Квантові точки в хімії, атосекундна фізика, молекули РНК, а ще — висловлення невимовного в літературі, боротьба за права жінок в Ірані та дослідження гендерного розриву на ринку праці — цьогоріч Нобелівський комітет відзначив розмай відкриттів і досягнень у науці та миротворчості. Гайда розбиратися в них разом з експертами та експертками МАН!
Про новаторство у п’єсах і прозі: «Нобелівка» з літератури
Нобелівську премію з літератури 2023 року присудили норвезькому письменникові Йону Фоссе «за його новаторські п’єси та прозу, які висловлюють невимовне». Серед відомих у світі творів письменника — «Nokon kjem til å komme» («Хтось прийде»), «Trilogien» («Трилогія») та «Septology» («Септологія»). Українською його твір «Ранок та вечір» переклала Ірина Сабор, він опублікований на сторінках журналу «Всесвіт».
Йон Фоссе. Джерело фотографії: BBC
Про премію з літератури поговорили з Богданою Романцовою — літературознавицею, редакторкою видавничих проєктів видавництва «Темпора», викладачкою курсів від «Літосвіти» й лекторкою ініціативи «Нобілітет», кураторкою дискусійного проєкту «Діалоги про» та дописувачкою видань «Український тиждень», «ЛітАкцент», «Букмоль», «Лівий берег», «Читомо».
Експертка розповідає, що Йон Фоссе почав писати ще у 80-х роках XX століття. Його перші твори були прозовими та поетичними. А ось драми, за які його називають найвідомішим драматургом Європи, Фоссе почав створювати, коли вже став знаним літератором. Утім, 2009-го Йон Фоссе ухвалив рішення завершити кар’єру драматурга, адже йому здалося, що він втрачає себе через успіх. Останнім твором у цій ніші стала п’єса «Ці очі».
«Його драми схожі на такі собі складні головоломки, де значення мають не лише слова, а й мовчання, паузи та недомовки. Подекуди кажуть, що його драми — нудні, та насправді він просто багато мовчить на сцені», — каже Богдана про драматичні твори нобелівського лауреата.
Щодо інших творів Йона Фоссе, то в його доробку є романи, поезія, а також есеї. Романи «Меланхолія I» і «Меланхолія II» оповідають про норвезького художника, який має нервовий розлад, закохується в 15-річну дівчину, бачить галюцинації, пише пейзажі та в якийсь момент опиняється у божевільні, з якої хоче втекти. За словами експертки, це історія про мистецтво на межі нормальності, а вияв межового стану — характерний стиль Йона Фоссе.
Богдана також розповідає, що тексти письменника кладуть на музику, адже сам він закликає сприймати його твори не буквально, як слова, а насамперед як музику та ритміку. «Ритміка — основне, з чим він працює. У його прозі постійно повторюються фрази, це гіпнотизує та заворожує», — додає експертка.
Крім того, Йон Фоссе пише мовою нюношк, якою користуються 10–15 відсотків сучасних норвежців, переважно в районі Бергена. Нею зазвичай послуговуються в мистецтві, церкві та наукових колах. За словами експертки, вибір цієї мови важливий для ідентичності Йона Фоссе: «У нього навмисне обмежена мова текстів. Письменник не намагається нанизувати барвисті синоніми, натомість відшаровує все зайве, аби залишилося слово як таке».
Насамкінець Богдана розповідає, що творчість Йона Фоссе дуже цілісна, її можна розглядати як великий конструкт. Твори письменника — наче дії великої пʼєси, а персонажі переходять із тексту в текст.
За що присуджують 31 рік в’язниці та 154 удари батогом: «Нобелівка» миру
Нобелівську премію миру цьогоріч отримала іранка Наргес Мохаммаді за боротьбу проти гноблення жінок в Ірані та просування прав людини. Наргес Мохаммаді — правозахисниця та борчиня за свободу.
Іранський режим переслідує активістку за її переконання: із 1998 року Наргес заарештовували 13 разів, 5 разів судили та загалом призначили їй як покарання 31 рік в’язниці й 154 удари батогом. У 2021-му правозахисниця отримала новий термін ув’язнення за висвітлення інформації про жахливе поводження з ув’язненими жінками та критику влади. У 2022 році Наргес Мохаммаді, перебуваючи у в’язниці, підтримувала протестувальників та продовжила висвітлювати проблему жорстокого поводження з жінками у тюрмах. Наразі Наргес ув’язнена.
Наргес Мохаммаді. Джерело фотографії: BBC
Поговоримо про цю номінацію та про лауреатку з Анною Мельниченко — філософинею, релігієзнавицею та асистенткою кафедри філософії УДУ ім. Михайла Драгоманова.
Насамперед Анна розповіла про діяльність і здобутки Наргес Мохаммаді. Цьогорічна лауреатка працювала у правозахисному центрі, писала для різних видань колонки та статті про репресії й утиски в Ірані. Влада вбачала в цих текстах поширення ворожої пропаганди та підрив національних інтересів, тому активістку неодноразово заарештовували.
Але навіть за ґратами вона продовжувала писати, таємно передаючи тексти для публікації. Наргес навіть написала книгу про умови перебування у в’язниці на основі власного досвіду та досвіду інших жінок. За це їй збільшили термін ув’язнення.
Зараз Наргес 51 рік, і вона доволі титулована людина: володарка премії Александра Лангера, премії Улофа Пальме, входила до переліку 100 жінок 2022 року за версією BBC.
«Це людина, яка попри всі загрози для свого життя та безпеки продовжує правозахисну діяльність. Вона перебуває в жахливих умовах, але намагається ненасильницьки розв’язати проблеми країни, закликає до єднання людей», — так описує Анна лауреатку.
На думку експертки, для розуміння цьогорічного вибору журі важливо зануритися в історичний контекст Ірану. Навіть у тіктоці можна знайти відео з Ірану 1960–1970-х років: тоді він ступив на шлях модернізації та міг стати світською країною, як-от теперішня Туреччина. Мохаммед Реза Пахлаві саме впроваджував прозахідні реформи в Ірані. Люди не мусили носити традиційне вбрання та якимось чином демонструвати свою релігійну ідентичність.
Однак 1979 року в країні відбулася так звана Ісламська революція. Проісламські радикальні сили, зокрема шиїтське крило ісламу, почали опозиційний рух. Вони стверджували, що в Ірані нищать національні традиції та релігійність.
Ісламське духовенство стало на чолі революції та перемогло. Відтоді в Ірані панує теократія: жорсткі релігійні закони впливають на суспільне життя. Наприклад, жителям країни не можна привселюдно танцювати, слухати гучну музику, проводити концерти й загалом порушувати будь-які положення ісламу. Усі громадянки Ірану зобов’язані носити хіджаби, жінки часто потерпають від насильства. У країні є види покарань, які суперечать правам людини, зокрема смертна кара. Через таку релігійно-політичну систему населення влаштовує протести.
«Нещодавно ми знову були свідками повстання в Ірані — я про протести 2022 року. Вони активізувалися, коли в поліційній дільниці побили іранську дівчину. 16 вересня вона померла. Тож люди вийшли на вулицю, аби заявити про свавілля, яке відбувається», — розповідає про нещодавні події в Ірані Анна.
За словами експертки, метою цих протестів було повалення уряду ісламської республіки. І на це також сподіваються західні країни. Вони розраховують, що з новими лідерами можна буде домовлятися.
«Сьогодні Іран впливає на стан країн на Близькому Сході. Зокрема, Іран підтримав ту різанину, яку нещодавно влаштував ХАМАС в Ізраїлі», — пояснює експертка.
Тож, на думку Анни, Нобелівський комітет обрав лауреаткою іранську правозахисницю, щоб показати: західний світ підтримує народ, який бореться проти несправедливого режиму.
«Тут злилися всі основні тенденції, на яких сьогодні стоїть західний світ. Це і проблема розподілу сил на Близькому Сході, і проблема становища жінки в різних культурах, і реалізація прав людини, і певні політичні та військові інтереси, які важливі для всіх прозахідних країн», — підсумовує Анна.
Вона додає, що й для України дуже важливо, аби іранська влада змінилася. Наразі ця країна є одним з основних постачальників зброї для росії, приміром славнозвісних «шахедів». Тому ті, хто бореться з іранським режимом, є нині нашими союзниками.
Насамкінець Анна наголосила, що премія миру — одна з найбільш суперечливих серед Нобелівських нагород. Це здебільшого політичний вибір, який більше базується на громадських уподобаннях та уявленнях населення західних країн, ніж на наукових здобутках. Як приклад експертка наводить торішню Нобелівську премію миру. Її отримали одразу три номінанти — білорус, українська та російська правозахисні організації. Це представники країн, які наразі перебувають у стані війни або, як-от Білорусь, сприяють російській агресії на території України. Це спільне нагородження бурхливо обговорювали в суспільстві саме через політичний підтекст.
«За даними “Рейтерз”, цьогоріч на Нобелівську премію миру номінували Володимира Зеленського. У британській інформагенції також повідомили, що, ймовірно, на цю нагороду пропонували й кандидатуру російського опозиціонера Олексія Навального. На щастя, цього року принаймні в цій премії обійшлося без росіян», — додає Анна.
Про створення найкоротших імпульсів світла: «Нобелівка» з фізики
Цьогоріч Нобелівську премію з фізики присудили П’єрові Агостіні, Ференцові Краусу та Анн Л’Юйє «за експериментальні методи генерування атосекундних імпульсів світла для вивчення динаміки електронів у речовині». Француз П’єр Агостіні працює в Університеті штату Огайо у США, угорець Ференц Краус — у Мюнхенському університеті та Інституті квантової оптики товариства Макса Планка в Німеччині, а француженка Анн Л’Юйє — в Лундському університеті у Швеції.
Почнімо з того, що одна атосекунда — це одна мільярдна однієї мільярдної секунди. Саме в таких масштабах часу рухаються електрони в речовині. Електрони — надважливі складові матерії. Завдяки їм маємо електроенергію в домівках, а ще — різні помічні електричні пристрої. До того ж в основі життєдіяльності організмів лежать хімічні реакції, які відбуваються з переходом електронів від одного атома до іншого.
Щоб досліджувати всі ці процеси, потрібно вміти їх зафіксувати. Саме для цього використовують атосекундні імпульси світла. І цьогорічні лауреати Нобелівської премії з фізики розробили методи їх створення і практичного використання.
П’єр Агостіні. Джерело фотографії: The Ohio State University
Про «Нобелівку» з фізики 2023 року поговорили з Юрієм Шиховцевим — молодшим науковим співробітником відділу створення навчально-тематичних систем знань НЦ «МАНУ», аспірантом фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Щоб пояснити відкриття цьогорічних лауреатів, Юрій пропонує повернутися в недалеке минуле. А саме на 5 років назад, у 2018-й, коли Нобелівську премію з фізики присудили за генерацію фемтосекундних лазерних імпульсів — надзвичайно коротких згустків енергії у формі електромагнітних хвиль. Уявити їх можна як промінь, що переривається мільйон мільярдів разів на секунду. Сфера застосування такої технології — дослідницькі можливості та практичні задачі. Зокрема, фемтоімпульси використовують в офтальмології, телекомунікації та навіть для обробляння матеріалів, наприклад зварювання металу та скла.
Ференц Краус. Джерело фотографії: Max-Planck-Gesellschaft
У природі існують значно швидші явища, які не підлягають дослідженню та контролю фемтосекундними лазерними імпульсами. Скажімо, зняти на відео рух електрона в молекулах та атомах, освітивши його таким променем, неможливо: частота кадрів у сотні разів менша за необхідну. До того ж під впливом фемтосекундного імпульсу електрон може змінити своє положення. А ось сучасна технологія атосекундних лазерних імпульсів, за яку присудили цьогорічну «Нобелівку», надає доступ до мікросвіту.
За словами експерта, атосекунда в тисячу разів коротша за фемтосекунду. При цьому в одній секунді приблизно стільки атосекунд, скільки пройшло секунд із Великого вибуху до теперішнього моменту. Здатність генерувати лазерні імпульси, що тривають менш ніж двісті атосекунд, відкриває перспективи досліджень хімічних та біологічних процесів на найбільш фундаментальному рівні. Відкриття дасть змогу розробляти нові ліки, вакцини та методи скринінгу. Крім того, такі імпульси можуть спричинити дуже слабкі та короткотривалі струми, використання яких може бути проривом у мікроелектронній техніці.
Анн Л’Юйє. Джерело фотографії: Lund University
Колажі: Михайло Карпо