Повномасштабна війна, яку розв’язала росія, вплинула на українську науку. Понад 18 % науковців змушені були виїхати з країни, деякі припинили свої дослідження (10 %) чи скоротили час на дослідницьку роботу (18,6 %).
Станом на березень 2024 року росіяни пошкодили чи зруйнували 1443 будівлі та лабораторії наукових установ і 750 одиниць обладнання. Від російських обстрілів постраждали майже 4000 закладів освіти, а 365 з них — зруйновані.
Про те, як наука розвивається під час війни та які виклики долає, розпитали українських науковиць і МАНівців.
Ольга Маслова
Ольга Маслова — кандидатка біологічних наук, популяризаторка науки, ведуча YouTube-каналу «Наукпопіл», співавторка книжки «Коли я нарешті висплюся?», авторка книжки «Пригоди клітин», викладачка у Київському авіаційному інституті.
Я популяризую науку, а з вересня 2024 року ще й почала викладати в університеті. Тому основні мої виклики — саме в цих сферах.
Помічаю, що в людей зріс запит на певну наукову інформацію, скажімо, про сон. Ця тема і раніше цікавила багатьох, а з початком повномасштабної війни, нічних повітряних тривог та обстрілів питання здорового сну постало гостріше. Ще є тема, про яку я ніколи не планувала говорити, — прожиття втрати. Але зараз людям важливо розуміти, що відбувається з їхнім мозком під час найскладніших переживань. Також актуальнішими стали сфери регенеративних технологій, клітинної терапії та інших підходів, які можуть бути помічними для реабілітації поранених. Тож я часто консультую з цих питань.
Я маю досвід роботи у біотехіндустрії та академічний бекграунд і хочу ділитися цим з іншими, тому почала викладати у Київському авіаційному інституті. Навчання та викладання, як офлайн, так і онлайн, нині вимагає певної стійкості. Студенти мають високий рівень фонового навантаження та стресу, у них інший рівень знань через онлайн-навчання. Крім того, заняття може декілька разів перериватися через повітряну тривогу — тоді треба спуститися в укриття. У таких умовах студентам важче повноцінно розкрити свій потенціал.
Вважаю, що зараз кожен і кожна мають допомагати Силам оборони так, як можуть. Скажімо, я брала участь у створенні методичних рекомендацій щодо налагодження сну чи боротьби з утомою для реабілітації військових, співпрацюю з ветеранськими організаціями, як-от з «Veteran Hub» у проєкті «Це Ок», проводжу зустрічі з військовими та їхніми родинами. Разом із командою платформи «Бережи себе» від громадської організації «INSCIENCE» долучилася до розроблення брошури про здоровий сон для військових.
Олена Компанієць
Олена Компанієць — астрофізикиня, дослідниця галактик, науковиця та прессекретарка Головної астрономічної обсерваторії НАН України й освітня координаторка лекторію для дітей «Science Kids» від громадської організації «INSCIENCE».
Попри всі проблеми українська астрофізика розвивається та займає чільне місце на міжнародному рівні. Наші науковці співпрацюють з ученими та науковими інституціями в різних країнах, публікують свої дослідження в найкращих астрофізичних журналах світу. Ми прагнемо підтримувати рівень астрофізики та заохочувати молодих науковців. Торік у Головній астрономічній обсерваторії НАН України ми вперше провели школу з астрономії та астрофізики для студентів і плануємо продовжувати такі заходи. Важливо ділитися знаннями та можливостями з юними науковцями, мотивувати їх і далі займатися наукою. Інакше з роками певні напрями наукових досліджень можуть зникнути через відсутність спеціалістів.
Авжеж, зараз астрофізика, як і будь-яка інша наука, стикається з низкою викликів. Важливо не лише говорити про проблеми, а й займати проактивну позицію: працювати над їх розв’язанням та популяризувати науку.
В Україні є сильні центри астрофізичних досліджень: у Києві, Львові, Харкові та Одесі. Через воєнні дії та окупацію наукова інфраструктура на Харківщині пошкоджена та зруйнована. Саме там був найбільший у світі радіотелескоп декаметрового діапазону. Нині — спочатку через окупацію, а потім і через руйнування — ми не можемо за допомогою нього проводити астрофізичні дослідження. Цей радіотелескоп завдяки високій чутливості незамінний для вивчення Сонця, міжзоряного середовища, пульсарів та інших астрофізичних обʼєктів на довжинах хвиль від 10 до 30 метрів.
Ще з початку російсько-української війни у 2014 році астрофізики втратили доступ до спостережного комплексу в Криму та обсерваторії на піку Терскол, яку заснувала Національна академія наук України у 1980 році. Це значно обмежує наші можливості для спостереження та отримання нових даних. Великий виклик для астрофізики — створення нових потужних спостережних комплексів. Зараз ми співпрацюємо з колегами з європейських країн і можемо послуговуватися їхнім обладнанням. А нещодавно співробітники нашої обсерваторії отримали час для спостережень за галактиками в обсерваторії на Канарських островах.
Молоді вчені захищають нас у війську. Серед них — мій колега, астрофізик Максим Василенко, який займається впровадженням методів машинного навчання в астрофізиці, зокрема й для завдань із пошуку екзокомет. Група, в якій він працював до повномасштабного вторгнення, відкрила нову екзокомету, про що написали у найстарішому науково-популярному журналі США — «Scientific American». Зараз же цей напрям досліджень значно сповільнився. Тим часом науковці, що не долучилися до війська, допомагають Силам оборони: волонтерять, проводять збори, читають благодійні лекції. Наприклад, я та мої колеги є частиною ГО «Крила перемоги», яка формує та передає на фронт тактичні аптечки.
Ще один виклик для науки — фінансування. Не для всіх проєктів можливо отримати грантові кошти. А тому багато наукових груп звільняються, бо просто не мають грошового забезпечення для продовження роботи.
У часи повномасштабної війни почала активно розвиватися псевдонаука. Але варто зазначити, що астрологи вже давно внесені до офіційного класифікатора професій і навіть є астрологічний університет. Це може розмити наукові грані, відкинути науку назад, а також зашкодити людям. Адже астрологічні підходи не мають жодного доказового підґрунтя та базуються на вірі у вищі матерії. Зараз багато людей потребують кваліфікованої психологічної підтримки та допомоги, визначеності, а тому можуть легко вдаватися до магічного мислення та послуговувати порадами астрологів чи, ще гірше, астропсихологів, які коштують немало. Ба більше, недоказові методи у роботі з ментальним здоровʼям можуть зашкодити тим, хто потребує допомоги.
Марина Шквиря
Марина Шквиря — кандидатка біологічних наук, головна зоологиня Київського зоопарку, координаторка проєктів Міжнародного благодійного фонду «Збережи дикість» і співзасновниця ведмежого притулку «White rock».
Я розвиваю наукові програми Київського зоопарку. Координую менеджмент проєктів з відновлення та реінтродукції в природу (переселення до природного ареалу заради відновлення популяцій) рідкісних видів, реабілітації, працюю над племінними програмами, внутрішніми науковими дослідженнями. Скажімо, у нас є центр реабілітації рукокрилих та центр відновлення популяції рідкісних гризунів, як-от хом’як європейський.
З початком повномасштабного вторгнення ми зіткнулися, зокрема, з технічними проблемами. Керівниці центру реабілітації рукокрилих довелося трохи раніше випустити тварин у дику природу; декілька тижнів працівники зоопарку ночували на роботі, щоб годувати й доглядати тварин.
Особливо відображаються на нашій роботі перебої з електропостачанням, оскільки тварини потребують стабільного мікроклімату. Скажімо, для сплячки необхідна стабільна низька температура, а тому за умов відключення світла ми вимушені були переміщати тварин в інші місця.
Звісно, ускладнилися наукові контакти, поїздки на конференції чи обмін досвідом. Це вплинуло і на роботу з племінними програмами, адже складніше домовитися про обмін і транспортування тварин із Європейською асоціацією зоопарків та акваріумів.
Нам довелося майже повністю згорнути польові дослідження у Чорнобильській зоні відчуження. Там ми досліджували екологію великих хижаків і коней Пржевальського — для цього потрібно було вільно переміщатися по всій території. Проблема безпечного доступу до територій вплинула на роботу багатьох науковців, які досліджують тварин у дикій природі. Через війну багато місць заміновані чи стали локаціями бойових дій.
Окрім усього, я ще й співвласниця ведмежого притулку «Біла скеля», що на Київщині. З початком повномасштабного вторгнення ми отримали багато додаткового навантаження: евакуйовували тварин, приймали врятованих із зони бойових дій, вели просвітницьку роботу, працювали з населенням, що постраждало від війни. Зменшилася і благодійна підтримка, адже фінансові можливості стають меншими, а пріоритетом, звісно, залишається підтримка війська.
На початку повномасштабної війни потрібно було оперативно реагувати, зберігати проєкти, евакуйовувати тварин, а коли щось, на жаль, не вдавалося — фіксувати втрати. Зараз, коли наукова сфера трохи стабілізувалася, варто продовжувати проєкти та працювати на перспективу. Наукова робота, зоозахисні та природоохоронні проєкти — сильний інструмент репрезентації України у світі. Скажімо, це допомагало нам лобіювати санкції проти російських наукових установ, асоціацій чи участі їхніх представників у проєктах. Нам необхідно долучатися до міжнародних проєктів, презентувати наш досвід організації наукової роботи зоопарків чи реабілітаційних центрів. Це покаже українських науковців як спеціалістів, які постійно розвиваються та готові до викликів й імплементації європейських стандартів.
Поліна Білецька
Поліна Білецька — срібна призерка Міжнародного інноваційного шоу «INOVA-2024», розробила робота-сапера.
Помічаю, що нині зросла актуальність мілітарних проєктів: у сфері розмінування, в якій працюю я, у військовій логістиці; також актуальні розробки для захисту техніки та бійців і технології знищення зброї ворога. Крім того, активно розвивається матеріалознавство — експерти в цій галузі створюють новітні захисні матеріали.
Науковці, що працюють над мілітарними проєктами, мають низку викликів. По-перше, щоб зрозуміти актуальність певного виробу чи матеріалу, варто спілкуватися напряму з військовими. Це не завжди можливо, особливо для юних науковців. По-друге, тестування розробок потребує спеціальних умов, наближених до реального поля бою — лише так можемо переконатися у дієвості та доцільності пристрою. Така можливість випадає не кожному юному досліднику.
Військові проєкти складні. Часто для них потрібні спеціальні дорогі матеріали. Звісно, прототип можна створити з підручних засобів. Але коли твоя розробка вже на рівні MVP (minimum viable product), тобто має мінімальні функції, з якими нею можна користуватися, варто шукати додаткове фінансування. Тішить, що нині є фонди, які фінансують мілітарний напрям досліджень.
Данило Терміта
Данило Терміта — учасник та переможець змагань: Олімпіада геніїв 2024, Student Spaceflight Experiment Program, Regeneron ISEF Ukraine, Willkommen Linguistics Olympiad; представник делегації МАН у Sakura Science Program 2024, запрошений до участі в програмі ASRC.
Попри війну, наука рухається вперед! Долучившись до Малої академії наук, я побачив, скільки можливостей мають юні винахідники. Ми беремо участь у міжнародних конкурсах, спілкуємося зі світовими науковцями, можемо презентувати свої проєкти в інших країнах.
Безумовно, підхід став набагато комплекснішим, адже маємо чимало труднощів: від повітряних тривог і руйнувань до складнощів у доступі до матеріалів, лабораторій чи баз для наукових досліджень. Наприклад, зараз складніше замовити якісь пристрої чи запчастини для роботи, необхідні хімічні речовини, різноманітне обладнання тощо. Часом доводиться вигадувати, як замінити певну деталь чи обійтися без неї.
Водночас такі складні умови стимулюють нові та актуальні рішення. Науковці мають мислити креативно, дивитися на проблеми під іншим кутом. Для відновлення країни маємо шукати нестандартні підходи та йти власним шляхом. Нам необхідна молодь, яка пропонуватиме свіжі ідеї, об’єднуватиме зусилля та розвиватиме українську науку, прокладаючи нові шляхи у світі технологій.
Більше про вплив війни на науку читай в інших матеріалах МАНмедіа:
«Як учні МАН створюють наукові проєкти на підтримку війська»;
«Як працюють мікробіологи під час повномасштабної війни: інтерв’ю з Марією Павловською»;
«Чому я розвиваю науку за часів війни: відповідають учні та учениці МАН»;
«Учителювати & служити в ЗСУ: інтерв’ю з Олегом Орлянським».
Ілюстрації: Олена Ковальчук