Ян Стародубець — вихованець Малої академії наук, якого цьогоріч організація «Chegg.org» номінувала на звання найкращого студента світу. Премію Global Student Prize і приз розміром 100 000 доларів США присуджують підліткам, що справляють реальний вплив на навчання, життя своїх однолітків і на суспільство загалом.
Ми розпитали Яна про його науковий шлях, досягнення та участь у конкурсі. Гайда читати й чекати на перемогу хлопця!
З чого почалося твоє захоплення наукою?
Усе почалося ще в ранньому віці. Я був дуже активною дитиною. Щоб якось відволікти мене від малювання на стінах у квартирі, батьки показали простецький експеримент із содою та оцтом. Це мене настільки вразило, що я почав змішувати різні інгредієнти на кухні. Згодом, пригадую, рідні подарували мені велику синю енциклопедію. На той час я лише вчився читати, але барвисті картинки захопили мою увагу та пробудили інтерес до науки.
А вже в 7 класі відвідав івент, де розповідали про наукові проєкти учнів, які перемогли в Конкурсі-захисті МАН. Мені дуже сподобалися їхні роботи, і я вирішив спробувати себе в дослідництві. У 8–9 класах почав працювати над власним проєктом з хімії. Загалом у цей час багато навчався і навіть вирішив ділитися знаннями з іншими.
Я знаю, що ти працював репетитором для однолітків та молодших школярів. Чому вирішив цим займатися?
У 9 класі хотів трохи заробити. А оскільки добре знався на природничих науках, почав за невелику плату допомагати однокласникам і знайомим готуватися до контрольних і виконувати домашні завдання з хімії, фізики, біології та математики. Пригадую, як уперше заробив 50 гривень, витратив їх на проїзд і колу та був найщасливішим :) Згодом вирішив організувати репетиторські курси, щоб допомагати з більшою кількістю предметів.
Якими своїми вчительськими здобутками пишаєшся?
Свій шлях у вчителюванні я, як і казав, почав з організації репетиторських курсів. До моєї справи долучилися троє дівчат, у такому складі ми могли допомагати з усіма шкільними предметами. Просували послуги в соціальних мережах, але краще працював маркетинг з уст в уста. Тож до нас зверталися знайомі та учні нашої школи. Але справа йшла не так, як ми уявляли, адже учнів у нас було небагато, а ще іноді ми стикалися з недовірою через наш юний вік.
Ми вже міркували про закриття репетиторських курсів, як київський Центр дистанційної освіти «Європейський колегіум» запропонував нам знімати разом відеоуроки. Це була неймовірна новина! Близько пів року тривали перемовини. Памʼятаю, як у свої 15 прийшов на ділову зустріч, щоб обговорити всі деталі співпраці. До слова, емоції тоді вирували, адже це вперше я нарівні з професіоналами обговорював робочі справи. Врешті ми підписали контракт і взялися до роботи. Наша команда (та сама, що працювала над репетиторськими курсами) почала писати сценарії до уроків за освітніми планами. Розуміли, що конкуренція в цьому сегменті висока, тож намагалися зробити щось практичне і креативне. Знімали відео зазвичай у школі, ми були в ролі акторів. Повсякчас робили десятки дублів, адже ми вперше працювали перед камерою, з професійним світлом та оператором. Крім того, іноді ще й монтували матеріал. Потім його надсилали на погодження до «Європейського колегіуму» і публікували. Це був дуже крутий досвід, адже ми спробували себе в ролі не лише викладачів, а й контент-кріейторів.
Також у 10 класі мене запросили в «Shark School» — викладати для дітей 1–5 класів природознавство зі STEM-нахилом. Це був крутецький та водночас складний досвід. У той час я й сам іще вчився у школі, тож мені доводилося маневрувати між робочим та шкільним розкладом. А ще — готувати уроки з природознавства, робити їх цікавими, щоб захопити увагу дітей і пояснити їм тему. Тоді зрозумів, що викладання — неймовірна справа, адже коли учні розуміють, наприклад, роботу важеля — це відплата, якої не виміряти грошима!
Коли почалася повномасштабна війна, усі проєкти довелося поставити на паузу. Але я не полишив улюбленої справи: проводив безкоштовні уроки для дітей з окупованих територій.
З якими складнощами стикнувся під час викладання?
Як я вже зазначав, стикнувся з недовірою до мене як репетитора через юний вік. Більшість батьків боїться довіритися підлітку, який і сам не закінчив школи. Крім того, зазвичай дорослі вимагають швидких результатів, хоча самі не знають реального рівня знань дитини. Якось до мене звернулися батьки дівчинки, що навчалася в 5 класі, з проханням пояснити їй дроби. Коли ми почали займатися, зрозумів, що учениця погано орієнтується в темах третього класу. Добре було б наздогнати матеріал, але батьки почали дорікати за повільність.
А як щодо твоєї освіти? Де навчаєшся нині?
Почну з початку :) Ще з 8 класу мрію навчатися в університеті США. Щоб наблизитися до мети, після 10-го подав заявки в закордонні навчальні заклади, загалом написав у 112 шкіл з проханням прийняти мене. Відповіли дві, які були готові повністю оплатити навчання. Вибір був між англійською школою, яка навіть пропонувала безкоштовне житло, та американським онлайн-закладом. Врешті обрав другий варіант. Друзі та знайомі здивовано запитували, чому я проігнорував можливість безплатно навчатися та жити у Великій Британії. Відповідаю: по-перше, я хотів саме у США, а по-друге, від початку повномасштабної війни виїхало дуже багато талановитих активних підлітків, тож я вирішив залишитися в Україні, продовжити втілювати проєкти, навчатися в рідній школі, а також відвідувати американську онлайн.
Навчатися у двох школах було надзвичайно складно. Удень, з девʼятої до третьої, я відвідував українські уроки, а потім, з пʼятої до першої години ночі, — американські. Опісля, уже вночі, виконував домашку. Попри недосипляння та стрес, разом із корейським учителем з американської школи організував онлайн-захід для українських та корейських дітей. Загалом долучилося близько 60 осіб. Наші школярі розповіли, як це — жити та навчатися за часів війни, а корейські представили свою країну.
Розкажи про свої наукові досягнення.
Під час навчання в українській школі брав участь у Конкурсі-захисті МАН, навіть дійшов до фіналу. Це був проєкт з хімії: я довів, що звичайне активоване вугілля не відрізняється від дорожчих аналогів, як-от препарату «Сорбекс», який коштує в 10 разів більше.
Згодом долучився до найбільшого у світі екологічного конкурсу — GENIUS Olympiad, у якому виборов срібло. У конкурсі я представив сорбент, який створив за власною методикою, а також пояснив, як його можна використовувати в очисних фільтрах на теплоелектростанції.
Крім цього, писав статті про критичне мислення в межах проєкту «Мистецтво змін» від Національного центру «Український дім». Навіть моє дослідження про активоване вугілля та «Сорбекс» доводить, що люди зазвичай довіряють рекламі й не перевіряють складу препаратів. А ще я почав писати статті з філософії, ділився знаннями, які отримав в американській школі, ці матеріали публікував на сайті, який створив самостійно.
Як виникла ідея податися на премію Global Student Prize?
Я знайомий з Ігорем Клименком, який торік переміг на Global Student Prize, саме від нього дізнався про конкурс. Коли побачив цьогорічний відбір, довго вагався, чи варто долучитися, адже вважав, що мої досягнення не такі вже й грандіозні. Але врешті друзі та знайомі мене переконали. До слова, якби дедлайни подачі не перенесли, я б навряд чи встиг заповнити заявку, адже треба до кожної з восьми категорій написати есе на 500 слів.
Які були враження, коли дізнався, що ти серед 50 найкращих студентів світу?
Цьогоріч у червні я отримав лист, де було сказано, що я став одним із 50 найкращих студентів світу і тепер є претендентом на головний приз розміром 100 000 доларів США. Усвідомлення, що це правда, приходило досить довго, але коли нарешті осягнув це — був шокований. А ще зрозумів, що рухаюся в правильному напрямку — варто займатися тим, що я дійсно люблю.
Які плани на майбутнє?
Я планую вступити в університет у США, для цього закінчую 12 клас американської школи, готуюся до вступних іспитів, а також насолоджуюся часом із рідними, адже розумію, що невдовзі поїду в іншу країну й ми не зможемо часто зустрічатися. А щодо глобальних планів — хочу й далі вдосконалювати освіту, після закінчення вишу в США обовʼязково повернуся в Україну, щоб поділитися набутим досвідом, знаннями й цінностями.
Ще більше історій наших вихованців:
Ілюстрації: Анастасія Василенко