Зелений урбанізм, зооволонтерство, екопроєкти та твори про проблеми довкілля можуть видаватися чимось надсучасним, а заклики берегти природу — роботою екоактивістів на кшталт Ґрети Тунберг. Насправді ж про екологію дбали й до нас, зокрема проблемами ресурсів, розмаїттям видів чи озелененням переймалися письменники, режисери та громадські діячі. 

Сьогодні за підтримки «Олімпіади геніїв» розповідаємо про дружні до природи погляди і звички українських класиків. Тож гайда читати та долучатися до змінотворення в екосфері! 

Михайло Коцюбинський — любитель ековідпочинку та ґік у ботаніці

Михайла Коцюбинського знаємо як оспівувача Кононівських полів і відпочинку в селі — це письменник зобразив у новелі «Intermezzo». У реальному житті він також практикував ековідпочинок, зокрема кілька разів бував у Карпатах і описував у листах свої активності та враження від гірської природи. Письменник вирушав на піші й кінні прогулянки, куштував традиційні страви гуцулів і розділяв із ними побут, приміром, ночував при ватрі з вівчарями.

До всього нового довкола Михайло Коцюбинський ставився як дослідник: нотував побачене, фіксував пейзажі та збирав фольклор. Згодом ці матеріали використав для створення роману «Тіні забутих предків». 

Подорожі дозволяли митцю займатися ще одним екохобі — ботанікою. Товариш Михайла Коцюбинського, етнограф і літературознавець Володимир Гнатюк згадував, що «квіти — це була його пристрасть і розкіш». Наприклад, під час перебування в Карпатах Михайло Коцюбинський вивчав місцеву флору, та й погомоніти про ті чи інші рослини з горянами любив. А відвідавши острів Капрі, у листах до дружини письменник детально описував місцеві дерева та квіти з конкретними назвами. 

Іван Франко — любитель тварин і зооволонтер свого часу

Іван Франко фанатів від природи — любив мандрувати пішки й навіть організовував тури Карпатами. Письменник знався на рослинах і тваринах, міг назвати види риб і грибів латиною і знайомив зі світом природи своїх дітей. А ще він писав про живий світ авторські казки, приміром, твори до збірки «Коли ще звірі говорили».

Під час своїх мандрівок письменник часом натрапляв на травмованих тварин, яких підбирав чи й викуповував у місцевих жителів і приносив до себе додому на лікування. У квартирі Франків можна було побачити як собак чи котів, так і черепаху, лелеку чи морських свинок. Деяких із них письменник залишав як домашніх улюбленців.

Олесь Гончар — бьордвотчер і борець за екосвідомість

Олесь Гончар лишив по собі екосвідомі ідеї і в художніх, і в публіцистичних творах, і в особистих записах. Так, у щоденниках письменник занотовував, які види птахів вдалося помітити, описував їхню поведінку та спів. Серед пернатих, за якими спостерігав Олесь Гончар, були солов’ї, жайворонки, перепілки, зозулі, ластівки, орли, снігурі, синиці, а ще червонокнижний вінценосний журавель. Також у записах письменник засуджує шкідливі для довкілля технології, що призводять до зникнення птахів. Наприклад, дізнавшись про згубну дію гербіцидів на жайворонків, Олесь Гончар пише: «Жайворонки гинуть! Гербіцидами труять з літаків поля, і гине птиця, тільки миші пристосувались. Але ж миша в небо не полетить, не заспіває…»

У щоденнику автор також пише про Чорнобильську катастрофу 1986 року: фіксує події та роздумує над наслідками аварії для української екосистеми. Техногенні катастрофи і вплив людини на довкілля він розглядає й у своїх художніх творах. До прикладу, у новелі «Чорний Яр» митець згадує Куренівську трагедію 1961 року, коли через прорив дамби у Києві загинули люди, а відходи з цегельного виробництва забруднили навколишні території. 

Олесь Гончар ставив в один ряд «браконьєрів природи» та «браконьєрів культури», і за висновками дослідників, втілив ці погляди в романі «Собор». У цьому творі письменник підіймає проблему знесення пам’яток архітектури і водночас змальовує, як радянські чиновники нищили природні ландшафти задля розбудови промисловості. 

Остап Вишня — творець тогочасних мемів про браконьєрів

Остап Вишня писав гумористичні оповідання, частину з яких присвятив історіям і порадам про полювання й об’єднав у збірку «Мисливські усмішки». Однак, за словами дослідників, ці твори — дещо більше, ніж просто гайд для мисливців. Літературознавці помічають в усмішках іронію: часто герої зазнають невдач на полюванні й потрапляють у комічні ситуації. У деяких оповідях віднаходять і сатиру на браконьєрів, яких Остап Вишня описує зневажливо та називає «вилюдками». 

Часом письменник додавав до усмішок повчальні вставки, де прямо закликав берегти природу. Приміром, у творі «Самі собі шкідники» автор пише: «Наш обов’язок з дитинства прищеплювати любов до природи, до рослин, до тварин. І до свійських, і до диких...». 

Сам Остап Вишня полюбляв їздити на природу й бував на полюваннях, але тварин не вбивав. Після однієї з таких поїздок він писав у щоденнику: «І як радісно, що я нічого не вбив! І як радісно, що я ще поїду (обов’язково!), щоб щось убити! І як радісно буде, що я нічого не вб’ю». 

Володимир Винниченко — вегетаріанець і городник-підприємець

Володимира Винниченка знаємо передусім як письменника та політичного діяча, який став автором першого українського науково-фантастичного твору й очолював Директорію УНР. Та вирізнявся він також своїм стилем життя.

Володимир Винниченко припускав, що відмова від тваринної їжі зменшує агресивність та допомагає наблизитися до власного єства. Згодом письменник став ще категоричнішим у своїх поглядах і перейшов на сироїдство — харчування виключно необробленими рослинними продуктами. Тож надалі часом міг харчуватися лише яблуками та меленою пшеницею. 

В еміграції, у французькому селищі Мужен, Володимир Винниченко з дружиною Розалією Ліфшиць оселилися в садибі, яку назвали «Закуток». Там письменник заходився облаштовувати сад і город та вирощувати різноманітні рослини: салат, буряки, моркву, помідори, артишоки, маслини, фруктові дерева. Так подружжя не лише забезпечувало себе їжею, а ще й заробляло гроші, бо продавали вирощене на ринку.

Володимир Винниченко вбачав у рослинній їжі ще й шлях до єднання з природою та внутрішньої гармонії. До слова, єднався з природою український діяч ще й тим, що підтримав тогочасний тренд натуризму — повного оголення під час купання. Разом з іншими діячами УНР Володимир Винниченко іноді відпочивав на плавучій дачі українського мецената Євгена Чикаленка і там долучався до публічного купання на природі.

Іван Карпенко-Карий — дауншифтер свого часу і творець екодомівки

У нинішньому Кропивницькому Іван Карпенко-Карий розвивав театральну творчість, а на власному хуторі неподалік митець писав, відпочивав і господарював.

Драматург отримав землю в дарунок від першої дружини — Надії Тарковської, ім’ям якої і назвали локацію. На початку це була необроблена місцина посеред степу, але згодом Іван Карпенко-Карий заходився озеленювати територію. Він власноруч садив дуби, кущі калини, квіти, косив траву, брався орати землю плугом чи обробляти граблями й лопатою. За словами його другої дружини, Софії Тобілевич, письменник, приїжджаючи до садиби, одразу ж перевдягався з міського одягу, брався за інструменти і занурювався в роботу. 

А коли до «Надії» почали приїжджати друзі та родичі письменника, за неписаним звичаєм гості висаджували на території хутору по деревцю. Завдяки колективним зусиллям родини Тобілевичів, Іван Карпенко-Карий врешті перетворив хутір на «оазис в степу». До слова, його територія нині має статус заповідника-музею, а працівники підтримують близький до автентичного вигляд. 

Олександр Довженко — садівник і прихильник екоурбаністики

За спогадами сучасників, український режисер і письменник Олександр Довженко цінував озеленення простору та вважав насадження обов’язковим елементом комфортних міст. Зокрема він засуджував погані умови життя студентів і говорив, що ті мають жити і навчатися в «містах-садах». 

Цю ідею митець почав втілювати на території кіностудії, де працював. Разом із молоддю режисер заклав сад і власноруч працював у ньому: копав, саджав дерева та готував їх до зими, а також закликав усіх на студії долучатися до роботи.

Такими свідомими й уважними до довкілля були наші класики. А щоби дізнаватися про успішні екопроєкти МАНівців, читай матеріал про переможців «Олімпіади геніїв». І підписуйся на фейсбук та інстаграм Малої академії наук, аби не пропустити анонсів і новин про майбутні змагання.

Ілюстрації: Анастасія Василенко