Стрес, повітряні тривоги, дистанційне навчання, вимушена евакуація, особисті переживання — усе це впливає на емоційний стан учнів.

Про те, як дорослі можуть підтримати дітей у цих умовах, поговорили з експерткою. Наталя Гладких — дитяча психологиня, фахівчиня з інклюзивної освіти, авторка посібника «(Не)дитячі емоції: страх, гнів, печаль і радість» та керівниця психологічного хабу ГО «Бачити серцем». 

Як психологічний стан учнів впливає на засвоєння інформації?

Через повітряні тривоги, обстріли ми живемо в стані постійного стресу. Це впливає на здатність дітей отримувати та засвоювати знання, а також на вміння систематизувати, узагальнювати й відтворювати нову інформацію. 

Наш мозок може навчатися лише в безпечному середовищі. А в умовах війни задовольнити базову потребу у фізичній безпеці неможливо. Школярі чують пронизливий звук сирени — навмисне такий неприємний, щоб ми обов’язково відреагували та спустилися в укриття. У таких ситуаціях контроль над тілом бере на себе так званий рептильний мозок — ділянка, яка відповідає за базові потреби організму. А ті частини мозку, що відповідають за пам’ять, увагу, мислення, «вимикаються», щоб перекинути всі ресурси на задоволення базової потреби — безпеки. Так мозок захищає нас у критичних ситуаціях. 

Травматичні події, які переживала дитина — обстріли, руйнування чи поранення — залишають травматичні спогади. І кожен звук повітряної тривоги може стати тригером та знову підняти на поверхню пережиті емоції. До того ж діти схильні зчитувати стан дорослих, як-от батьків, учителів, вихователів, та переймати їхні емоції. Якщо тривожиться учитель / учителька — тривожаться і його / її учні. Крім того, в укритті може бути прохолодно або темно. Тому часто освітяни танцюють, співають або грають зі школярами в укритті: це допомагає прожити сильні емоції та відчути опору.

Діти, які зараз за кордоном, теж зазнають стресу. Вони адаптуються до нової країни, нових умов життя, мови та оточення. А тому можуть відчувати хвилювання, страх, мати проблеми зі сном тощо. 

Звісно, у таких умовах не варто вимагати від учнів на високому рівні засвоювати нові знання. Необхідно бути емпатійними та підтримувати дітей.

Як оточення може впливати на успішність дітей, зокрема в математиці?

Часто діти переймають шкідливі настанови від родини. Скажімо, школяр / школярка постійно чує: «От мама / тато добре знають математику. Чому ти її не знаєш?». Або навпаки: «Батьки не знаються на математиці, а отже, і в тебе не вийде». Тоді дитина приймає цю тезу як істинну і думає, що з нею щось не так, що вона ніколи не зможе бути успішною в математиці. 

Такі твердження впливають на засвоєння нових знань. Адже дитина вже має занижену самооцінку, сумнівається у своїх силах. Звісно, запам’ятати нову формулу чи алгоритм розв’язання рівняння стає складніше. Дитина переконана: хоч би що вона робила, їй не досягти успіху.

Учні можуть переймати настанови й від учителів. Часто ті оцінюють школярів назагал, говорячи перед усім класом, що хтось зумів розв’язати задачу краще, ніж інші. Це теж шкідливо: діти, яким щось не вдалося, просто опустять руки, бо не відчуватимуть підтримки. 

Особистість дитини формується завдяки дорослим, які показують приклад і скеровують її. Якщо вони віритимуть у неї, підтримуватимуть її в усьому, то дитина рухатиметься вперед попри труднощі та помилки. У неї буде віра у власні сили, відчуття опори та розуміння: якщо не вийде, я можу попросити про допомогу. 

До речі, чи є щось спільне у математики та психології?

Щоб вивчати психологію в університеті, потрібно скласти іспит з математики. Математика — це структурована наука, де все чітко, не може бути похибок. Так само й у психології: ми рухаємося поступово та послідовно, етап за етапом. 

Психологам важливо за допомогою логічного мислення вибудувати стратегію допомоги клієнтові та прокласти маршрут від точки А до точки Б. Так вони зможуть побачити причинно-наслідкові зв’язки у психологічних процесах формування особистості. Кожне слово, жест, міміка, думка, емоція дитини важливі для цілісної картини розуміння особистості.

Психологія допомагає нам пізнавати самих себе і світ довкола. На уроках математики учні також можуть вивчати себе і світ за допомогою інструментів цієї науки. 

Як учителі можуть підтримувати психологічний стан учнів, щоб упоратися з освітніми втратами?

Найперше важливо бачити в учневі особистість, яка лише формується. Спілкуйтеся зі школярами, намагайтеся пізнати їх за межами освітнього процесу та школи. Коли дитина відчуває, що її емоціями, інтересами, думками щиро цікавляться, знає, що може розповісти, як минули вихідні чи що нового в її родині, тоді формується довірливий зв’язок між учителем / учителькою та учнем / ученицею. І дитина розуміє: вона важлива та цінна і має міцну опору. 

Поважайте особисті кордони учнів: вчасно починайте та завершуйте урок, а про зміни в розкладі попереджайте заздалегідь. Також цікавтеся думкою дітей, запитуйте, з чого вони хочуть почати заняття або чого на уроках їм не вистачає, давайте вибір. Так вони почуватимуться повноцінними учасниками освітнього процесу, до думки яких прислухаються і час яких поважають. Це також допомагає формувати довірливі відносини, завдяки чому школярі почуватимуться безпечно. 

Інструменти психології можуть допомогти у вивченні математики. І я маю підтвердження цього. Якось розказала знайомому вчителеві математики, що використовую у практиці метафоричні карти. Це картки з ілюстраціями, які треба витягнути з колоди та інтерпретувати. Так можна проговорити свої емоції, настрій чи переживання. За деякий час той учитель розповів, що теж почав використовувати такі картки на уроках математики. Така практика дає учням змогу відкритися, поділитися емоціями та налаштуватися на навчання. 

Коли учні повертаються з укриття до класу або якщо дитина переживає якусь стресову ситуацію, учитель чи вчителька має допомогти впоратися з виром емоцій. Для цього можна використовувати різні техніки. Наприклад, дихання за квадратом: треба вдихнути, затримати повітря, видихнути й знову затримати, кожен крок має тривати ту саму кількість часу. Або ж можна запропонувати учням «видихнути» емоцію, відшукати, де в тілі вони її відчувають, чи оцінити її інтенсивність за шкалою від 1 до 10. Можна мати в класі видрукувані плакати з цими техніками, щоб кожен і кожна могли за потреби знову застосувати їх.

Зараз наше тіло постійно перебуває в напрузі, організм готовий до захисту від небезпек, а сон переривають повітряні тривоги — ми не можемо якісно відпочивати та відновлюватися. Релаксаційні техніки, про які я розповідала, допоможуть відновити баланс напруження й розслаблення. Тоді дитина значно краще засвоюватиме навчальний матеріал.

Важливо звертатися і по психологічну допомогу. Рекомендую вчителям запрошувати на уроки психологів, разом спілкуватися про те, як можемо себе підтримати у важкий час. А ще запевнити дітей, що візити до психолога — це нормально. Наголошуйте, що потрібно звертатися по допомогу до спеціаліста, якщо є потреба, діліться власним досвідом, якщо маєте такий. 

А що, навпаки, шкодить?

Часто, щоб заспокоїти дітей, освітяни кажуть: «Не бійся, в укритті безпечно» або «Не переживай, обстріл зараз закінчиться». Але під час повітряної тривоги нам дійсно страшно, ми переживаємо — це нормально. Усі наші емоції — нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Проговорюйте зі школярами емоції та не заперечуйте їх. Так само діліться своїми переживаннями та емоціями.

Як батькам підтримати свою дитину?

Насамперед батькам треба піклуватися про свій ментальний стан, щоб уникнути виснаження, емоційного чи професійного вигорання. Діти зчитують стан батьків і відчувають, коли безпечно підійти до мами чи тата зі своїми питаннями, а коли — не варто. 

Щодня, коли всі члени родини збираються вдома, виділяйте час, щоб поспілкуватися з дітьми не про школу. Розпитайте, що їх сьогодні здивувало, що порадувало, які емоції вони переживали, вислухайте, чим вони хочуть поділитися. Завдяки таким розмовам дитина зрозуміє, що батьки цікавляться її життям, а не лише оцінками. 

До щоденного спілкування можна додати елемент гри чи творчості. Скажімо, пограти у настільну гру, де треба відповідати на різні питання, чи всією сім’єю щось ліпити або малювати. 

Не сваріть і не критикуйте дитину за низькі оцінки. Варто, навпаки, донести до неї, що оцінки — не головне, а важливі знання та вміння, які вона здобуває. Обговоріть, як можна покращити оцінку та який досвід дитина отримала. Суть навчання не в оцінках, а у формуванні цілісної особистості.