Леся Українка писала вірші та поеми, збирала фольклор, вивчала іноземні мови та перекладала літературні твори українською. А поміж тим знаходила час на подорожі: для задоволення і відвідин друзів, соло чи разом із чоловіком.
Сьогодні розповідаємо про місцини, до яких подорожувала письменниця.
Колодяжне — для відпочинку душі
Колодяжне — село поблизу Ковеля, що на Волині. У 1879 році батько письменниці Петро Косач придбав там маєток та земельну ділянку. За кілька років, навесні 1882-го, коли Лесі було 11, родина переїхала до Колодяжного. Саме це місце Леся Українка вважала своєю малою батьківщиною.
У Колодяжному Леся Українка прожила 14 років і пізніше неодноразово поверталася до батьківського дому. В листі до матері, Олени Пчілки, мисткиня писала: «Дуже мені вже хочеться додому, до тебе, “на тихі води, на ясні зорі”, все здається, що там скоріш минеться моя втома і сей змінливий стан то кипіння, то замерзання, в якому я тепер постійно пробуваю. Шкода, що не можна мені поїхати в Колодяжне і побачити усіх в зборі».
У 1890 році на території маєтку для Лесі Українки побудували «білий домик». Там письменниця працювала, відпочивала та приймала гостей. Перед поверненням до Колодяжного з Одещини у 1891 році Леся писала у листі до батька: «Дома, я думаю, мені треба буде не покидати брати ванни, хоч би й не з солоної води; я думаю, що в новому домі з ванною буде легко устроїтись».
У 1949 році на місці садиби Косачів відкрили Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки. Зараз експозиція складається із літературного відділу й меморіальних будинків, білого та сірого, у яких відтворений побут родини.
Відень — для театральної поїздки
Відень — столиця Австрії. На початку XX століття це місто було найбільшим у Європі та налічувало понад два мільйони мешканців.
Уперше до Відня Леся Українка прибула разом з Оленою Пчілкою у 1891 році. Там мати з донькою хотіли отримати лікарську консультацію. Спочатку письменниці зупинилися у готелі «Hammerand», згодом переїхали у будинок по сусідству. В одному з листів Леся Українка згадувала: «Тим часом живу тут ще, як вільна людина, розглядаюся по Відні, ходжу до театру і нічогісінько не роблю, отак собі “à la touriste”».
Свої враження від міста письменниця описувала у листі до брата Михайла: «Ще про самий Відень треба написати. Ми живемо в старій, дуже гарній частині міста, недалеко від нас починається Burg (цісарські будови і парк), там же Burgtheater, недалеко Rathaus (ратуша) — Parlament — все чудові будинки в різних стилях, сила на них орнаментики і скульптури, так що якось аж чудно дивиться. І коли ті люди успіли стільки всього понаставляти! Так немов би ті статуї були якісь ляльки порцелянові і їх нічого не стоїть цілими десятками накупити. Що не дім, то зараз каріатиди, атланти, маски, генії і бог зна що! Та вже такого розкішного міста, як Відень, може, і в світі нема. А громадські будови, концертові зали, театри! Яке то урядження, скільки скульптури, малярства, орнаментики всякої — страх!».
У Відні Леся Українка відвідувала театри. Письменниця побувала на виставах «Нюрнберзькі майстри співу», «Жидівка», «Зігфрід», «Отелло», «Пророк» та на балеті «Казковий танок» в оперному театрі. Відвідала музичний Карл-театр, була на п’єсі «Четверта заповідь» у Народному театрі та на постановці «Вільгельм Телль» у Бургтеатрі. Про ці відвідини Леся Українка написала у листі до брата.
Берлін — для оздоровчо-культурних відвідин
Леся Українка жила у Берліні декілька місяців на початку 1899 року. Письменниця зупинилася в пансіонаті пані Блюм — саме там жили пацієнти лікаря Бергмана, до якого Леся приїхала на операцію.
Тодішній Берлін Леся Українка описала сестрі Ользі в листі: «Тут так багато нового, чудного, починаючи від дрібниць комфорту до грандіозних спорудженнів. Навіть я, мало виходячи поза стіни отелю і бачивши місто тільки в одному неширокому районі, і то більше крізь вікна фіакрів, усе-таки побачила цілий світ. Вена проти Берліна зовсім не здалась би великою, про Київ і говорить нічого». Відзначила письменниця й архітектурні рішення німецької столиці: «Тут, властиве, три міста: підземне, наземне і надземне. Берлін стоїть мов на кротовинні: ціла сітка підземних труб каналізаційних, поштових, електричних проводів і т. і. Доми тут сливе всі в 5-6 поверхів. Понад вулицями і нижчими будинками побудовані естакади, по яких мчать раз у раз поїзди. Ми обідали перших два дні в такому ресторані, де по стрісі пробігає залізниця. Просто на вулиці машина не ходить, а все по тих естакадах. В перших етажах домів усе магазини, чогось аж страшно, як подумаєш, скільки людської праці кристалізовано у сих виробах, часом зовсім зайвих».
Перед операцією Леся Українка відвідала п’єсу «Візник Геншель» у Німецькому театрі. «Німці грають чудово, дуже типічно і вже так “народно”, що нехай наші українські актори сховаються! Але сама драма мені не дуже сподобалась: логіки бракує в розвитку драматичних моментів», — ділилася враженнями із сестрою письменниця. За кілька місяців Леся повернулася до цього театру на виставу «Затоплений дзвін».
У Берліні письменниця і поліпшувала здоров’я та відпочивала, і творила. Написала поезію «Поворіт» та почала перекладати німецькою своє оповідання «Голосні струни». Уже після операції Леся Українка відвідала Старий музей та виставку новітнього живопису в Національній галереї.
Чернівці — для вечірок та прогулянок на природі
Чернівці — місто на Буковині. На початку ж XX століття місто було під владою Австро-Угорської імперії.
Леся Українка вперше відвідала Чернівці навесні 1901 року: гостювала у своєї подруги Ольги Кобилянської. Під час цього візиту письменниці зробили спільне фото. З нагоди приїзду Лесі Українки чернівецька українська громада організувала вечірку. Зібралися місцева інтелігенція, студенти, професори, приїхали гості з інших населених пунктів. Виголошували вітальні промови, декламували вірші, співали пісень та грали на музичних інструментах. Один із присутніх згадував, що вечір вдався жвавий, а гості затрималися за північ.
Леся Українка з Ольгою Кобилянською їздили до села Димка, що за 30 кілометрів від Чернівців. Там приятельки відвідували сестру Ольги, Євгенію. Потім разом із поетом та громадським діячем Осипом Маковеєм письменниці побували на горі Цецино на околиці Чернівців, а після того гостювали у священника Єротея Федоровича у селі Стрілецький Кут, яке за 10 кілометрів від міста.
За два роки, у 1903-му, Леся Українка ще раз приїхала до Чернівців на гостину до Ольги Кобилянської.
Сан-Ремо — для втечі від холодної зими
Сан-Ремо — місто на півночі Італії, на узбережжі Лігурійського моря. Воно розташоване за 440 кілометрів від Рима і за 155 — від Генуї. Леся Українка зимувала у Сан-Ремо двічі: з листопада до травня 1901–1902-го та 1902–1903 року.
Письменниця зупинялася на віллі «Наталія», що нині називається «Адріана», — там установили меморіальну таблицю зі згадкою про Лесю Українку. Про погоду в Сан-Ремо взимку 1902 року літераторка писала у листі сестрі Ізидорі: «Я дуже рада, що сьогодні встала, бо шкода було б такий день пролежати. Вчора й позавчора був вітер то з моря, то з Франції, а сьогодні нема і так тепло, що чудо (+ 21°)». Там же додала і про звичний раціон: «От і ми щодень за сніданням маємо каштани, мандарини, яблука, грушки, фініки і фіги, — се вже конечне мусить бути щодня. Мандарини вже і в нас виросли в садку, зовсім маленькі деревця, в аршин, а вже є мандаринки — дуже гарненькі деревця, мов цяцьки».
Під час першого візиту до Сан-Ремо Леся Українка писала переважно лише листи до близьких. Але маємо з того періоду і кілька літературних напрацювань: поезію «Ти хотів би квіток на дорозі моїй?» та новелу «Сліпець».
Про наступну поїздку письменниця повідомила Ользі Кобилянській: «Маю вже паспорта і все на дорогу, отже, в суботу (5 – 18.Х) виїду на Львів – Відень, знов до Сан-Ремо на всю зиму. Не почуваюся тепер слабою, а таки поїду, бо лікарі радять “для певності” ще й сю зиму перебути в Італії, бо таки мені там значно помогло. Сього року буде не так сумно на чужині жити, бо я вже настільки здорова, що можу працювати. Маю роботу і “для душі”, і “для хліба”». Тоді Леся Українка написала поезії «Гострим полиском хвилі спалахують…», «Бранець», «На Земмерінгу», «Дим», «Угорі так яро сяють зорі…», поему «У полоні». У Сан-Ремо працювала письменниця і над поемою «Кассандра» — про це згадувала у листі до Ольги Кобилянської.
Використані світлини:
- «Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія», 2004 р.
- Зібрання творів Лесі Українки у 12 тт., 1976 р.
- Зібрання творів Лесі Українки у 12 тт., 1978 р.
- «Спогади про Лесю Українку», 1971 р.
- Повне академічне зібрання творів Лесі українки у 14 тт., 2021 р.
- «Леся Українка», 1979 р.
Ілюстрації: Олена Ковальчук