Хтось називає Шевченка екскріпаком, який одягався по-простому, інші вважають його гуру стилю й трендсетером. З’ясуймо, як же насправді одягався і що думав про стиль письменник.
Про бідні періоди життя
Тарас Шевченко народився 1814 року в селі Моринці на Черкащині, у багатодітній родині селянина-кріпака. Рано втратив матір, а батько швидко одружився вдруге й незадовго теж помер. Своє дитинство у вірші «А. О. Козачковському» поет описує так:
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге.
Шевченко навчався в місцевих дяків та заробляв на їжу й одяг, читаючи Псалтир на похоронах односельців (читання молитов над померлим — давня християнська практика, до якої раніше залучали грамотних дітей за браком дорослих читців — прим. ред.). Цей період свого життя він описав у повісті «Княгиня»: «З таких, можна сказати, помірних прибутків не міг я розкошувати та вбиратися так чепурно, як то б годилося школяреві. Ходив я звичайно в дірявій сіренькій свитині та завсіди в брудній сорочці, а про шапку та про чоботи й гадки не було ні влітку, ні зимою». Там же Шевченко згадував, що навіть гроші, які дав йому селянин за читання Псалтиря на ремонт одягу, відібрав його вчитель.
На початку 1847 року Тарас Шевченко тимчасово жив у селі Бігач на Чернігівщині, де малював портрети княгині на замовлення. За спогадами місцевого землеміра, митець був одягнений погано та недбало, а всі його речі поміщалися у маленькій валізі.
Тарас Шевченко не звертався по допомогу до друзів чи товаришів без нагальної потреби. У жовтні 1857 року в листі до близького друга Лазаревського він писав: «Надішли мені скільки-небудь грошей, я майже не одягнений, а відповідно, не можу вийти в люди й почати працювати за гроші» (пер. з російської — прим. ред.). Про той період життя поета згадувала акторка Катерина Піунова: «Чоботи нашмаровані дьогтем, непокритий кожух, шапка смушева найпростіша, і в патетичні хвилини Тараса Григоровича вона падала на підлогу в день до сотні разів, так що коли б вона була скляна, то часто б розбивалася».
Про підліткове самовираження
У підлітковому віці Тарас Шевченко прагнув виділятися через одяг. Історик Олександр Лазаревський, друг поета, у «Матеріалах для біографії Т. Г. Шевченка» писав: «Тоді ж Шевченко кинув стригтися, почав носити волосся кружальцем, як у дорослих; сам пошив собі шапку, на зразок конфедератки, і всіма цими “дивацтвами” звертав на себе увагу не тільки своїх товаришів, а й старших...». 
Про луки Шевченка
Час від часу Шевченко описував своє вбрання у щоденнику. Приміром, 11 липня 1857 року був одягнений так: «А надвечір одягнув чистий китель, соломяного саморобного бриля та й пішов на туркменські “бакчі” (баштани) і, не зважаючи на вбогість зелені, мені й бакчі сподобались».
У записах за серпень того ж року читаємо таке: «Я покинув пекучий степ у кителі та туркменському верблюжому чапані [верхній селянський одяг у тюрксько-татарських народів на зразок жупана або короткого халата — прим. ред.]. [...] Цілу ніч дув свіжий норд-ост, і надранок стало досить холодно, так холодно, що не відмовився б і від кожуха. А в мене, крім кителя та згаданого чапана, зовсім нічого не знайшлося. Олександр Олександрович, спасибі йому, запропонував мені своє тепле пальто, штани й камізельку. Я з подякою прийняв це все, як дар, посланий мені з неба, і за хвилинку зявився на чардаку, преображений у справжнього денді».
Також, як свідчить співавтор книги про молоде життя Шевченка під назвою «Художник» Денис Замрій, письменник любив оновлювати гардероб. До прикладу, Тарас Григорович зауважував: «Чи не чудно, що я радію з такої обнови святкової? Як добре подумати, так не чудно. Дивлячись на поли свого плаща лискучого, я думаю: чи давно-то я в замизканому халаті демикотоновому не відважувався й гадати про отакий плащ, а тепер: сотню рублів викидаю на плащ! Просто Овідієві метаморфози!».
Про національну самоідентифікацію через одяг
Під час петербурзького етапу життя Шевченко заходився носити костюм зі смушковою шапкою та кожухом. Для країни зі станово-феодальним устроєм це було неприйнятно, адже кожна соціальна група мала своє вбрання. А в образах письменника змішувалися міські (костюм) та сільські (кожух) елементи.
Кандидатка історичних наук Марина Олійник уважає: одягаючись саме так, Шевченко руйнував соціальні стереотипи та відкрито заявляв про себе як про українця. Письменник одним із перших почав фотографуватися в народному одязі та ввів моду на національні елементи в образах серед письменників.
Відбуваючи заслання, Шевченко взяв участь в експедиції, яка досліджувала природні ресурси та умови для судноплавства Аральського моря. У поїздці та по її завершенню письменник не носив військової форми царської армії, як йому належало, а одягав цивільне вбрання. Прапорщик Нудатов описував Шевченка того періоду так: «Мене вразила якась дивна незграбна постать, що походжала по церковному майдану. Довкола все військові — солдати, офіцери, а він у смушевій шапці, у широких шароварах, у якійсь чудернацькій свитці і з бородою. Він походжав так вільно, заговорював собі з офіцерами, сміявся». Літературознавиця Наталія Павлик уважає, що відмова носити форму — опір письменника чужому, російському. Згодом Шевченка засудили до арешту, а звинувачували його, окрім іншого, у тому, що носив цивільний, а не військовий одяг.
Тарас Шевченко мав і носив вишиті сорочки. 1859 року дружина його товариша Марія Максимович писала у листі, що передає для поета вишиту сорочку.
По смерті письменника його друзі зробили перепис усіх його особистих речей з майстерні при Академії мистецтв. Окрім іншого, там було шість вишитих сорочок. Більшість одягу Шевченка не збереглася. До нас дійшли лише полотняний парусиновий костюм та сорочка, які подарувала поетові сестра Ярина. Нині вони експонуються в Літературно-меморіальному будинку-музеї Т. Г. Шевченка у Києві.
Про ставлення до трендів
Тарас Шевченко одягався за модою свого часу. Носив костюми з лацканами, прямі штани, краватки. З гонорарів купував стильні обновки, як-от єнотова шуба, дороге взуття чи макінтош (плащ з водонепроникної, прогумованої тканини й легке чоловіче пальто за типом такого плаща — прим. ред.).
Після викупу з кріпацтва Шевченко певний час проживав зі своїм близьким другом — маляром та педагогом Іваном Сошенком. Той згадує про життя з поетом так: «Я запропонував Тарасові перейти до мене на квартиру і жити разом. Він погодився. У цей час він зовсім змінився. Познайомившись через Брюллова з кращими петербурзькими домами, він часто їздив на вечори, гарно вдягався, навіть із претензією на comme il faut’nics (на елегантність — франц.). Одне слово, на деякий час у нього вселився світський біс». Товариш не розумів такого стилю життя Шевченка і застерігав: «Куди тобі! Шуба єнотова, цепочки не цепочки, шалі та дзигарі, та візники-лихачі...».
Про стиль героїв Шевченка
У поезії Тарас Григорович звертав увагу на вбрання своїх ліричних героїв, наприклад козаків. У поемі «Чернець» маємо такий уривок:
В червоних штанях оксамитних
Матнею улицю мете.
Іде козак.
Шевченко також називав персонажів за їхнім одягом. Скажімо, фразу «червоні жупани» використовував на позначення запорожців у вірші «До Основ’яненка»:
Не вернуться запорожці,
Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну
Червоні жупани!
Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить...
Жупан — верхній чоловічий одяг, оздоблений хутром, — був основним верхнім одягом заможного козацтва. Загалом слово «жупан» трапляється у віршах Тараса Шевченка 28 разів, зменшувальне «жупанок» — 4 і похідне «жупанина» — 2.
Через опис одягу Шевченко передає і соціальний та майновий статус своїх героїв. Жупан свідчить про заможність, натомість свита — довгополий верхній одяг з домотканого грубого сукна — про бідність. Таке протиставлення бачимо у поемі «Сон»:
Блукав я по світу чимало,
Носив і свиту, і жупан.
Слово «свита» у своїх віршах Тарас Шевченко вжив 13 разів, похідне «свитина» — 18, «свитка» — 4 і зменшувальні «свитиночка» й «свиточка» — по разу.
Про одяг як вияв почуттів
Тарас Шевченко приймав у подарунок та сам дарував друзям і коханим одяг. Наприклад, княжна Варвара Рєпніна власноруч сплела та передала поетові червоний вовняний шарф. Він носив його постійно та навіть одягнув на весілля друга, Пантелеймона Куліша, де був боярином. За словами літературознавиці Наталії Павлик, для Шевченка цей шарф був не просто подарунком, а виявом сестринської любові, турботи та поваги.
Якось у 1847-му, прощаючись із товаришем, поетом Віктором Забілою, Шевченко подарував тому власного картуза. Так виявив свої дружні почуття.
Готуючись до весілля з Ликерою Полусмак, Шевченко взяв на себе деякі передсвяткові клопоти. Наприклад, разом зі знайомими він добирав одяг і посаг для нареченої та самостійно малював ескізи до вишивок.
Використані світлини:
Ілюстрації: Олена Ковальчук