Ми знаємо його як громадського діяча, поета й автора слів «Ще не вмерла України…», а ще як збирача фольклору. Так, це про Павла Чубинського!

Сьогодні розповідаємо більше маловідомого з життєпису діяча. 

Здобув юридичну освіту та практикувався в юриспруденції

Павло Чубинський завершив Другу київську гімназію, опісля вступив на юридичний факультет Петербурзького університету. За студентства приєднався до місцевої української громади, де познайомився із Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем та Миколою Костомаровим. 

У 1861 році студент Чубинський долучився до мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації — виступу студентства за розширення громадянських прав та соціальні реформи. За це хлопця відрахували з університету. Проте майбутній юрист не покинув навчання і пізніше захистив дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії». Так здобув ступінь кандидата правознавства. Після того Чубинський подорожував Переяславщиною, де спілкувався із селянами та консультував їх із юридичних питань.

Павло Чубинський пробував сили у різних юридичних професіях: працював слідчим, секретарем статистичного комітету, чиновником з особливих доручень. Поза тим досліджував торговельні відносини та юридичні звичаї Архангельського краю.

Написав низку публіцистичних статей

За студентства Павло Чубинський познайомився із командою журналу «Основа» — Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Василем Білозерським — та сам активно до нього дописував. Це був перший український часопис на території тодішньої Російської імперії, його видавали українською і частково російською мовами. Журнал друкував художні та наукові твори, публіцистику та дорожні записки. Автори писали про українську ідентичність, мову, культуру, історію та етнографію. 

У 1861–1862 роках Павло Чубинський написав кілька статей для журналу «Основа». Серед них: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі».

Написав «Ще не вмерла України…» за пів години

Павло Чубинський написав вірш, який став нинішнім гімном України — «Ще не вмерла України…». Сталося це 1862 року, коли 23-річний поет жив на квартирі у купця Лазарєва. Якось він почув там сербську повстанську пісню з такими словами: «Серце б’ється і кров ллється за свою свободу». Тоді приблизно за пів години написав власний вірш. Спочатку охочі співали його на мотив сербської пісні, потім — на музику Лисенка. А за рік музику до вірша написав Михайло Вербицький. 

У 1917 році пісня «Ще не вмерла України…» стала неофіційним гімном УНР. А у 2003 році Верховна Рада України ухвалила закон «Про Державний Гімн України». Цим визначила перший куплет та приспів вірша Чубинського на музику Вербицького державним гімном нашої держави. 

Відбув заслання

Павло Чубинський був активним громадським діячем. Долучався до української петербурзької громади, виходив на мітинги, досліджував народну культуру, вчителював. У 1862 році з товаришами відвідав могилу Тараса Шевченка, де виголосив промову. 

Згодом сусід Чубинського, поміщик Трепов, заявив, що той нібито підбурював селян до опору владі та збирав таємний гурток українофілів. За це прокуратура заарештувала Чубинського та на сім років відіслала до Архангельської губернії. Друзі радили йому виїхати з країни, але він відмовився: стверджував, що не відчуває за собою ніякої провини, до того ж заслання, на відміну від еміграції, буде тимчасовим.

В Архангельській губернії Павло Чубинський працював за фахом. Згодом почав опікуватися місцевими будинками для дітей-сиріт та редагувати газету. Також у засланні Павло Чубинський захопився вивченням соляного й рибного промислу, морського суднобудівництва, страхування суден та вантажів. Окрім того, досліджував культуру, побут і фольклор карелів та саамів — фіно-угорських народів. 

Був громадським активістом

До громадського активізму Павло Чубинський долучився ще за університетських часів. Інші студенти згадували його як впливовця та активіста: «Двох інших студентів — “діячів” зі впливом, я добре пам’ятаю із тієї ж епохи. Одного з них я зазнав роком раніше. Це були Чубинський і Покровський. Обоє опинилися потім на засланні».

За студентства Чубинський організував молодіжну демонстрацію, входив до комісії з розроблення статуту, що мав регулювати права та обов’язки студентського товариства, контролював витрати студентських коштів.

У 1861 році Чубинський захистив дисертацію та повернувся до України. Вже вдома долучився до діяльності Київської громади, дописував до журналів «Основа», «Чернігівський листок», «Київські губернські відомості». Чубинський організовував наукові дослідження, працював над створенням недільних шкіл, добирав для них учителів, готував навчальні матеріали. 

Відбуваючи заслання, зміг об’єднати довкола себе земляків-українців. Разом з однодумцями упорядковував міську публічну бібліотеку. 

Павло Чубинський — один із засновників Південно-західного відділу Російського географічного товариства. За словами археолога Федора Вовка, ця подія стала важливою для місцевих діячів: «Відкриття Південно-західного відділу легалізувало по крайній мірі більшу половину того, що ми робили до цих пір в якості “таємного товариства” київської “Громади”». Згодом, 1874 року, Павло Чубинський ініціював та підготував одноденний перепис населення Києва. 

Досліджував і збирав фольклор

У 1869 році 30-річний Павло Чубинський очолив етнографічно-статистичну експедицію. Разом з іншими учасниками досліджував побут, звичаї, розваги та фольклор українців, що проживали у Київській, Волинській, Подільській Мінській, Гродненській, Люблінській, Седлецькій губерніях та Бессарабії. Результат цієї поїздки — семитомне видання «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край». 

Під час експедиції Чубинський проаналізував 148 фантастичних та 145 побутових казок, серед яких найбільше зацікавився казками з мітологічним сюжетом. Також дослідник зібрав понад 4000 пісень: календарно-обрядових, весільних, любовних, козацьких, гайдамацьких, рекрутських, чумацьких та наймитських. А ще у «Працях…» описав сімейно-обрядові звичаї, зокрема ігри та дитячий фольклор. 

Провів антропологічне дослідження

Один із томів «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» Павло Чубинський присвятив антропологічному дослідженню українців. Учений розробив програму дослідження, до якої входили 18 аспектів зовнішності людини, як-от зріст, колір шкіри, очей та волосся, форма голови. Анкети з такими графами розіслали лікарям рекрутських комісій, які мали заповнювати їх під час медичного огляду призовників. Так вдалося отримати інформацію про 1355 молодих українців. 

За результатами дослідження Павло Чубинський виокремив три антропологічні типи: український — на Середній Наддніпрянщині, поліський — у північних регіонах України, подільський — на Поділлі. Перший тип, український, був найпоширеніший. Його представники були високими, мали темне волосся та сірі очі. 

Більшість ознак зовнішності, які виокремив для свого дослідження Чубинський, науковці досі використовують в етнічній антропології. Антрополог та етнограф Федір Вовк згадував: «Слід, що його залишив він [Павло Чубинський — прим. ред.] в етнографії, заслуги його такі великі, що їх вистачило б і на декількох професійних вчених».

Досліджуй життєписи діячів і діячок української історії разом з МАНмедіа:

«Яким Степан Бандера був у дитинстві та юності: 6 маловідомих фактів»;

«Українець, який створив найпопулярнішу різдвяну пісню: ким був Микола Леонтович»;

«Мисткиня і борчиня за права українців: хто така Алла Горська».

Використані світлини: 

1. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського;
2. «Wikimedia Commons»;
3.  Віртуальний музей «Дисидентський рух в Україні».

Ілюстрації: Олена Ковальчук