Цьогоріч уперше в історії українських антарктичних експедицій одразу троє полярників зимують другий рік поспіль на українській станції «Академік Вернадський». Це геофізик Андрій Сопін, метеоролог Сергій Разумний і біолог Сергій Глотов. З останнім нам вдалося поспілкуватись.
Гайда дізнаватися, що пан Сергій розповів про антарктичну зиму (і весну), про наукову діяльність на станції та фотографування пінгвінів!
Чому ви вирішили податися в Антарктику?
Це моя дитяча мрія! Я з 10 років цікавився ентомологією: збирав метеликів і жуків. Згодом записався в гурток еколога, що діяв у Луганському обласному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді, а вже з 9 класу навчався в секції біології Малої академії наук. Там із допомогою наукового керівника досліджував личинки хруща.
Приблизно в цей же час я дізнався про Антарктику — про те, що там є станції різних країн і туди споряджають експедиції. Відтоді поставив собі за мету потрапити на станцію «Академік Вернадський».
Після закінчення школи вступив на природничий факультет Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Там із перших курсів визначився з напрямом своєї наукової діяльності — зосередився на вивченні жуків-стафілінідів. Протягом 9 років я досліджував саме цих створінь, опрацьовував музейні колекції по всій Україні та готував дисертацію. У 2014 році вже планував захист, але почалася війна.
Єдине, що я зміг тоді вивезти з Луганська (спершу до Дніпра, а пізніше перевіз до Львова), — це колекція жуків і сумка із записами. Однак до науки повернувся за 5 років, у 2019-му. До цього займався іншими справами: мав волонтерські місії, писав книги про війну (Сергій Глотов — співавтор книги «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту» — прим. ред.), знімав фільми (допомагав у створенні документальної стрічки «Луганський форпост» — прим. ред.). Тобто щось корисне робив, але не займався наукою про жуків. А на початку 2019 року повернувся до дисертації: дописав її, оформив і захистився.
Відтак захотілося змінити обстановку та втілити давню мрію. Тож подався до складу 27-ї Української антарктичної експедиції.
А як ви готувалися до експедиції?
Коли мою участь підтвердили, я заходився дописувати всі наукові публікації, які готував у співавторстві. Мені важливо було нікого з колег не підвести. Розумів, що місяць у дорозі не матиму зв’язку і хтозна, як буде з інтернетом у самій Антарктиці.
Також намагався приділити час сім’ї. Погостював у доньки — вона тоді жила у ще мирному Бахмуті. Ми гуляли містом, святкували її день народження, я купу фотографій зробив. Прикро усвідомлювати, що тепер цього міста немає.
Потім я поїхав до Києва готувати документи для від’їзду. Однак саме тоді росія визнала так звані ДНР і ЛНР. А я ж із Луганська, тому запах війни добре відчуваю — відразу згадав 2014 рік. Від цих подій відволікали лиш клопоти з паперами: ми заповнювали «ковідні» сертифікати, збирали довідки, я завершував якісь робочі справи… Тієї ночі, коли почалася повномасштабна війна, я залишився на роботі, у львівському природознавчому музеї. До третьої щось робив, а потім приліг. Зі звісткою про вторгнення мене розбудив кум.
А останні три-чотири дні перед від’їздом я провів із сім’єю. Думав, що прощаємося на рік, а виявилося, що на два.
Розкажіть, будь ласка, чим займаються науковці на станції.
Основне завдання науковців в Антарктиці — це дослідження природи заради її збереження. Тварини — господарі цього континенту. Ми, науковці, маємо працювати так, щоб не нашкодити їхньому середовищу і зберегти цей унікальний куточок світу для майбутніх поколінь.
Антарктика — це найбільший заповідник у світі. Тут заборонена будь-яка господарська діяльність — дозволено тільки наукові дослідження. А відкриття, які роблять в Антарктиці, уважають здобутками всього людства.
Ми не займаємося науковими розвідками на власний розсуд, а рухаємося за державною програмою дослідження Антарктики. Працюємо, як шахтарі, тільки добуваємо не вугілля, а наукові факти. Потім фіксуємо їх і передаємо в Національний антарктичний науковий центр, у партнерські організації чи особисто тим науковцям, які це вивчають. Там наші напрацювання аналізують, і потім вони можуть стати основою для якогось відкриття. Часто вчені знаходять нові види живих організмів, відкривають і описують нові явища в житті тварин чи рослин, покладаючись на дослідження полярників.
Наприклад, коли птахи будували гнізда, ми збирали рослинні рештки, які вони впускали на сніг дорогою до гнізда. Ці рослини птахи приносять із таких місць, куди полярники не можуть потрапити. Тож там могли бути дуже цікаві наукові знахідки, як-от якісь нові або рідкісні мохи. Усе треба певним чином зібрати й загербаризувати — це важливо, щоб посилка подолала 15 000 кілометрів і наші знахідки були придатні для подальших наукових досліджень, аналізів чи експертиз.
В Антарктиці не буває однакових днів — постійно щось змінюється, але ми намагаємося йти за затвердженим планом. Для біологів побувати в полярній експедиції — це унікальний досвід.
А чому ви вирішили залишитись на станції на другий рік?
Для практичних досліджень. Перший рік минув дуже швидко, і мені хотілось побачити й дослідити ще багато цікавого.
Ті дані, які ми з командою передали протягом першого року, науковці вже обробляють і конвертують у наукові публікації, доповіді, конференції. Мені постійно пишуть із фідбеком колеги, які зараз над ними працюють. Наприклад, у Чехії є фахівець із мохів — для нього я нещодавно збирав зразки ґрунту в тому місці, де торік збирав рослини. Так він зможе точніше проаналізувати, які речовини впливали на стан цього моху.
Водночас важливо, що під час перебування на станції я не випадаю з наукового процесу. Завдяки інтернету тримаю зв’язок із колегами: ми обговорюємо ті чи інші наукові проблеми й працюємо за своїми напрямами. Тут величезний обсяг роботи: я зібрав матеріали на декілька дисертацій і почав писати докторську. Скажу більше: я маю 20 наукових публікацій за час, поки перебуваю в експедиції. Зокрема, мої статті надрукували в авторитетних журналах Нової Зеландії та країн Балтії.
Весь досвід, який я набував за життя — у Малій академії, у школі, в університеті, — знадобився для успішної роботи на станції.
Як це — зимувати в Антарктиці?
Торік узимку в нас на островах температура не опускалася нижче ніж -11 °C. Раніше цієї пори всі острови навколо нашого вкривалися кригою, і зимівники ходили на лижах. У 80-ті роки XX століття британці навіть запрягали в сани собак, щоб споряджати експедиції на материк! А тепер ми туди ходимо човном у той самий період року, тобто протока не замерзає.
Наші метеорологи останніми роками часто реєструють температурні рекорди. Ось 3 липня цьогоріч було +8,7 °C — це найбільша максимальна температура в липні за всі роки спостережень. І зауважу: в липні в Антарктиці зима, а температура плюсова. Отже, відбувається зміна клімату — глобальне потепління.
Це відображається на тих видах рослин і тварин, які населяють Антарктику. Зокрема, сюди проникають субантарктичні види. Наприклад, зараз найпоширеніший вид пінгвіна на нашому острові — пінгвін субантарктичний, або дженту. Хоча ще 20 років тому його тут узагалі не було.
Однак літо в Антарктиці все ще коротке — приблизно 40 днів у січні-лютому. У листопаді в нас почалася справжня весна. Тут є невеликі озера, які поки що під метром снігу. Але незабаром снігова шапка на них почне танути.
Ще йде дощ зі снігом, а середня температура тримається поблизу нуля. Це дещо схоже на кінець лютого й початок березня в Україні. Тільки тут у нас дуже мало сонячних днів — десь три-чотири на місяць. А решта днів — сірі й похмурі.
Оскільки сонце тут буває рідко, то ми стараємося всі польові роботи виконати в ті дні, коли добра погода. Бо човном не можна виходити, коли вітер більш ніж 10 метрів на секунду. Коли вперше після зими засяяло сонце, я поїхав на колонії й навіть обгорів так, що шкіра злізала.
А чим ще займаєтеся в Антарктиці, крім науки?
Я з дитинства захоплююся фотографією — починав ще з плівковою камерою, а тепер уже використовую цифрові технології. Антарктика — дуже цікаве місце для фотографів.
Фотографія — це світлопис. От в Україні є «золоті» години — це за годину до й через годину після заходу сонця і так само на світанку. А тут це триває довше: сонце може заходити протягом двох-трьох годин. Зараз ще й полярний день, коли небо може пів ночі залишатись рожевим чи змінювати колір. Щодня спектр кольорів різниться, і я намагаюся все це передати через об’єктив камери. Також спостерігаю за тваринами: як пташки плавають чи як пінгвіни крилами тримаються, мов за руки. Фотографую такі моменти й ділюся світлинами з колегами, друзями та рідними (фото авторства Сергія можна побачити в інстаграмі та фейсбуці Національного антарктичного наукового центру України — прим. ред.).
І поки я на станції, друзі в Україні організовують благодійні виставки моїх фоторобіт. А донати відвідувачів через волонтерів скеровують на підтримку студентів і викладачів, які служать.
Для цього видрукували 50–60 моїх фотографій і влаштували мандрівну виставку «Кольори білого континенту». Вона вже побувала в Полтаві, Гадячі, Лубнах, Миргороді, Ужгороді, Львові, Харкові та смт Бориня на Львівщині. До березня розписаний графік наступних виставок. У всіх містах приходить багато людей — гадаю, їх приваблюють знімки пінгвінів. Якось приходили вихованці художньої школи, ці діти змальовували пінгвінів із моїх фотографій.
А ще я мав авторську фотовиставку «Україна в Антарктиді» в рамках Міжнародного фестивалю української культури 2022 в Барселоні. Це був цікавий формат, адже організатори запросили чотирьох фотографів: один знімав війну, другий — українську вишивку, третій — діаспору, а я — Антарктиду. Наші фото продавали, щоб зібрати на реанімобілі для українських військових. Усі мої роботи купили.
Ще з моїми світлинами робили благодійний фотопроєкт у Латвії. Ми друкували великоформатні фотографії, щоб продати на аукціоні та зібрати кошти для Рівненського військового госпіталю. Там лікують поранених захисників України, і їм було потрібне медичне обладнання. Я зміг дати лише кілька фото для цього, бо тоді щойно приїхав на станцію і ще майже не знімав. Однак латвійці зробили з моїми фото листівки та продавали охочим підтримати наших військових.
Чого вам найбільше бракує, поки ви в експедиції?
Я сумую не за речами чи умовами, а за людьми. Дуже багато друзів і знайомих пішли в засвіти, поки я тут: або загинули на війні, або померли як цивільні.
За друзями-військовими, які загинули, сумую. Згадую, як ми проводили спільні дослідження в експедиції. На жаль, уже не побачимося в мирному житті.
Зараз беру участь у створенні двох монографій: одна присвячена Луганщині, Донеччині, Харківщині та Сумщині, а друга — Закарпаттю. Серед 5 співавторів першої протягом трьох років пішли з життя всі, окрім мене. Другу монографію нас писало двоє, але, на жаль, колега помер. Тепер це моя відповідальність — довести роботу до кінця і видати ці монографії. Тож увесь вільний час я пишу.
І загалом сумую за рідними, хоч і намагаємося підтримувати зв’язок онлайн. З дружиною постійно спілкуємося. Вона — мої руки в Україні, якщо треба надрукувати фото чи домовитись про виставку. Ось нещодавно передала мою фотороботу Лесю Подерв’янському. Вдячний їй за підтримку.
Хочеш іще більше антарктичного контенту? Читай наші попередні матеріали на цю тему:
«Антарктична кухня: що готують і чим смакують учасники експедиції на станції “Академік Вернадський”»;
«Тюленятко, пінгвін чи поморник: яке твоє антарктичне альтер-его?».
Ілюстрації: Михайло Карпо