«Малюєш класно, звісно… А жити на що будеш?», «Круті в тебе вірші, але ж на цьому нині не заробиш...», «Що-що, дизайнером хочеш бути? Та ну, в нашій країні таке не монетизуєш» — ці закиди часто чують креативники, які планують перетворити своє захоплення віршуванням / малюванням / музикою / дизайном чи чимось іншим на професію. Проте є ті, хто на це не зважає і таки монетизує свій креатив!

Сьогодні разом із проєктом #CVІDОМІобирати розповідаємо, чиї досягнення надихають розвивати таланти, генерувати креативні ідеї, невпинно творити та втілювати задумане.

Заробити перший $1000000 у 14: як американська школярка створила проєкт із продажу NFT-токенів «Belugies»

Стаття про 5 креативників. Ебігейл

Ебігейл — 14-річна школярка з Південної Кароліни. Дівчина навчається онлайн у школі, грає з друзями, має 9 домашніх тварин, займається тенісом і обожнює малювати. Її батьки — Сара та Карл Вудард — провадять власний бізнес з фарбування помешкань «Color My Room Painting». Крім Ебігейл, у них є ще два сини. 

Старший брат дівчини — трейдер криптовалют. Саме він розповів їй про NFT, що поєднує блокчейн-технології та сучасний арт, і запропонував спільно створити проєкт: «Ей, якщо це не спрацює, то принаймні спробуємо і отримаємо задоволення. Тільки це й має значення». Дівчина зацікавилася і створила NFT-колекцію із зображенням білуг «Belugies». 

NFT — це невзаємозамінні токени у блокчейн-мережах. Цей тип цифрових активів засвідчує право власності на товар, що існує виключно у мережі, — зображення, анімацію або відео — і гарантує його оригінальність.

Ебігейл обрала для свого проєкту цих тварин, бо бачила таких в акваріумі під час поїздки до Джорджії. Ці китоподібні зараз перебувають під загрозою зникнення, їхня популяція невпинно скорочується — це дуже непокоїть дівчину, яка переймається захистом тварин. 

Крім зображення білуги, юна ілюстраторка також створила за допомогою програм на «iPhone 8» різноманітні аксесуари для неї. А тоді вже в хід пішли ІТ-технології: знайомий розробник допоміг створити скрипт, що згенерував різні комбінації аксесуарів для білуги, завдяки чому вона з’являється в новому образі на кожній з 8000 унікальних картинок колекції.  

Після розміщення на NFT-маркетплейсі впродовж 10 годин вдалося розпродати всі токени й отримати за них понад 1 мільйон доларів! Частину своїх заробітків учасники проєкту домовилися перераховувати на благодійність, тому 10% цих коштів отримали активісти, які захищають білуг, а ще 10% — організація «Sunshine Kids», що допомагає дітям з онкозахворюваннями. 

Ебігейл продовжує займатися проєктом і отримувати від нього прибуток. З кожного перепродажу NFT-білуги їй надходить роялті, з яких вона й далі виділяє кошти тим, хто цього потребує. А коли почалася велика війна в Україні, дівчина запустила фандрейзингову кампанію, аби підтримати українців, які найбільш вразливі та потерпають від гуманітарної кризи: дітей, старших людей і тих, хто має інвалідність чи хворобу. 

Як розповідає Ебігейл, її життя не надто змінилося після запуску проєкту, але змінилося світовідчуття: «Я багато чого навчилася завдяки цьому і зараз я знаю, що можу досягти будь-чого, якщо горю цим. Немає віку, коли було б зарано втілювати свої мрії, перемагати страхи і горіти тим, що інші можуть вважати дурощами».

$2000000 інвестицій на фешн-проєкт: як дві українки заснували магазин цифрового одягу «DressX» у США

Стаття про 5 креативників. Засновниці DressX

Дар’я Шаповалова та Наталія Моденова — українські експертки в сучасному світі моди. Дар’я — засновниця та креативна директорка «Mercedes-Benz Kiev Fashion Days», що також працювала як журналістка та ведуча власної програми «Тиждень моди з Дариною Шаповаловою». Наталія — співзасновниця «Fashion Tech Summit» і шоуруму «More Dash». 

Ще 4 роки тому Наталія заговорила про проблему надмірного виробництва та несвідомого споживання в індустрії моди. Вона поставила експеримент — спробувала на рік відмовитися від купівлі одягу. Згодом разом із Дариною знайшли інше рішення: відмовитися від виготовлення реального одягу на користь цифрового. У цьому разі не треба витрачати природні ресурси на виробництво, отже такий одяг можна вважати дружнім до природи. 

Цифровий (віртуальний) одяг — це моделі вбрання, які дизайнери розробляють за тими ж лекалами, що й традиційні, але за допомогою 3D-технологій і комп’ютерних програм. Такі цифрові версії речей використовують для наповнення профілю в інстаграмі або на платформах онлайн-ігор. 

Відтак у 2020 році підприємиці створили проєкт «DressX» — інтернет-майданчик для продажу цифрового одягу. Наталія так пояснює його місію: «Новий підхід має розв’язати проблему перевиробництва і переспоживання, повернення покупок. За даними Barclays Bank близько 9% одягу купується для фото і повертається, і це при обсязі ринку в $1,3 трлн на рік».

Під час спалаху ковіду через карантинні обмеження люди потребували наближеної до реальності онлайн-примірки, тому інвестори відчули, що галузь комп’ютерних технологій в одязі є перспективною. Так 2021 року проєкт «DressX» отримав 2 мільйони доларів венчурних інвестицій від фонду «Alpha Edison» і «Artemis Fund». Останній, зокрема, зазвичай підтримує підприємиць і організації сталого розвитку.

Залучені кошти Наталія та Дар’я скерували на створення мобільного застосунку та запустили NFT-маркетплейс одягу. Підприємиці прагнуть продати мільярд цифрових фешн-речей, тому залучають дедалі більше дизайнерів віртуального одягу та рекламують їхні вироби в різних країнах світу. На додачу «DressX» має і власних креативників у штаті, які створюють ексклюзивні моделі виключно для платформи. 

Стаття про 5 креативників. DressX-2

Зараз популярність проєкту дозволяє залучати кошти для оборони України в умовах російської збройної агресії. У цифровій крамниці з’явилася колекція діджитал-одягу «Support Ukraine» — усі гроші з продажу цих речей співзасновниці «DressX» передають на підтримку ЗСУ.

10000 за екокреатив: як український айтівець став майстром з музичних інструментів під індивідуальне замовлення

Стаття про 5 креативників. Богдан Тодчук

Богдан Тодчук — айтівець в «Укроборонпромі» та мейкер, що створює музичні інструменти з використаної раніше деревини. Його мати за фахом — вчителька математики, а батько — вчитель фізики, і хлопець теж здобув фізичну освіту у КНУ імені Тараса Шевченка. Однак крім науки, він з дитинства захоплювався музикою і полюбляв лагодити та створювати різні речі.

У 2013 році, коли вже працював в ІТ, Богдан зацікавився виготовленням гітар. А одного разу випадково помітив біля вуличного смітника ідеальний на його думку матеріал для гітарного грифа — довгі ніжки від стола. Відтоді у власній квартирі на підвіконні зробив перші три інструменти. Та справжня комерціалізація роботи мейкера почалася після того, як на «Kyiv Maker Fair» йому запропонували місце в майстерні «WokaWoka». 

З часом у Богдана з’явилися перші клієнти, які почали замовляти собі оригінальні інструменти. Зараз замовляють струнні: скрипки, акустичні та напівакустичні, електро- та бас-гітари, кобзи. До майстра звертаються й по ремонт, зокрема контрабасів і віолончелей, а ще бандур.

Богдан розповідає, що для виготовлення інструментів зазвичай майстри шукають деревину за кордоном, і там порядок цін такий: дошка під деку — близько 100 доларів, під гриф — 100–300. Натомість він знаходить рівноцінні за якістю матеріали у вживаних речах. Так знижує собівартість виробів, а як бонус зменшує кількість відходів через ресайклінг. «Навіщо спилювати дерева, якщо матеріалу вже й так достатньо? Звісно, є межа: не варто створювати заради самого творення — інструмент перш за все повинен звучати. Тому разом із використанням деревини зі смітника треба ще й рости технологічно», — розповідає Богдан. 

Щодо вартості інструментів мейкера, то вона стартує від позначки в 10 тисяч гривень. Якщо раніше Богдан прокачував свої скіли на ворклогах (блогах з докладним і поетапним описом процесу створення речей — прим. ред.) досвідченіших майстрів, то тепер сам має такий профіль. Останній запис у профілі хлопця датований часом, коли вже почалася велика війна. У дописі він дякує ЗСУ за те, що може створювати щось нове, і закликає підтримувати Україну в будь-який із доступних способів. Богдан розповідає про свою теперішню ситуацію так: «До вторгнення росії в Україну в мене було багато запланованих проєктів. Я збирався зробити новий велосипед, різнодіапазонний бас, 8-струнний баритон, кілька проєктів на Arduino. Але 24 лютого 2022 року я усе це замінив на створення плану евакуації для своєї сім’ї». 

$500000 стипендії на фоторепортажі: історія лауреатки Пулітцерівської премії Лінсі Аддаріо

Стаття про 5 креативників. Лінсі Аддаріо

Лінсі Аддаріо — американська фоторепортерка, що висвітлює життя в місцях гуманітарних катастроф. Її батьки емігрували до США з Італії і мали власний салон у Коннектикуті, де працювали стилістами-парикмахерами. Коли дівчинці було 12, батько подарував їй вживаний фотоапарат, із яким Лінсі робила світлини цвинтарів, рослин і нічного неба. 

Попри любов до фотографії, вона вступила до Університету Вісконсину, аби вивчати міжнародні відносини та італійську. Рік навчання провела в Болоньї, де вперше знімала людей на вулицях. А на час випуску була впевнена, що хоче пов’язати свою професію з фотографією. 

Першим місцем роботи Лінсі стало англомовне видання в Аргентині — «Buenos Aires Herald», згодом вона продовжила кар’єру вже в США як фриланс-фоторепортерка. Опісля отримала пропозицію поїхати до Афганістану й висвітлити долі жінок під владою талібів. У 2000 році вона підготувала про це фоторепортаж, та після терактів у США 2001 року залишатися в Афганістані американці було небезпечно, тож Лінсі переїхала до сусіднього Пакистану. Тим не менш, фотографиня повернулася, аби зазнімкувати падіння талібану в Кандагарі. Потім вона фіксувала воєнні дії США в Іраку, а вже 2004 року потрапила в полон до повстанців-сунітів.

Після звільнення Лінсі не припинила репортерської діяльності. Натомість поїхала до Африки, де знімала біженців у Дарфурі. Коли ж 2007-го року таліби в Афганістані відвойовували території, Лінсі задокументувала бої, у яких загинули чимало американців, зокрема й дорогі для неї люди. 

Стаття про 5 креативників. Лінсі Аддаріо-2

2009 року Лінсі присудили Пулітцерівську премію та надали стипендію Макартура за зображення життя жінок у суспільствах, де домінують чоловіки, зокрема відзначили її проєкт, присвячений жертвам гендерно орієнтованої жорстокості в Конго. Стипендію в пів мільйона доларів Лінсі витратила на робочу поїздку до Сьєрра-Леоне, де фільмувала умови, у яких народжують місцеві жінки. Завдяки її матеріалу компанія «Merck & Co» профінансувала на 500 мільйонів доларів проєкт із протидії смерті жінок під час вагітності та народження дітей.

Коли ж сама Лінсі завагітніла, продовжила працювати — знімала в Сенегалі, Кенії, Сомалі та Секторі Гази. Зокрема, у Сомалі вона побувала на 5-му місяці вагітності та намагалася донести через свої світлини, як потерпають від голоду тутешні діти. Після народження сина фотографиня намагається менше наражатися на небезпеку, однак напередодні широкомасштабного вторгнення росії до України Лінсі опинилася тут. 

Фоторепортерка зафіксувала розгортання великої війни та досі перебуває в Україні, аби робити знімки для матеріалів «The New York Times». Вона показує, яку високу ціну доводиться платити мирним українцям за свободу. 

Робота в іменитих виданнях і в зонах ризику забезпечила Лінсі Аддаріо не лише міжнародне визнання та нагороди, а й високі заробітки. У березні минулого року її назвали серед 9 найбагатших фотографів світу. А сама Лінсі говорить про свою роботу так: «Якби хтось сказав мені у 21, що зароблятиму так на життя і мені платитимуть за мандри з камерою, я б ніколи не повірила. Я думаю, що це справжня честь і привілей мати таку професію в житті. Я гадаю, що важливо лишень не сприймати це як належне». 

$17000000 статків за хист до письма: як Стівен Кінг став королем жахів

Стаття про 5 креативників. Стівен Кінг-2

Стівен Кінг — американський письменник, автор бестселерів у жанрах фантастики, жахів і трилеру, володар багатьох нагород за внесок у літературу. Народився в родині морського торговця та домогосподарки. У 7 років уперше зацікавився страшними історіями та спробував писати. 

Коли Стівену було 12, він отримав бізнес-досвід у літературі: вони зі старшим братом почали видавати газету під назвою «Dave’s Rag» («Газетка Дейва»). Брат відповідав за друк і продаж, натомість Стівен здебільшого писав матеріали.

Вищу освіту майбутній письменник отримав в Університеті штату Мейн. Там він вивчав англійську філологію, розвивав свій талант і постійно шукав можливості оприлюднити роботи. 

Першим романом, який вдалося видати, став «Керрі» 1974 року — від нього ж зазвичай починають відлік письменницького успіху Кінга. Видавництво «Doubleday» заплатило авторові 2500 доларів авансу, а пізніше він отримав 200000 доларів за продаж прав на передрук від «New American Library»

Вже на початку 90-х років ХХ століття читачі придбали більш ніж 100 мільйонів примірників книжок Кінга, а три роки тому журнал «Forbes» оцінив статки Стівена Кінга у 17 мільйонів доларів і помістив його на п’яте місце в рейтингу найзаможніших письменників. Та високим є не лише рівень заробітків автора, а і його продуктивності: за 50+ років творчої кар’єри він написав понад 60 романів, 120 коротких історій і 20 новел. Про те, що мотивує працювати надпродуктивно, Стівен розповідає: «Якщо хочеш бути добрим письменником, мусиш робити дві важливі речі: багато читати й багато писати». 

Зараз Стівен продовжує творити, експериментує з наповненням і варіантами розповсюдження своїх текстів. Так, у 2000 році він поширював свій твір «The Plant: Zenith Rising» («Рослина») як електронну книгу, за яку читачі не були зобов’язані платити, хоч за бажання й могли. Новелу «UR» Кінг випустив 2009 року виключно для електронних пристроїв «Kindle», а коротку історію «Drunken Fireworks» («П’яні феєрверки») 2015-го — як аудіокнижку, яка передувала традиційній паперовій формі видання, а щойно 25 травня ексклюзивно розмістив нову історію «FINN» на платформі «Scribd».

Стаття про 5 креативників. Стівен Кінг

А ще Стівен Кінг — активний дописувач у соцмережах, де не лише повідомляє фанатів про нові книжкові проєкти, а й висловлює думки щодо подій у світі. За останні три місяці він вже не раз продемонстрував свою позицію стосовно війни в Україні. Зокрема, зробив заяву про те, що розриває контракти з російськими видавництвами, та закликав тиснути на росію санкціями задля припинення нею агресії.

Історії наших героїв доводять: креативний підхід і вигадливість — це суперсила, із якою можна добряче заробити, якщо стежити за трендами, невпинно розвиватися, палати тим, що робиш, і працювати системно й відповідально. Що б там не казали прибічники точних наук про те, що творчість — це лиш цікаве хобі, в реальному світі хист до малювання, музики чи письма приносить від тисяч гривень до мільйонів доларів тим, хто готові реалізувати його професійно.

Ілюстрації: Дарина Пальонко