Вони досліджують мозок, експериментують із нейронними мережами та створюють проєкти, що вражають світову наукову спільноту. Історія винахідництва завжди народжується зі сміливості: хтось ставить запитання, над яким інші й не замислювались, і знаходить відповідь, що змінює погляд на світ. Сьогодні цю традицію продовжує нове покоління українських науковців. Сучасні юні винахідники доводять: цікавість, наполегливість і креативність можуть змінювати майбутнє.
Принагідно до Дня винахідника ми розпитали вихованців МАН про перші кроки та виклики на шляху до наукових відкриттів.
Ірина Кориневська — призерка міжнародного науково-технічного конкурсу «Regeneron ISEF» у США
Ірина займається когнітивною нейронаукою та інклюзивною освітою. На міжнародному конкурсі «Regeneron ISEF» її проєкт «Memory Board» отримав відзнаку Американської психологічної асоціації (APA Award) за інноваційний підхід та практичну значущість.
З чого почалось твоє захоплення психологією та коли воно переросло у дослідницьку діяльність?
Мене завжди захоплювало, як працює людський мозок — як формується памʼять, мислення, увага. Але особливо глибоким цей інтерес став після початку повномасштабної війни. Я побачила, як сильно стрес, страх і невизначеність впливають на психіку, і захотіла знайти практичні способи допомогти людям у таких умовах.
У 2023 році я вперше долучилася до наукової діяльності в секції «Психологія» МАН. Друге місце у всеукраїнському етапі Конкурсу-захисту надихнуло мене продовжувати роботу. Так народився мій перший великий проєкт «Memory Board» — девайс та онлайн-платформа для навчання.
Чи стикалась ти з кризовим періодом під час активної підготовки до конкурсів? Хто підтримував у важкі миті?
Так, і не раз! Бувало, що нічого не виходило, не було ідей, час підтискав з усіх боків… У такі моменти мене рятувала підтримка близьких. Мої мама, тато і старша сестра завжди були поруч, вірили в мене навіть тоді, коли я сама в собі сумнівалася. І ще одна неймовірно важлива людина — моя наукова керівниця Ганна Олегівна Нестюк. Вона не просто допомагала з проєктом, а вкладала душу в кожен етап, надихала, вірила, підказувала — і я їй безмежно вдячна за підтримку, терпіння й професіоналізм. Без неї цього шляху не було б!
Дай пораду тим, хто хоче спробувати себе в науці.
Мій головний лайфхак — отримувати задоволення від процесу. Не ставити собі за мету лише нагороду чи диплом. Наука — це шлях! Це експерименти, що не працюють. Це ку-у-у-упа тексту, який ти переписуєш по 10 разів. Але це й відкриття, які надихають. Це моменти, коли раптом уночі приходить нова ідея і ти біжиш записувати її у нотатках. Тож не бійтеся почати. Навіть із маленького зацікавлення може вирости великий проєкт!
Над чим працюєш тепер?
Над удосконаленням «Memory Board»: додаю нові завдання, розширюю платформу, адаптую її до різних вікових груп. Мрію створити повноцінний мобільний застосунок, щоб моя розробка стала ще доступнішою для дітей, які потребують підтримки — в Україні та за її межами.
Дмитро Лапко — призер міжнародних конкурсів «INOVA» та GENIUS Olympiad
Дмитро займається програмуванням і розробляє системи навігації для автономних літальних апаратів. Його проєкт «Система навігації літального апарату в умовах урбаністичного середовища» здобув перемогу у всеукраїнському етапі Конкурсу-захисту МАН. А на міжнародній виставці «INOVA» у Хорватії Дмитро отримав срібну медаль за алгоритм посадки модуля на Марс із використанням штучного інтелекту. Також разом із командою хлопець виборов золоту медаль у категорії «Програмування» на GENIUS Olympiad у США.
Як у твоєму житті з’явилось програмування й що спонукало взятися за власне дослідження?
Програмування для себе відкрив у шостому класі на уроках інформатики: раніше мене не захоплювали інформаційні технології, але, відколи я почав бачити програмування не як код, а як алгоритми й головоломки, зрозумів, що це дуже цікаво!
Спершу я писав невеликі ігри, а під час пандемії програмував майже цілодобово. Згодом перейшов на олімпіадне програмування — розв’язував складні задачі на швидкість. Мені подобалось набирати рейтинг, відстежувати прогрес і брати участь у змаганнях.
З початком війни змінились інтереси: мене зацікавили нейронні мережі. Ось тоді я й перейшов до власних досліджень. Спершу я створив програму, яка навчала нейромережу керувати машинкою на трасі, а потім — мережу для посадки на Марс. Цей проєкт я вирішив розвинути для МАН.
Як змінилося твоє життя після участі у міжнародних конкурсах?
Відверто кажучи, разючих змін я не відчув. Мій перший міжнародний конкурс — «INOVA» у Хорватії — запам’ятався спілкуванням з учасниками та містом Загреб. Це була моя перша мандрівка за кордон. Я краще зрозумів, які винаходи актуальні для людей з інших країн. На другий конкурс — GENIUS Olympiad — потрапив майже випадково, що показало: участь у деяких міжнародних змаганнях залежить не лише від твоїх досягнень, а й від того, що ти опинився в потрібний час у потрібному місці. Ми з тіммейтом здобули золото
в тому конкурсі.
Що порадиш школярам, які тільки думають зробити перший крок у науці?
Я б радив школярам обирати для дослідження теми, які їх справді цікавлять. Часто учні пишуть роботи в МАН для галочки і, навіть маючи креативні ідеї, обирають стандартні теми. Краще розвивати власні проєкти та на цій основі створювати наукові роботи.
Над чим працюєш тепер?
Зараз я навчаюсь у Києво-Могилянській академії, наразі освіта — мій пріоритет. Працюю з LLM, поєднуючи їх із комп’ютерним зором і робототехнікою. Технології розвиваються дуже швидко, а принципи їхньої роботи досі здаються майже містичними. Моя мета — максимально використати час для навчання та оновити теоретичну й практичну базу.