Гном, кракен та кентавр — знаємо чимало лячних істот зі світового фольклору. А як щодо персонажів з українського фольклору, та ще й маловідомих? Принагідно до Гелловіну підготували добірку українських моторошних створінь. Гайда читати! 

Богиня зла Мара

Мара — богиня зла, темної ночі, ворожнечі та смерті. Замість очей має запалені очниці, а під пахвою носить мертву голову. За переказами, вона сіє на землі чвари, брехню та недуги, а ще вночі ходить попід хатами й вигукує імена господарів — хто відгукнеться, той помре. Мара також переправляє душі в підземне царство, звідси походять народні прокльони, як-от: «Іди до мари!», «Щоб тебе мара взяла!» або «А нема на тебе мари!». Крім того, ця персонажка міфології має дочок-маренят, які народилися від лютого Змія. Вони приносять людині неймовірні душевні страждання, численні хвороби та смерть. 

Нік Лисицький, автор проєкту «Чарівний світ UA», розповідає про Мару так: «Мара — древній і моторошний персонаж словʼянської та української міфології. Відомо про неї мало, а всі згадки неповні та уривчасті. Однак усі вони так чи інакше повʼязані зі смертю. Мару уявляли як злого демона — привида в образі жінки з довгим розпущеним волоссям. За повірʼями, вона закривала очі людини невидимою пеленою, лякала, затьмарювала її розум і заводила таким чином у небезпечне місце. Існує повірʼя, що Марою стала звичайна дитина, хрещена мати якої забула її імʼя та назвала Марою. З того часу дух цієї дитини ходить по землі та лякає людей. А ось у гуцульській міфології Марою називали дух убитої людини, яку не поховали як слід».

Викрадачки дітей богині

Богині — демонічні істоти, що підмінюють людських дітей на своїх. Українські уявлення про цих створінь збігаються з польськими про богинок — сутностей, що зовні схожі на старих жінок із великими головами, здутими животами, кривими ногами та чорними ікластими зубами. Проте іноді вони можуть являтися в образі блідих молодих дівчат чи бути невидимими. Крім того, богинки мають здатність перевтілюватися у жаб, собак чи котів. Живуть вони у печерах, норах, лісах, горах, на болотах, в озерах або в байраках.

За повір’ям, богинками ставали жінки, які померли під час пологів; дівчата, які були заручені, але загинули до весілля; старі діви, грішниці, прачки, самовбивці; дівчата, які позбулися плоду або немовляти; клятвовідступниці, нехрещені діти, повитухи, відьми. 

Наші предки вірили: богинки крадуть і підміняють дітей своїми виродками. За переказами, вони зʼявляються вночі в негоду, тоді мучать людей, душать їх, накликають вроки на дітей. Або ж приходять до жінок, що народжують, зачаровують їх голосом і поглядом та викрадають немовлят. Також ці створіння небезпечні для тварин: лякають їх, заплітають коням гриви.

Людожери песиголовці 

Песиголовці — створіння велетенського зросту, схожі на собак чи левів. У них лише одне око — велике, більше, ніж у вола, та ще й серед лоба. Вони мешкають далеко на пустельному острові, де, крім них, живуть крилаті змії з дівочими личками — василіски. 

Песиголовці захоплюють людей у полон, укидають їх до ями, годують волоськими горіхами, щоб ті набирали вагу. Тоді лізуть до ями й мацають полонених, чи багато в них жиру. Якщо промацати до кісток неможливо, то роблять надріз на тілі: зʼявиться кров — іще відгодовують, а як ні — ріжуть людину.

«Песиголовець — це такий собі гібрид циклопа та людожера. Вони були великого зросту, волохаті, мали собачі голови, одне око й один ріг. Песиголовці ловили та поїдали людей, але, перш ніж з’їсти, обовʼязково відгодовували. І то не абичим, а виключно волоськими горіхами. Створіння були сильними та небезпечними, але не дуже кмітливими: їх можна було легко обдурити, наприклад, пообіцявши їм зробити друге око», — розповідає про песиголовців Нік Лисицький. 

Блуд — той, що людей зводить зі шляху

Блуд — нечиста сила, яка живе в лісі й, притупляючи свідомість людей, зводить їх зі шляху, щоб нашкодити їм або взагалі їх знищити. Борис Грінченко дає цій міфічній істоті таке визначення: «Блуд — нечистая сила, сбивающая съ дороги». А Іван Франко пише: «Блуд, який сидить у лісі тільки на певних місцях і там невидимо чіпається прохожих і водить їх довкола, не даючи знайти вихідної стежки». 

Наші пращури вірили, що «блуд вчепить», якщо переступити через бурелом (бурелом — повалені бурею дерева — прим. ред.), пройти під деревом, у яке влучила блискавка, чи піти на голос, який кличе з лісу. А ось захищалися від блуду за допомогою молитов. 

Нічниці — ті, що забирають сон 

Нічниці — це душі дівчат, які померли не своєю смертю, або душі відьом. Вони завдавали шкоди жінкам, які нещодавно народили, а також викликали безсоння у людей. Іван Франко пише про цих істот так: «Нічниця — демон, що ходить по ночі і шкодить жінкам»; «Нічниця — злобний дух, що зсисає дітей і молочних жінок». Цих персонажок також зустрічаємо в українському фольклорі: «нічниці напали», «нічниці осіли», «нічниці мордують».

«Вони можуть зʼявлятися у формі неясних тіней, схожих на жінок у чорному одязі, з довгим волоссям і кігтями на руках. А також у вигляді птахів, летючих мишей та великих волохатих червʼяків. Найбільш уразливі перед нічницями — новонароджені. Саме через них маленькі діти плачуть, кричать і не можуть заснути вночі. Раніше через страх перед нічницями матері не виходили надвір після заходу сонця, не лишали там пелюшки, готували воду для купелі лише вдень і клали в колиску різні обереги», — зазначає Нік Лисицький.

Використані джерела

1) Ілюстрації Володимира Гарбуза до книги «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях» 

Джерело: Бібліотека українського мистецтва 

2) Ілюстрації Богдана Сороки 

Джерело: Ukrainian Unofficial

Колажі: Олена Ковальчук