Тревел-звички наших письменників: як мандрували Леся Українка і Михайло Коцюбинський

16.08.2023 Переглядів : 923

СТАТТІЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВОІСТОРІЯ

журналістка

Анастасія Шкрьоба

Тревел-звички наших письменників: як мандрували Леся Українка і Михайло Коцюбинський

Літаком чи потягом, до гір чи моря, маршрутами від «Ukraїner» чи складеними самостійно — до повномасштабної війни ми мали безліч туристичних опцій. Нині ж їх поменшало, та бажання досліджувати свою країну — навпаки.

А як мандрували наші пращури та які подорожні звички можемо запозичити в них? Розповідаємо в сьогоднішній статті про те, як подорожували світом та Україною наші літератори ХІХ–XX століття.

Леся Українка — фанатка «кругосвітки»

Леся Українка почала подорожувати у 17 років і шалено цю справу любила. Вона побувала в Єгипті, Греції, Німеччині, Австрії, Естонії, Італії, Болгарії та Грузії. Недарма письменниця сама себе називала «boule vagabonde», що перекладається як «мандрівне перекотиполе». А Ольга Кобилянська звала подругу «павутинкою» — тою, що літає-подорожує світом.

Хоч Лариса Косач відвідала чимало країн, її нездійсненою мрією була кругосвітня подорож. «...Коли я приїду до тебе на перепутті з кругосвітнього плаванія. Ти знаєш, се у мене idée fixe — попасти в подоріжжя навколо світу, що поробиш — страсть!» — пише Леся Українка у листі до кузини Лідії Драгоманової-Шишманової.

Щодо мандрівних звичок, то письменниця полюбляла подорожувати пароплавами. Якщо був вибір між водним і сухопутним шляхом, Лариса Косач обирала перший. Морська стихія настільки її захоплювала, що свої емоції вона описувала у творах, як-от нарис «Голосні струни», оповідання-мініатюра «Ein Brief ins Weite» чи оповідання «Над морем».

Михайло Коцюбинський — прихильник літературного туризму

Ще один фан мандрів — український письменник Михайло Коцюбинський. Для закордонних поїздок обирав Італію. Уперше він відвідав країну 1905 року, щоб покращити стан здоров’я, згодом повертався туди ще тричі. Письменник побував у Римі, Мілані, Венеції, Флоренції, Болоньї, Неаполі та на острові Капрі, де провів найбільше часу.

Навесні 1909 року Михайло Михайлович відвідав місто Мессіна в Італії, де напередодні стався землетрус і загинуло 80 тисяч мешканців. Ця трагедія настільки вразила письменника, що він описав її в новелі «Хвала життю». До слова, повний переклад тексту зробили 2009 року в Маріупольському державному університеті, опісля його презентували італійській аудиторії у 100-річчя трагедії.

Крім того, Михайло Коцюбинський мандрував Україною. Свої враження про Крим він описав у листі письменнику Михайлу Комарову так: «Крим справив на мене таке сильне враження (краса природи не тільки вразила мене, а й придушила), що я ходив тут як уві сні, і тільки тепер, через три тижні, трохи освоївшись і звикнувши, міг взятися за перо, щоб написати Вам кілька слів…».

Також Михайло Михайлович подорожував Галичиною, де потоваришував з українським етнографом Володимиром Гнатюком. У листі до друга письменник зазначає: «Я, у свій час, з головою пірнув у Гуцульщину, яка мене захопила. Який оригінальний край, який незвичайний, казковий нарід». Його мандри регіоном відображені в повісті «Тіні забутих предків», на основі якої нині складають туристичні маршрути.

Іван Нечуй-Левицький — амбасадор туристичного краєзнавства

Іван Нечуй-Левицький, крім літераторства, займався ще й краєзнавством. Письменник подорожував, щоб зібрати матеріали про регіони України. За життя він устиг побувати в експедиційних мандрівках Галичиною, Лемківщиною, Холмщиною, Підляшшям, Волинню, Поділлям та Північною Буковиною.

Свої спостереження з мандрівок Іван Нечуй-Левицький описував у наукових працях, одна з таких доводить культурний звʼязок Лемківщини та Наддніпрянської України. Крім того, письменник створював подорожні нариси, як-от «Шевченкова могила», «Вечір на Владимирській горі», «Мандрівка на Українське Полісся». А ось у творі «Дрегочин та Остріг» Іван Семенович описав кожне село, яке він проїхав, мандруючи Підляссям.

Що ж до проведення відпусток, то Іван Нечуй-Левицький був досить консервативним. Щороку влітку він їздив до брата у селище міського типу Стеблів, що в Черкаській області, або до знайомих на Білоцерківщину.

Марко Вовчок — популяризаторка подорожей задля задоволення й цікавості

Українська письменниця Марія Вілінська подорожувала Німеччиною, Великою Британією, Швейцарією, Францією та Італією. Свої враження про мандри вона описувала в листах. 20 березня 1861-го написала з Рима своєму близькому товаришеві Тарасу Шевченкові такі слова: «...Коли б же Вас сюди заніс який човник, щоб Ви не од людей почули, а на власні очі побачили, які тут руїни, дерева, квіти, а народ який, а яке тепло, яке сонце».

Під час мандрівок Марко Вовчок познайомилася з європейськими класиками, зокрема з чеськими письменниками Йосифом Фрічем і Яном Нерудою та французом Жулем Верном. Останній навіть дав згоду на переклад своїх творів, тож у 1868–1876 роках Марія Вілінська переклала з французької та видала 15 його пригодницьких романів. Таким чином письменниця популяризувала в Україні подорожі задля власного задоволення й цікавості.

Пантелеймон Куліш — мандрівник-фольклорист

Письменник Пантелеймон Куліш захоплювався фольклористикою, тож часто-густо мандрував Україною та фіксував усну народну творчість різних регіонів. Як підтвердження маємо його збірку «Записи про Південну Русь», в якій він детально описує все побачене та почуте під час подорожей.

Свою першу тривалу фольклористичну поїздку Пантелеймон Куліш розпочав у 1843-му, охопивши тодішню Київську губернію та окремі місцевості сучасної Черкащини. Він дуже ретельно готувався до експедицій, навіть складав опитувальник з 23 пунктів для мешканців певного регіону, щоб не оминути жодних деталей.

У ще одну фольклорнозбиральну мандрівку Куліш вирушив у 1844 році. Він побував у Паволочі, Сквирі, Богуславі та Трипіллі. Про останній населений пункт фольклорист писав: «Триполье расположено меж горами, над речкою Красною, впадающею в Днепр. Церквей три, четвертая маленькая: Миколай, Спас, Уведення, Спаситель».

Ще більше про життя українських класиків читай у наших попередніх матеріалах: