Художник, вегетаріанець-сироїд та філософ: хто такий Володимир Винниченко

18.08.2023 Переглядів : 692

СТАТТІІСТОРІЯЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО

журналістка

Анастасія Шкрьоба

Художник, вегетаріанець-сироїд та філософ: хто такий Володимир Винниченко

Політик, громадський діяч, письменник — перше, що спадає на думку, коли згадуємо Володимира Винниченка. Сьогодні пропонуємо розширити асоціативний ряд, заглибившись у біографію героя. Гайда читати!

Досліджував феномен щастя

Володимир Винниченко роздумував над філософськими питаннями, зокрема у своєму трактаті «Конкордизм. Система будування щастя». У цій праці він сформулював власне поняття щастя: «Безглуздо шукати таке абсолютне поняття, як щастя в відносних категоріях. Треба шукати в чомусь більш сталому і надійному… багатство, слава, любов самі по собі (навіть в купі) не приведуть до щастя, якщо вони не узгоджені між собою, тільки активна рівновага цих цінностей та їх узгодження (як внутрішнє, так і з силами, що діють ззовні) утворюють стан, який ми з упевненістю можемо назвати щастям». Про щастя він також розмірковував в особистих щоденниках: «Щастя є твір нашої волі, розуму, сил».

Практикував еколайфстайл

Володимир Винниченко не лише вивів власне поняття щастя, а й запропонував кілька конкретних правил, які допоможуть його досягти. Мислитель зазначав: людині варто прагнути стати частиною природи, зокрема практикувати вегетаріанство. Володимир Винниченко стверджував: вживаючи м’ясо, людина стає егоїстичною, звикає до думки, ніби вона цар природи. У 1934 році він придбав у містечку Мужен, що на півдні Франції, садибу й там вирощував екопродукти, як-от маслини й виноград.

Боровся за українську мову

Винниченко вірив: мова — на часі. У щоденникових записах він аналізував українську як один із механізмів збереження національної ідентичності та пробудження національної свідомості. «Українська мова в усіх інституціях, урядах, школах; не тільки посереднє, але й безпосереднє, активне національне визволення», — зазначав він.

Захищав мову Володимир Винниченко й під час публічних виступів. Свого часу він висунув претензію до російських письменників: «Мені багато разів кортіло звернутися до тих письменників, які вживають [в] одних “хохлацьких” словах “і”, а в інших “и”, з проханням розкрити мені загадку, яка мучить мене: Чому вони це роблять? […] Я певен, що ні один з них не зміг би мені одповісти… От тут то починається образа. Образа від зневажливого, грубого і некультурного відношення до того, що тобі дороге, близьке, що виховало тебе».

Модернізував український театр XX століття

За життя Володимир Винниченко написав 27 драматичних творів. За словами кандидатки мистецтвознавства Марини Сороки, письменник прагнув європеїзувати український театр, збагатити його філософськими та психологічними ідеями. Театральний критик Юрій Смолич внесок письменника описує так: «Озброєний здоровим глуздом і в’їдливою сатирою реалізм пішов війною на народницьку романтизацію; затріщали основи непорушного традиційного сценічного антуражу, захиталася “біла хата з вишневим садом” і на кін випнувся під різні містянські смаки розмальований міський павільйон. — Місто! Місто! Українське місто! — криком кричить вся драматична Винниченкова творчість, просуваючи в театр і через театр це бойове гасло».

Також митець переймався постановкою своїх драм на сцені та проблемою «возвеличення українського». У листі від 27 серпня 1908 року до мецената Євгена Чикаленка Винниченко пише: «Я не хочу, щоб в українській літературі появилось щось моє, чого не схотіли в російській літературі. Обидно. Українська література не повинна бути смітником, куди можна скидати все негодяще».

Знався на мультитаскінгу

За життя Володимир Винниченко писав публіцистичні, белетристичні й драматичні твори, у 1928–1930-му його творчий доробок видали у 23 томах. Він був політичним і державним діячем, одним із лідерів української революції 1917–1921 років. А крім того, ще займався малюванням: створив 74 малярські роботи й 4 альбоми. Про своє останнє захоплення митець писав у щоденнику 14 липня 1916 року: «Сиджу стомлений. Знайшов собі нову біду — малювання. Простоюю з квачиками й палітрою перед якоюсь своєю нікчемною мазаниною годин по п’ять-шість і не можу одірватися. І тут пристрасть, захоплення до цілковитого безрозсудства».