Гігабайти мемів із Борисом Джонсоном, стендапів про блекаути, треків про пса Патрона, тіктоків про Джо Байдена — ось що підтримує українців у часи повномасштабки! Ми в цьому не новатори, адже й наші пращури знаходили порятунок у жартах за найтемніших часів. Нині, до Дня сміху, пригадуємо зразки мемного контенту минулих століть — гайда читати й волати! 

«Пішла в письменники блоха…»

Це сатиричний вірш Олександра Олеся — українського поета ХІХ–XX століть. То був час суспільних змін, що відобразилися, зокрема, і в літературі. Митець розпочав літературну кар’єру в Україні, а продовжив її в еміграції. Саме там, у Відні, 1921 року видав під псевдонімом В. Валентин збірку сатиричних віршів «Перезва». До книжки увійшов і вірш «Пішла в письменники блоха…», який вирізняється на тлі збірки літературною тематикою. У ньому автор висміює улесливе запобігання перед надміру жорсткими критиками. Натомість більшість інших поезій у книжці докоряють українським політикам-емігрантам за лицемірність і псевдопатріотизм. 

Пішла в письменники блоха, 

Щотижня плигає, кусає, 

Така уїдлива, лиха, 

Що й рідну матір не минає. 

Чому ж, скажіть мені, скажіть, 

Дехто назустріч їй біжить, 

Здалека шапочку здіймає 

І про здоров’ячко питає?

«Слова і думки»

Цей іронічний твір написав ще один поет зламу ХІХ і XX століть — Володимир Самійленко. Він устиг розкритикувати у своїх творах і російський царат, і більшовизм. У гуморесці «Слова і думки» Володимир Самійленко висміює імперіалістів-росіян, які в часи національно-визвольних змагань українського народу обіцяли «волю дати / Всім народам і народцям», а на ділі брехали, аби лиш залишити загарбані українські землі собі. Це й підкреслює автор, з гіркою іронією протиставляючи слова російської влади її справжнім поглядам на представників інших народів, зокрема на українців.

Ми бажаєм волю дати

Всім народам і народцям.

(Краще б дулю, а не волю

Дати нашим інородцям).

Отже, в нас усі народи

Будуть рівними братами.

(Можна легко їх і швидко

Порівняти нагаями).

Ми на лихо дуже добрі;

Всіх ми любим на дурницю.

(Українці, віддавайте ж

За любов свою пшеницю).

Інородці, ви нам любі,

Наші вірні, наші друзі.

(Щоб були вірніші, треба

Вас держати на ланцюзі).

Військо власне всім народам

Даємо ми, демократи...

(Як дамо, то вже зумієм

Саме в час і розігнати).

Даємо ми всім народам

Право власного уряду.

(Зробим так, щоб і не чхнули

Без дозволу з Петрограду).

Словом, буде всім країнам

Автономія найширша.

(Добре, що не все те правда,

Що говориться для вірша).

«Реклама»

А це — зразок соціальної сатири від Василя Еллана-Блакитного, письменника й журналіста часів радянщини. Митець спершу загорівся ідеями більшовизму — на початку XX століття він писав палку лірику та прореволюційні вірші. Але згодом побачив суперечність між ідеями росіян і їхнім утіленням — тоді й почав писати в пресі сатиру на дійсність. Зокрема, вірш «Реклама» надрукував 1924 року під псевдонімом Валер Проноза як насмішку із самопіару замість справжнього просування продукту. Бо яка ж може бути реклама в умовах монополії держави?

Ні, не може ж без реклами
Торгувати трест чи «пром»!
В очі блиснемо вогнями,
В руку всім дамо альбом
Із картинками, зразками,
Покажім своє добро!..
Без реклами кожен «промщик»
Чув би себе дураком.
Щоб не бути ним — альбомчик
Видав трест «Госмолоко»,
На блискучому папері
(Мов коштовний твір поетів) —
Малюнки: будинки, двері
І десятків шість портретів,
Там і «зав», і «поми» «зава»
В різних виглядах і позах,
І привабливо лукава
Секретарша, панна Роза —
Всі обличчя — мов обмиті:
Що за проділи і брови!
Та бракує у юрбі тій
Одного лише: корови…
Так, корови! Бо корова —
Молоко дає і масло,
А без них, при всіх умовах,
Світло б в тресті згасло,
І пішли б без хліба куса
Зави, зами,
Їхні дами,
Їхні пси, коти і кози,
Й побуріла б лляно-руса,
Не промита,
Не политая духами
Голова у панни Рози!..
Так, корова у альбомі
Все ж потрібна для реклами:
Бо ж не дояться ні «поми»,
Ні директорові «зами».

Що ж тут смішного?

Це твір у форматі реп’яшка — прозового гумористичного жанру, у якому працював Остап Вишня. Автор доби Розстріляного відродження навіть у складних умовах радянського терору активно розвивав український гумор. Він ще й винайшов власний жанр у цьому напрямі, за яким і відомий, — усмішки. Були в Остапа Вишні й «Мисливські усмішки», і «Літературні усмішки», і «Кримські усмішки»… Що ж до реп’яшків, то їх у доробку автора понад 300, і 1924 року вийшла перша його збірка творів цього жанру — «Реп’яшки. Жменя перша». До неї потрапили 34 короткі фейлетони, які Остап Вишня друкував у пресі впродовж 1923 – початку 1924 років.

«Прошу написать фейлетона на таку тему: Посварилися чоловік і жінка і пішли до Запорізького загсу розлучатись. А діловод якраз кудись вийшов… Чекали вони, чекали на того діловода, остогидло їм чекати. 

Вийшли вони на вулицю й помирилися. Зараз мирно собі живуть…» 

І прекрасно! Поздоровте їх од нас! Щасти їм доле! Вчасно, значить, діловод вийшов! З чого ж тут сміятись? 

«Плазунові»

Цей чорногуморний вірш написав Василь Симоненко — поет-шістдесятник, відомий своїми ліричними й патріотичними віршами, як-от «Ти знаєш, що ти — людина?» або ж «Де зараз ви, кати мого народу?». Свій протест проти радянської дійсності митець умів і з іронією та сатирою висловити у творчості. Наприклад, уже в першій збірці своїх віршів — «Тиша і грім» — надрукував гумористичні твори в жанрі епітафії. У них Василь Симоненко висміяв людські недоліки, зокрема й ті, які підсвітив режим радянщини. Надалі поет продовжив розвивати цей жанр, адже в другій збірці, «Земне тяжіння», яка вийшла 1964 року, уже після смерті поета, також є розділ «Низка епітафій». Серед них був і вірш «Плазунові» — сатира на підлабузництво.

Цей плазував на череві
І догоджати звик,
Начальникові килимом
Під ноги слав язик.
Тепер з могили темної
Благання шле на світ:
«Переверніть, о людоньки,
Зі спини на живіт!»

«Притча про братерство»

Цю гумореску-притчу створив Дмитро Павличко — поет-шістдесятник, автор слів відомої пісні «Два кольори мої, два кольори», яку радянська цензура затаврувала як «гімн націоналістів». Творив митець у різних жанрах: є в його доробку й рубаї, і терцини, і притчі, і поеми, він також знаний сонетяр. Що ж до сатиричних притч, то тут Дмитро Павличко часто використовує антикремлівські мотиви, зокрема й у «Притчі про братерство» 1993 року. Як радянський дисидент, а згодом — український політик і дипломат, один з авторів Акту проголошення незалежності України, він добре знався на тому, що росіяни називають «братерством».

В пустелі, в Кара-Кумах, вже тиждень без води
Блукали друзі — Ваня й Хамід Амангельди.
Від спраги та спекоти всихало їх нутро,
Ввижалися їм ріки, де блискотить ситро.

Джерела і потоки, побачені в житті,
У мревах клекотали на піщаній путі.
I раптом — фляга, пляшка, баклажечка в піску!
Відкрили — чують воду здорову і питку.

Хтось загубив той посуд, чи, може, сам Аллах
Для порятунку воду підкинув їм на шлях.
I каже добрий Ваня, справжденний московит:
«Ми браття, тож по-братськи поділимо — і квит!»

Але узбек злякався, і зір його палав
(Московського братерства всі правила він знав!),
Тремтіла та баклажечка в його руці твердій:
«Ми порівну поділимо цю воду, брате мій!».

Ілюстрації: Анастасія Василенко

Використані світлини 

1. Олександр Олесь

Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління

2. Володимир Самійленко

Джерело: «Wikimedia Commons»

3. Василь Еллан-Блакитний

Джерело: «Укрінформ»

4. Остап Вишня

Джерело: «ВУФКУ. Lost&Found»

5. Василь Симоненко

Джерело: «Укрінформ» 

6. Дмитро Павличко

Джерело: «Історична правда»