Що таке науковий проєкт і як його підготувати? За якими правилами оформлюємо список використаних джерел, таблиці та ілюстрації? А мотиваційні листи нащо писати? Сьогодні на ці й інші запитання відповідаємо з організаторами Конкурсу-захисту МАН. Гайда читати, а опісля готувати власний науковий проєкт і стартувати дослідницьку кар’єру!
Блок 1. Словничок учасника/-ці Конкурсу-захисту
Почнімо з основних понять, що допоможуть зорієнтуватися серед правил конкурсу.
Конкурс-захист МАН — це всеукраїнське змагання науково-дослідницьких проєктів від учнів 9–11 класів, які є членами МАН. Конкурс проходить у 3 етапи, на кожному з яких учасники презентують результати своїх наукових досліджень, а журі їх оцінює.
Академічна доброчесність — це система принципів, якої дотримуються дослідники під час роботи над будь-яким науково-дослідницьким проєктом. Вона передбачає, що проєкт дослідник/-ця виконав/-ла самостійно: не запозичував/-ла чужих ідей і напрацювань без зазначення авторства, не виривав/-ла інформацію з контексту й не вигадував/-ла факти. Кожен і кожна з тих, хто подає свою роботу на Конкурс-захист, підписує декларацію академічної доброчесності, у якій обіцяє дотримуватися цих принципів.
Науково-дослідницький проєкт — це робота наукового або науково-прикладного характеру, що має суспільно значимий результат. Проєкт створюють науковими методами. Він складається з дослідницької роботи, постера і промови для виступу на науковій конференції.
Постер — це вертикальний плакат у форматі А0, на якому учасник/-ця конкурсу розташовує стислу інформацію про себе та проєкт. Постер друкують, якщо захист проходить наживо, і презентують у цифровому вигляді, якщо захід відбувається онлайн.
Постерний захист — це один з етапів захисту науково-дослідницького проєкту, на якому учасник/-ця представляє постер і спілкується з членами журі у форматі запитань-відповідей. Під час цього етапу члени журі можуть перевіряти самостійність виконання роботи та знання учасника/-ці з її теми.
Мотиваційний лист — це текст обсягом 1-2 сторінки, у якому учасник/-ця Конкурсу-захисту розповідає про персональні цінності, а також висвітлює зацікавленість темою свого проєкту.
Наукова конференція — це захід, під час якого учасники у формі наукових доповідей представляють найбільш вагомі здобутки своїх проєктів.
Анотація дослідження — узагальнений короткий виклад основного змісту дослідницької роботи, що дозволяє зрозуміти її суть і містить ключові слова.
Блок 2. Основні питання
Що таке науково-дослідницький проєкт?
Це самостійна наукова чи науково-прикладна робота, що має суспільно значимий результат. Проєкт виконують із дотриманням наукових методів і принципів. Складовими проєкту є дослідницька робота, постерний захист і виступ на науковій конференції.
За якими принципами створюють науково-дослідницькі проєкти?
Загальноприйняті принципи, яких дотримуються під час створення науково-дослідницьких проєктів, — це аргументованість вибору теми проєкту, доказовість, логічність і зрозумілість викладу, академічність і оригінальність.
Аргументованість вибору теми. Проєкт має чітку мету й обґрунтовану тему дослідження. Автор/-ка ставить конкретні питання й завдання, які намагається вирішити в роботі.
Доказовість. Автор/-ка підкріплює кожну тезу роботи доказами: фактами з авторитетних джерел, результатами власноруч проведених дослідів чи висновками експертів. Всю роботу важливо ретельно перевіряти на обґрунтованість і відсутність сумнівних джерел і оцінних суджень.
Логічність і зрозумілість. Автор/-ка дослідження організовує його за чіткою структурою та наводить логічні, зрозумілі пояснення своїх тез. Усі обґрунтування автор/-ка завершує і робить максимально доступними для розуміння читачів.
Академічність. Автор/-ка роботи викладає інформацію в науковому стилі, а також вдається до коректного цитування і оформлення покликань.
Оригінальність. Роботу виконують самостійно, уникають плагіату й використовують лише власні ідеї, тези й думки. Якщо автор/-ка згадує у проєкті чужі ідеї чи результати досліджень, він або вона зазначає авторство й додаєє покликання на джерела.
Які загальні вимоги Конкурсу-захисту МАН до змісту проєктів?
Конкурс-захист МАН приймає дослідницькі проєкти проблемно-пошукового характеру, які відображають методологію, процес, результати власного дослідницького проєкту та відповідають віковим інтересам і пізнавальним можливостям учасників конкурсу. Тематика проєктів повинна відповідати напрямам наукових секцій відділень МАН.
Проєкт має ґрунтуватися на певних науковій та експериментальній базах, містити дані дослідів, спостережень чи пошукової роботи, які учасник/-ця провів/-ела особисто; результати їх опрацювання, аналізу та узагальнення; покликання на відповідні наукові джерела. Робота повинна відображати власну позицію дослідника/-ці.
Автор/-ка проєкту має чітко визначити мету, об’єкт і предмет, завдання та методи дослідження, відмінності та переваги підходів, які пропонує, і результатів.
Зміст і результати дослідження автор/-ка викладає стисло, логічно, грамотно й аргументовано, без загальних слів і міркувань, бездоказових тверджень, тавтології.
Назва проєкту має бути стислою та відповідати суті наукової проблеми (завдання), що вирішує.
До роботи автор/-ка додає відгуки наукового керівника чи наукової керівниці та рецензію фахівця/-чині у відповідній галузі із досвідом педагогічної, наукової чи науково-педагогічної роботи.
Достовірність результатів проєкту підтверджує науковий/-а керівник/-ця у своєму відгуку.
Автор/-ка має підготувати два ідентичні примірники роботи: перший — для журі, яке використовуватиме його під час заочного оцінювання, другий — для себе.
А які проєкти не приймають?
Конкурс не приймає до розгляду проєкти, які:
- за темою та змістом не відповідають профілю наукової секції;
- представляли в попередні роки та не мають суттєвого доопрацювання;
- містять плагіат або іншим чином порушують засади академічної доброчесності;
- не передбачають самостійного дослідження, опрацювання джерел і власних висновків з вибраної тематики;
- не містять принаймні одного з необхідних структурних елементів роботи, відредагованих і оформлених відповідно до умов, які фіксує розділ II правил.
Автори таких проєктів після заочного оцінювання дослідницьких робіт отримують відповідну рецензію від журі. Участь у конкурсі вони не продовжують.
Яка структура проєкту?
Робота обов’язково має такі структурні елементи:
- титульний аркуш;
- анотацію;
- зміст;
- перелік умовних позначень, символів, скорочень, термінів (за необхідності);
- вступ;
- основну частину;
- висновки;
- список використаних джерел;
- додатки (за необхідності).
Які загальні правила оформлення роботи?
Важливо дотримуватися структури наукової роботи і правильно оформити кожен її елемент.
Титульний аркуш є першою сторінкою роботи.
Анотація є узагальненим коротким викладом основного змісту роботи. В анотації подають стислу характеристику змісту роботи з визначенням основної мети, актуальності та завдань наукового дослідження. Також зазначають висновки та результати роботи, ключові слова.
Зміст подають на початку роботи. Він містить назву та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел тощо.
Якщо в роботі використовують специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подають у вигляді окремого списку, який розміщують перед вступом.
Перелік має складатися з двох стовпчиків: у лівому в абетковому порядку наводять умовні позначення, символи, скорочення або терміни, у правому — їх детальне розшифрування.
Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення тощо повторюють менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифрування наводять у тексті під час першої згадки.
У вступі коротко обґрунтовують актуальність і доцільність теми, підкреслюють сутність проблеми, яку досліджують; формулюють мету роботи, зміст її завдань, об’єкт і предмет дослідження; подають перелік використаних методів дослідження, характеристику проєкту (теоретичний / прикладний); зазначають, які наукові положення учасник/-ця запропонував/-ла особисто, відмінність результатів цієї роботи від тих, що отримували раніше; повідомляють про наукове використання результатів досліджень або дають рекомендації щодо їх використання, для прикладних робіт повідомляють про практичну цінність результатів.
У разі використання в роботі ідей або розробок, що належать співавторам, слід наголосити на цьому і зазначити конкретний особистий внесок кожного та кожної з них. Також необхідно навести інформацію про публікації за матеріалами проєкту та апробацію результатів дослідження (за наявності).
Орієнтовний обсяг вступу — 2–3 сторінки.
Основна частина роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів.
Кожний розділ розпочинають із нової сторінки. Основному тексту розділу може передувати коротка передмова з описом напряму дослідження та обґрунтуванням методів, які автор/-ка застосував/-ла. Наприкінці кожного розділу формулюють висновки та стисло викладають наведені в ньому наукові та практичні результати — це дає змогу звільнити основну інформацію від другорядних подробиць.
В основній частині роботи наводять характеристику джерел, якими скористалися під час її написання, та короткий огляд літератури за тематикою дослідження, зокрема міжнародні та вітчизняні наукові публікації останніх років. Також окреслюють основні етапи наукової думки за визначеною проблемою, зазначають питання, які не вдалося вирішити; обґрунтовують вибір напряму досліджень, наводять методику та техніку дослідження; повідомляють обсяг роботи; викладають, аналізують та узагальнюють результати, подають їх оцінку.
Зміст основної частини має відповідати темі роботи та повністю її розкривати.
Висновки мають містити стислий виклад результатів розв’язання наукової проблеми та поставлених завдань, які вдалося отримати у процесі аналізу матеріалу, оцінок та узагальнень. Необхідно підкреслити їх самостійність, теоретичне та/або прикладне значення, акцентувавши увагу на кількісних і якісних показниках результатів, обґрунтувати достовірність і надати рекомендації щодо їх використання.
Список використаних джерел — елемент службового апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел. Його слід розміщувати в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.
Відомості про джерела складають відповідно до стандартів:
Додатки містять допоміжні або додаткові матеріали, які необхідні для повноти сприйняття проєкту, кращого розуміння результатів: проміжні математичні доведення, формули та розрахунки, додаткові таблиці, графіки, рисунки, ілюстрації тощо.
Які правила нумерування?
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, рисунків, таблиць і формул подають арабськими цифрами без знаку «№».
Усі сторінки роботи, включно з титульною сторінкою, анотацією та додатками, нумерують наскрізно; номер на титульній сторінці не ставлять, а на наступних сторінках зазначають у правому верхньому куті без крапки в кінці.
Нумерують тільки розділи основної частини, а зміст, вступ, висновки — ні.
Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять. Заголовок розділу друкують з нового рядка.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу за принципом «номер розділу — номер підрозділу». Після номера підрозділу має стояти крапка, наприклад, «2.4.». Заголовок підрозділу наводять у тому самому рядку.
Пункти нумерують у межах кожного підрозділу таким чином: номер розділу, номер підрозділу, номер пункту, наприклад, «2.3.4.». Заголовок пункту наводять у тому самому рядку, але пункт може й не мати заголовка.
Після назв розділів, підрозділів і пунктів крапку не ставлять.
Формули нумерують у межах розділу. Наприклад, «формула (2.3)» означає «третя формула другого розділу». Те, чи є підрозділи, на нумерацію формул не впливає. Формули, на які немає покликань, можна не нумерувати. Номер необхідно брати у круглі дужки та розміщувати на правому березі сторінки на рівні нижнього рядка формули, якої він стосується.
Рисунки нумерують у межах розділу та позначають словом «Рис.», наприклад, «Рис. 1.2».
Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. У правому верхньому куті над заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Він містить номер розділу та порядковий номер таблиці, між якими ставлять крапку, наприклад, «Таблиця 2.3».
Додатки оформлюють як безпосереднє продовження роботи на наступних сторінках. Їх розміщують у порядку згадування в тексті роботи. Кожен із додатків розміщують на окремій сторінці. Додаток повинен мати заголовок, який друкують угорі симетрично відносно тексту. Додатки нумерують великими українськими літерами та позначають словом «Додаток», наприклад, «Додаток Б».
Як оформлювати джерела?
Правильне оформлення джерел — одна зі складових академічної доброчесності, тож розписуємо їх відповідно до стандартів.
Під час написання роботи учасник/-ця має покликатися на наукові джерела, матеріали, ідеї, висновки, результати, які використовує в роботі. Це дає можливість перевірити наведені відомості. Покликатися слід на останні видання публікацій.
Якщо автор/-ка використовує відомості з матеріалів із великою кількістю сторінок, має точно зазначати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела.
Покликання в тексті роботи на джерело зазначають порядковим номером за їхнім переліком у квадратних дужках, наприклад, «...у працях [1–7]...». Якщо в тексті роботи необхідно додати покликання на конкретні відомості, цитату наводять у лапках, а покликання беруть у квадратні дужки із зазначенням порядкового номера матеріалу у списку використаних джерел і відповідної сторінки. Наприклад: «…набуття наукового знання передбачає оперування фактами, які характеризують певне явище, розробку наукової гіпотези (теорії), яка пояснює те чи інше явище і постановку експерименту для доведення висунутої теорії [8, с. 37]».
Текст цитати необхідно точно відтворювати та наводити повністю, щоб не спотворити думки автора. Пропускати слова, речення, абзаци під час цитування можна, але без перекручення авторського тексту та з позначкою у вигляді трьох крапок. У тексті роботи можливе непряме цитування (переказ, виклад думок автора своїми словами), однак слід точно викладати авторські думки та давати відповідні покликання на джерела.
Непряме цитування
Покликання на ілюстрацію в тексті роботи зазначають її порядковим номером, наприклад, «рис. 1.2».
Покликання на формулу наводять за допомогою її порядкового номера в дужках, наприклад, «...у формулі (2.1)».
На всі таблиці роботи мають бути покликання в тексті, водночас слово «таблиця» у цьому випадку пишуть скорочено, наприклад, «…у табл. 1.2».
У повторних покликаннях на таблиці та ілюстрації треба зазначати скорочено слово «дивись», наприклад, «див. табл. 1.3».
Як оформлювати формули?
Формули вводимо в текст також за стандартами, аби в журі не виникало плутанини й сумнівів у твоїх розрахунках.
Формули в тексті роботи розміщують після покликання на них. Їх відокремлюють від тексту інтервалами в один рядок зверху і знизу та розміщують посередині сторінки. Формули, якщо вони громіздкі та складні, розташовують на окремих рядках. Це стосується і нумерованих формул. Декілька однотипних невеликих формул подають в одному рядку через кому, а невеликі нескладні формули іноді розміщують безпосередньо в тексті.
Переноси у формулі можливі лише на знаках рівності, плюс, мінус, множення та ділення з повторенням знаку в наступному рядку.
Символи та коефіцієнти, що містить формула, слід описати безпосередньо під нею в тій послідовності, у якій їх згадують. Значення кожного символу або числового коефіцієнта подають з нового рядка. Перший рядок починають словом «де» без двокрапки.
Як оформлювати ілюстративні матеріали?
Ілюстративні матеріали — це креслення, рисунки, таблиці, діаграми, графіки, схеми чи фотографії, які включають у наукову роботу.
Ілюстративний матеріал у роботі використовують для наочного представлення результатів дослідження та їх обґрунтування. Найчастіше в роботах використовують такі види ілюстративних матеріалів: креслення, рисунки, таблиці, діаграми, графіки, схеми, фотографії.
Усі ілюстрації зазначають у тексті роботи. Якщо візуальний матеріал за обсягом перевищує третину сторінки, його слід винести в додатки.
Назву ілюстрації розміщують відразу після її номера, внизу.
Цифровий матеріал роботи оформлюють у вигляді таблиць. Слово «Таблиця» пишуть з великої літери курсивом і розміщують у верхньому правому куті сторінки. Назву таблиці виокремлюють жирним накресленням, а розташовують посередині, симетрично до тексту.
Заголовки граф починають з великої літери, підзаголовки — з малої, якщо вони утворюють одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони є самостійними. Висота рядків — не менше ніж 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.
Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті так, щоб її можна було читати без обертання переплетеного блока рукопису або з обертанням за годинниковою стрілкою.
Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. У разі перенесення таблиці на інший аркуш слово «таблиця» і її назву не повторюють — праворуч пишуть «Продовж. табл.» і зазначають тільки номер таблиці, наприклад, «Продовж. табл. 1.2».
Постер: визначення, ціль, структура
Постер — вертикальний плакат формату А0, що оформлюють українською мовою (за винятком секцій відділення мовознавства). Приклад оформлення постеру наведений у додатку № 8.
Постер повинен містити:
- назву територіального відділення (області);
- заголовок (назву проєкту, що збігається з назвою дослідницької роботи);
- інформацію про автора чи авторку (прізвище, ім’я, по батькові (за наявності); повну назву закладу освіти; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові та посаду наукового керівника чи наукової керівниці);
- короткий зміст проєкту (мету і завдання, матеріали та методи виконання, об’єкт, предмет, результати та висновки).
Рекомендований розмір заголовка — не менше ніж 100 типографських пунктів; розмір тексту — не менше ніж 20 типографських пунктів, міжрядковий інтервал — 1,5.
Рисунки мають бути чіткими, з підписами; умовні позначення на них треба розшифрувати.
Речення тексту слід робити короткими, конкретними, однозначними.
Анотація: що це і як оформлювати
У тексті обсягом до 1 сторінки (100–250 слів) автор/-ка подає інформацію про основну мету, актуальність і завдання наукового дослідження, висновки та результати проведеної роботи. Треба розкрити одним-двома реченнями зміст кожного з розділів.
У заголовку анотації автор/-ка наводить такі дані:
- назву роботи;
- свої прізвище, ім’я, по батькові;
- назву територіального відділення МАН;
- назву закладу позашкільної освіти;
- назву закладу освіти;
- клас (курс);
- назву населеного пункту;
- прізвище, ім’я, по батькові, посаду (за наявності — науковий ступінь, вчене звання) наукового керівника чи наукової керівниці.
Наприкінці анотації автор/-ка зазначає ключові слова, які відповідають основному змісту роботи, відображають тематику дослідження. Кількість ключових слів — 5–10, формат — у називному відмінку, розташування — у рядок через кому.
Дублювати в анотації будь-яку частину тексту дослідницької роботи (зокрема вступу чи висновків) заборонено. Варто уникати таких формулювань: «метою роботи є», «основними завданнями визначено» тощо.
Мотиваційний лист: що це, навіщо потрібно і як оформлювати
Мотиваційний лист — короткий (1–2 сторінки) прозовий текст, який супроводжує дослідницький проєкт. Він спонукає автора/-ку усвідомити цілі своєї роботи, ступінь зацікавленості у дослідженні.
Мотиваційний лист ємно розповідає про таке:
- причини, що мотивували створити дослідницький проєкт;
- зміни, які автор/-ка хоче спричинити за допомогою свого проєкту;
- особисті цінності;
- ким автор/-ка бачить себе в майбутньому.
Мотиваційний лист — структурний елемент дослідницької роботи, документ, який обов’язково подають на кожному етапі конкурсу.
Він повинен розкрити такі питання:
- як виникла ідея дослідження, що навело автора/-ку на цю думку;
- якими були етапи реалізації проєкту, хід дослідження, які автор/-ка прослухав/-ла спеціалізовані курси за напрямом дослідження, зокрема онлайн, відвідав/-ла літні школи, інші освітні чи наукові заходи, поїздки, експедиції, з якими експертами, можливо, листувався/-лася тощо);
- які труднощі спіткали в процесі роботи над проєктом.
Форма мотиваційного листа — прозова і довільна. Розпочинають лист із нової сторінки, зі звернення до членів журі, а завершують ім’ям, прізвищем і підписом автора/-ки.
Листи у віршованій формі, а також доповнення у вигляді малюнків і таблиць до участі не допускають.
А щоби не пропустити важливих анонсів і новин про Конкурс-захист-2023, стеж за оновленнями на сайті МАН і підписуйся на наші фейсбук та інстаграм.
Ілюстрації: Анастасія Василенко