12–15 жовтня в Хорватії провели інноваційне шоу «INOVA». Це міжнародна виставка винаходів, що проходить із 1971 року та дає науковцям з усього світу можливість презентувати проєкти в секціях будівництва, електроніки, медицини, довкілля, безпеки, спорту, соціальних інновацій і багатьох інших.
Цьогоріч на конкурсі Україну представляли 40 винахідників, які здобули золоті медалі та спеціальні нагороди за хоробрість. Сьогодні розповімо три історії українських інноваторів та про їхні переможні проєкти.
Як це — розробити програму для проєктування житлових районів: історія Ілони Тилевни
Ілона створила програмне забезпечення, що допоможе забудовникам проєктувати житлові райони відповідно до будівельних норм. Із розробкою здобула золоту нагороду на інноваційному шоу «INOVA».
Розкажи про функціонал своєї програми: як вона допомагає архітекторам?
Початково я задумала своє програмне забезпечення як бібліотеку методів забудови, а вже потім розробила для нього інтерфейс. Основна мета — спростити забудовникам роботу, адже програма допомагає проєктувати житлові райони, аби вони були зручними для мешканців і водночас відповідали всім будівельним нормам.
Програма вирішує три типи завдань. По-перше, допомагає оптимально розміщувати будинки на визначеній території з урахуванням будівельних норм. По-друге, спрощує проєктування soft-інфраструктури: шкіл, садочків, супермаркетів тощо. І по-третє, полегшує розробку транспортної мережі й пішохідних переходів. Наприкінці користувач/-ка збирає всі дані разом — наразі це працює лише вручну — і отримує повноцінний проєкт мікрорайону, житлового комплексу чи будь-якої забудованої території.
Цільова аудиторія цього програмного забезпечення — невеликі забудовники, які хочуть якісно організувати свою роботу без переплат за аналогічні програми. Адже подібні сервіси є, але переважно вони коштують дуже дорого.
Чому ти вирішила досліджувати саме питання урбаністики?
Я провела більшість життя в Києві, на Дарниці. Там постійно стикалася з недоліками в організації мого району: недостатньо транспорту й загалом мало важливих інфраструктурних елементів, що мали б робити життя мешканців комфортним. Тож коли я вибирала тему для проєкту на Конкурс-захист, хотіла зробити щось корисне для людей саме в цьому напрямі. Я подумала над тим, що могло б допомогти моєму району та як уникнути інфраструктурних недоліків у наступних забудовах. Також хотілося, аби це було комплексне рішення, доступне всім. Так у мене і народилася ідея цього програмного забезпечення!
Чи плануєш розробляти програму далі?
Я працюю над цим проєктом уже півтора року, але поки не впевнена, чи й надалі зосереджуватимусь саме на ньому. Зараз я вивчаю тему аерації будинків — досліджую, як на них впливають зовнішні повітряні потоки. Поки що мені це цікаво, і до того ж, тема дотична до всього, що я вивчала раніше. Можливо, коли в мене з’являться нові знання, я продовжу займатись інфраструктурними рішеннями.
А щодо наукових планів загалом, то в майбутньому я хочу здобути PhD, себто пройти повний шлях науковиці. Дуже хочу продовжувати займатися наукою та присвятити їй частину життя, тому що мені це дійсно цікаво.
Як це — створити програму, що вчить школярів писати код: історія Михайла Шиндера
Михайло розробив застосунок, що допоможе навчати програмуванню школярів. Із проєктом здобув золоту нагороду на інноваційному шоу «INOVA».
Як саме твоя програма допомагає дітям вчитися кодити?
У шкільній програмі з інформатики доволі часто використовують такі програми, як Scratch, які дозволяють дітям програмувати за допомогою графічних блоків. Особливість цих програм полягає в тому, що вони дозволяють не писати весь код вручну, а натомість «складати» докупи готові текстові фрагменти. Коли школярі, які користувалися блоками, переходять до старших класів і вчаться писати повноцінний код, їм буває досить складно адаптуватися.
Я спробував вирішити цю проблему. Мій застосунок перекладає блоки у програмний код і навпаки. Таким чином, учень чи учениця мають можливість бачити свою програму одночасно у два способи — блоками та як текст — і краще розуміти, як відбуваються всі процеси. Саме можливість перетворювати код у блоки вирізняє мою програму з-поміж багатьох аналогів.
Чому ти взявся саме за шкільну інформатику? З чого почалася робота над проєктом?
Я взявся за цю розробку, адже був незадоволений тим, як викладають інформатику в школах. Почав досліджувати цю тему і зрозумів, що наразі в нас немає стандартизованої моделі навчання дітей програмуванню. Спочатку сприйняв це як недолік, але, поспілкувавшись із крутими вчителями, усвідомив, що все навпаки! Відсутність єдиного шаблону дає свободу освітянам доносити інформацію по-своєму, креативно та з новітніми технологіями. Тож я почав шукати власні методи продуктивного навчання програмуванню у школах.
Спершу заходився створювати власну мову програмування для школярів, але згодом зрозумів, що вона заскладна для початківців. Я спитав у свого наукового керівника поради щодо цього, і він підказавмені додати можливість складати блоки з цією мовою. Мені це вдалося, а далі я почав розвивати свою програму. Додав до неї також мову Python, і зараз основний напрям розвитку проходить саме цією мовою.
Чи вже випробував програму на практиці? Чи плануєш вдосконалювати її надалі?
Зараз я навчаюсь у виші та просто не маю часу на повноцінну розробку своєї програми. Але вже маю план, куди рухатися далі, тож мені дуже хочеться продовжувати вдосконалювати цей сервіс. Також у планах — випробування його у школі, на реальних уроках інформатики. Разом із моїм науковим керівником, який працює вчителем, вже робили спроби впровадити її у шкільну програму, але планам завадили спершу ковід, потім повномасштабна війна.
А стосовно подальших розробок загалом, то вже маю задуми, але для них мені потрібні нові ґрунтовні знання, які саме зараз здобуваю. Деталей щодо майбутніх винаходів поки не розкриваю :)
Як це — створити зарядну смартстанцію нового покоління: історія Олега Іванківа
Олег створив портативну зарядну смартстанцію, що поєднує всі новітні технології зарядних станцій і долає обмеження подібних пристроїв, що популярні на ринку. Із роботою здобув золоту нагороду на інноваційному шоу «INOVA».
Чому ти вирішив розробляти саме зарядну станцію? Як народилася ідея проєкту?
Ми з другом і партнером по розробці — Андрієм Веліховським — були на технічному хакатоні, де потрібно було придумати ідею для проєкту. Під час мозкового штурму виникла думка, чому б нам не зробити зарядну станцію. Ми опитали людей, які функції вони б хотіли мати у своєму пристрої. Цікаво те, що більшість захотіли, аби їхній гаджет мав форму призми. Для мене це було трохи непередбачувано, адже переважно павербанки прямокутні та пласкі.
Орієнтуючись на побажання більшості, ми заходилися розробляти нашу зарядну станцію. Почали підбирати варіанти, аналізувати ринок, шукати конкурентів і шляхи їх перевершити.
У чому особливість вашої зарядної смартстанції, чим вона відрізняється від інших подібних пристроїв на ринку?
Починаючи дослідження, я мав за ідею створити гаджет нового покоління! Головна відмінність моєї смартстанції від інших — вона модулярна (може розкладатися на частини — прим. ред.), тож її функціонал доволі розлогий. Наприклад, можна від’єднати акумуляторний відсік і отримати звичайний компактний павербанк із USB-портом. Якщо ж потрібно зарядити багато пристроїв, достатньо під’єднати акумулятор назад і користуватися повноцінною зарядною станцією з 3 USB-портами з технологією Quick Charge та двома панелями для бездротової зарядки.
Також мій пристрій — «one size fits all», тобто його можна модифікувати практично для будь-якої ситуації. На сьогодні я бачив лише один приклад такої станції на Kickstarter (платформі фінансування проєктів за схемою спільнокошту — прим. ред.), але її модулярність — це радше дизайнерське рішення, аніж справді дієвий функціонал.
Для зручності користування мій пристрій має дисплей із трьома панелями: можна подивитися рівень заряду і час, керувати налаштуваннями. Є й естетичне рішення: гаджет обладнаний підсвіткою, що змінює колір. Важливо й те, що ми з напарником оснастили пристрій сучасною системою безпеки, аби запобігати короткому замиканню, перерозряду й перезаряду, а також додали функцію активного охолодження, що зберігає температуру приладу в межах норми. Тож можу сказати, що ця станція наразі одна з найбезпечніших.
Як довго триває робота над приладом? Якими були попередні етапи розробки?
Разом з Андрієм почали розробку приладу влітку 2021 року й за весь цей час освоїли чимало нового. Я мусив опанувати програму SolidWorks, що допомагає створювати 3D-моделі пристроїв, а також присвятив багато часу написанню коду — хотів зробити його максимально скомпресованим і оптимізованим. Нас суттєво обмежував мікроконтролер: у нього було дуже мало пам’яті. Тож багато функцій додамо згодом.
Довелося чимало попрацювати й над інженерною частиною. Зараз у нас вже друга версія пристрою, де ми врахували помилки попередньої. У першій версії були елементи, розмір і міцність яких не відповідали потребам: деякі з них надто крихкі, а деякі навпаки — занадто грубі.
Чи маєте плани монетизувати свій проєкт?
Ми багато думали про це і дуже хочемо почати виробляти й розповсюджувати наші пристрої. Найважливіше поки — зібрати близько $20 000 для запуску — стільки виходить за нашими підрахунками. Тож наразі будемо пробувати себе на платформах краудфандингу, шукатимемо шляхів отримати інвестиції та будемо намагатися знайти такого виробника, аби вартість пристрою на виході була не дуже високою. Наразі собівартість станції — близько $70, що порівняно з аналогами дуже мало.
Більше переможних історій МАНівців на конкурсах читай у наших попередніх матеріалах:
Як українські підлітки на міжнародній екоолімпіаді перемагали: 6 історій учасників GENIUS Olympiad
Діти науки і Незалежності: 6 історій українських науковців і науковиць
Ілюстрації: Анастасія Василенко