП». У документі закріпив основні погляди, яких мали дотримуватися члени організації. Серед них: спілкування українською мовою, повага до місцевих діячів, праця в інтересах України, підтримка земляків. А першою тезою-заповіддю УНП виніс незалежність держави: «Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей». Для поширення та втілення в життя ідей партії Міхновський дописував для медіа, заснував українськомовний журнал, видавав роздаткові матеріали.
Вів адвокатську практику
Микола Міхновський здобув правничу освіту. Навчався на юридичному факультеті Київського університету Святого Володимира (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка — прим. ред.).
По завершенню навчання Міхновський працював за освітою. Зокрема, часто захищав у судових процесах селян і не вимагав від них оплати своїх послуг. За це сучасники-колеги називали його «гетьманом голодранців».
Як юрист долучався і до громадсько важливих судових процесів. Серед них — справа так званої Лубенської республіки, за якою влада звинувачувала борців із російським самодержавством. Тоді до кримінальної відповідальності притягнули 38 українців, зокрема майбутнього президента УНР в екзилі Андрія Лівицького, доньку та зятя письменника Бориса Грінченка. Міхновський же був захисником братів Миколи та Володимира Шеметів — активних громадських діячів з Лубен. Він домігся виправдальних вироків для своїх підзахисних, а Миколу Шемета врятував від смертної кари.
Розробив проєкт конституції
Одне з прагнень Миколи Міхновського — незалежність України. У 1905 році він розробив проєкт конституції, який опублікували у єдиному номері часопису УНП «Самостійна Україна».
Відповідно до документа, Україна мала складатися з 9 адміністративних одиниць та бути «спілкою вільних і самоправних земель». Міхновський зафіксував розподіл влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Окрім того, приділив увагу і громадянським правам, таким як свобода слова, совісті та зібрань, недоторканність особи й житла, можливість вільно звертатися до влади, утворювати спілки. Також конституція визначала українську офіційною мовою та фіксувала світський статус країни — відокремлення держави від церкви.
Конституція Миколи Міхновського не втілилася в життя та не стала офіційним документом незалежної держави. Проте доктор філософських наук Петро Кралюк уважає: цей акт підтвердив поширення ідеї самостійної України на початку XX століття.
Відстоював ідею створення української армії
У часи Першої світової війни Микола Міхновський долучився до війська. Він служив поручиком (молодше офіцерське звання — прим. ред.) у Київському військовому суді. Саме тоді разом з однодумцями створив програму українського війська, а з початком Української революції у 1917 році почав втілювати цей план у життя.
У березні 1917 року Міхновський заснував і очолив військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка — військову громадсько-політичну організацію самостійницького спрямування. Цей клуб мав відповідати за ідеологічну частину української армії.
Микола Міхновський був також членом Українського генерального військового комітету, від імені якого виступав на Всеукраїнському національному конгресі. Саме на цьому заході Українська Центральна Рада стала всеукраїнським представницьким органом та отримала законодавчі повноваження.
Хоч Міхновського й обрали до складу УЦР, більшість членів не підтримувала його військових ініціатив. Після Першого українського військового з’їзду, який відбувся у травні 1917-го, діяч покинув Український генеральний військовий комітет.
Використані світлини
