В’ячеслав Пономарчук — учитель вищої категорії, вчитель-методист, патентовласник, лауреат Премії Верховної Ради України та заслужений вчитель України. Його учні перемагали на Конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН, конкурсі екологічних проєктів «Олімпіада геніїв», Міжнародному конкурсі науково-технічної творчості учнівської молоді (ISEF), Міжнародному шоу винаходів та інновацій «INTARG», Міжнародному фестивалі інженерії, науки та технологій у Тунісі «I-Fest», міжнародній програмі космічних учнівських експериментів (SSEP) та інших.
Сьогодні пан В’ячеслав розповідає про свій шлях до наукового керівництва, а також ділиться порадами з освітянами, які хочуть розвиватися в менторстві юних геніїв.
З чого почався ваш шлях як наукового керівника?
Мій шлях почався досить давно, коли працював у маріупольській загальноосвітній школі. Тоді, на початку нульових, запропонували спробувати себе в науковому керівництві, я погодився і спершу сприймав це як своєрідний челендж. Все змінилося пізніше, коли перейшов до Маріупольського технічного ліцею, де однією з обов’язкових умов для ліцеїстів було написання, а для викладачів, відповідно, кураторство науково-дослідницьких робіт і проєктів. Саме тоді зрозумів, що без алгоритму, системи стати вправним науковим керівником не вийде. Так почав застосовувати різні методи та шукати підходи, з’явилися перші результати.
Можу поділитися базовим принципом, що допомагає мені ефективно співпрацювати з дітьми. Він полягає в тому, що треба сприймати учня чи ученицю не просто як здобувача/-ку освіти, а насамперед як людину зі власним внутрішнім світом, темпераментом, емоціями, захопленнями та амбіціями. У перші години знайомства дітям ставлю два запитання: чому вони вибрали саме хіміко-біологічний профіль і ким бачать себе в майбутньому. Відповіді дають розуміння того, як нам треба рухатися, аби дитина досягла своїх не тільки наукових, а й загалом життєвих цілей.
Які перемоги ваших дітей найбільше запам’ятали?
Я пам’ятаю всіх своїх учнів, їхні зусилля, працю, перемоги як на національних конкурсах, так і на міжнародних, наші командні відрядження, спільні патенти, а також нерви та емоції :)
Пишаюся як першою перемогою на Конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН 2001-го, так і 21 проєктом під моїм керівництвом у 2022-му на SSEP, або Student Spaceflight Experiments Program. Це програма космічних учнівських експериментів для астронавтів МКС, що дає можливість юним науковцям презентувати власні дослідження й випробувати їх у реальних умовах мікрогравітації, у космосі. На мою думку, ця міжнародна програма була дуже корисною для дітей, адже головним стимулом стала не оцінка з предмета, а реалізація спільного проєкту, долучення до масштабної наукової події. Мої учні Данило Артеменко, Дар’я Коломійчук, Анна Аніміца, Аліна Ленська та Марія Метик стали фіналістами національного відбору з проєктом «Антимікробні властивості ретиноїду CD437 щодо Staphylococcus aureus в умовах мікрогравітації».
Що порадите освітянам, які так само хочуть розвиватися як наукові керівники?
На мою думку, освітяни, які хочуть додати до свого професійного амплуа ще й наукове керівництво, мають усвідомлювати, що сучасна освіта — складний і багатогранний процес. За таких умов викладачі мають ставити собі за мету створення середовища, у якому учні будь-якого віку будуть відчувати потребу в усвідомленому навчанні. Цього зможемо досягти, якщо акцент освітнього процесу перемістимо на творчі пошуки учнів, їхню самореалізацію. Науковий/-а керівник/-ця має неабияке значення, адже від його чи її підтримки та залученості залежить, чи з’явиться в майбутньому новий Ілон Маск, чи все залишиться в межах гарної оцінки за семестр.
Як мотивуєте своїх учнів?
Коли сам розумієш, що наука — це один із головних чинників розвитку будь-якого суспільства, то досить легко знайти способи зацікавити нею учнів. Проте діти, з якими я працюю, мають достатній рівень мотивації, тож у цьому напрямі моя робота не така вже й важка. А ще мені пощастило: у моєму житті діє таке собі правило зворотного зв’язку, коли мотивовані люди знаходять одне одного :)
А що порадите дітям, які мріють про наукову кар’єру?
Тим, кому дійсно цікаве щось нове та незвичне, кого не лякають складнощі та можливі поразки, раджу тримати руку на пульсі сучасних наукових досягнень, вивчати іноземні мови, елементи програмування, розвивати критичне мислення та багато читати або хоча б виховувати в себе цю корисну звичку. А закінчити відповідь на це запитання я б хотів словами Стіва Джобса, які він промовив перед випускниками Стенфордського університету 12 червня 2005 року: «Stay hungry, stay foolish…» («Залишайтеся спраглими, залишайтеся нетямущими…»).
Ще більше історій наукових керівників:
Як це — виховувати юних науковців: інтерв’ю з науковим ментором і винахідником Віктором Колдуном
Як це — бути науковою керівницею юних геніїв: історія викладачки та письменниці Ганни Шевченко
Як стати науковим керівником юних геніїв: поради Олега Козленка
Ілюстрації: Анастасія Василенко