Великдень — свято, яке традиційно відзначають у першу неділю після весняного рівнодення. Цього дня українці збираються за столом, щоб скуштувати освячену паску, мальовані яйця та інші смаколики. Сьогодні розповідаємо, які великодні гастротрадиції мали давні українці.
Про писанки
Почнемо з понять. Писанка — це куряче яйце, яке розписують мініатюрним орнаментом. У давнину вірили, що воно є символом життя, весни, сонця і навіть зародком усього Всесвіту. За однією з легенд, коли Ісус Христос воскрес, то промовив до воїнів, які охороняли його усипальницю: «Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а щоб вам повірили, то ось вам знак — писанка». Відтоді й узяв початок звичай фарбувати яйця і дарувати одне одному на Великдень.
Писанки зазвичай розписували перед Великоднем, у період Великого посту, а найчастіше — за тиждень до свята. Орнамент і палітра кольорів різнилися залежно від регіону. Наприклад, на Наддніпрянщині застосовували чорне, темно-вишневе, червоне, а то й зелене тло, а малювали переважно рослини. На Полтавщині на писанках зображували фігури людей і тварин. А писанкарство Карпатського краю відрізнялося мініатюрними малюнками та золотисто-оранжевою палітрою.
З польових досліджень у селі Бісків, що в Чернівецькій області, відомо: у понеділок після Великодня малі хлопчики ходили по писанки. У регіоні ця традиція побутує досі. Діти ходять до осель і кажуть: «Христос Воскрес, зі святами вас, ми прийшли за писанками».
Про обрядові великодні хліби
Давні українці до Великодня випікали кілька сортів обрядового хліба, серед них — паска й баба. Бабка відрізняється від паски формою та рецептом. «Який Великдень без бабки? Солодка з яйця[ми]. Ще мусить бути… хоч трохи масла, бо вона не буде така смачна. Та бабка була не плетена, бабка така звичайна. Паска плетена була…» — розповідала мешканка села Семаківці Івано-Франківської області. Також, окрім паски та бабки, до свята подекуди випікали печиво, але не освячували.
Що ж до паски, то її господині виготовляли з найкращого борошна напередодні Великодня, зазвичай у суботу. Цей обрядовий хліб, за церковними вимогами, не можна було споживати без освячення. Існувало навіть прислівʼя: «Ждали, мов свяченої паски». Крім того, на Покутті зазвичай господиня пекла одну паску для господаря, другу — для себе, а також для кожної дитини. Вірили: чия паска розпадеться, той цього року помре; якщо паска запалася — щось недобре буде, а коли тріснула — це не віщувало нічого поганого.
Про наповнення великоднього кошика
Традиційно наші пращури збирали великодній кошик у суботу перед святом. До нього клали хлібні вироби, яйця, молочні та м’ясні продукти, а також сіль і мак. Перелік обовʼязкових продуктів відрізнявся залежно від місцевості. «Клали м’ясо, ковбасу, сир, яйця, масло, сіль. Тоже кладуть, бо, кажуть, що сіль помічна… Воду клали», — розповідала мешканка Івано-Франківщини. Сам кошик мав бути із лози, а за його відсутності продукти несли святити у відрі. Паску часто клали окремо від інших продуктів, її загортали в рушничок. Також існували вірування, пов’язані з освяченням ковбаси. На Покутті вважали: якщо в сім’ї раз її посвятили, то мусили надалі продовжувати цю традицію.
Про великодній посуд
Давні українці використовували спеціальний посуд для виготовлення та освячення великодніх страв. На Полтавщині тісто на паску готували в макітрі (макітра — конусоподібний посуд із випаленої глини — прим. ред.) великого розміру, яку використовували раз на рік із цією метою. Також у регіоні спеціально виготовляли пейсахові тарілки — великі розписані миски, які використовували для освячення великодніх страв і подачі їх до столу. Для фарбування яєць на Чернівеччині використовували риночку (ринка — невисока глиняна миска, що розширюється догори — прим. ред. ) з ручкою. Порося пекли й освячували в поросятнику (поросятниці) — сплюснутій по довжині глиняній мисці для м’яса. На Вінниччині поросятники були великими, глибокими, мали одне чи два вуха.
Про утилізацію залишків освячених яєць
Наші пращури не викидали шкаралупи від писанок, а використовували її в обрядах. На Волині залишки яєць згодовували курям, бо вірили, що тоді ті краще нестимуться: «Курям дати шкаралупку свячену, то добре — будуть яйця нести без кінця». Також шкаралупу клали курям на гнізда, щоб ті не йшли нестися в чужому хліві.
Волиняни шкаралупу закопували ще й біля хати: «Шкаралупи з свячених яєць, казали, обсипати довкола хати. Жиби тоє зло, жиб не лізло ніяке гадство». А ось на Житомирщині залишки вкопували у воротах та хвіртках, щоб «не забігав скажений собака».
Мешканці Волині вважали: якщо закопати або висипати освячену шкаралупу на полі чи на городі, то буде добрий урожай: «Шкаралупу їдні закопували, бо казали, жи сі роде дуже. В землю закопували — то на тім сі вроде». На Сокальщині її закопували на тому місці, де сіяли розсаду, щоб краще росла, або тоді, коли сіяли огірки.
Колажі: Олена Ковальчук
В ілюстраціях використані картини:
- Василь Петрук «Великдень»
Джерело: Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського
- Петро Левченко «Святковий стіл»
Джерело: «Wikimedia Commons»
- Іван Гончар «Народні звичаї. Типи та вбрання на Київщині»
Джерело: фейсбук Музею Івана Гончара
- Олена Рибальченко «Розговіння перед Великоднем»
Джерело: Херсонський обласний художній музей ім. О. О. Шовкуненка
- Ігор Роп’яник «Великдень»
Джерело: фейсбук Ігоря Роп’яника