Щороку в кінці січня вшановуємо пам’ять героїв битви під Крутами. Там у 1918 році добровольчі формування армії УНР затримали наступ більшовиків на Київ.
Які були передумови цієї історичної події та які наслідки вона мала для подальшого ходу української революції? Про це та інше розпитали магістра історії, автора інстаграм-блогу «Іронічний історик» Івана Міщука.
Які передумови бою під Крутами?
Перш ніж опинитися біля залізничної станції Крути напередодні бою, повернімося на кілька років назад. У 1914 році розпочалася Перша світова війна, тоді більшість території України перебувала під владою Російської імперії. Та вступила у війну та розпочала призов до війська. Тоді солдатами стало багато селян (вони становили до 90 % населення країни), які ніколи не брали участі у військових діях.
Пізніше, у 1917 році, більшовики вчинили державний переворот і прийшли до влади. На той час Перша світова війна тривала вже понад три роки, і військові, серед яких були й українці, втомилися та не розуміли, за що вони воюють. А тоді більшовицька влада ще й видала декрет, яким скасувала приватну власність на землю. Це мотивувало людей повертатися із фронту, адже вони переймалися, що розподіл землі відбудеться без них. А відсутність землі означала для селянина голод і скруту.
Більшовицька влада вважала, що Україна має бути частиною комуністичної держави, а не незалежною країною. Частина українців із цим не погодилася — так утворили Українську Народну Республіку. Тоді більшовики оголосили Україні війну й 7 січня 1918 року почали наступ. Так вони намагалися завадити підписанню договору між УНР та Четверним союзом (військово-політичний блок Німецької імперії, Австро-Угорської імперії, Болгарського царства й Османської імперії — прим. ред.), який означав би визнання української держави на міжнародному рівні.
Війна, що тривала понад 100 років тому, відрізнялася від нашої нинішньої: бойові дії велися не вздовж усієї лінії фронту, а переважно довкола залізничних станцій. І це має логічне пояснення: залізниця була основним каналом пересування військових, техніки, амуніції та продовольства, особливо взимку, коли на дорогах була ожеледиця чи, навпаки, багнюка.
Хто брав участь у цій битві?
Наступ російських військ на Україну відбувався у двох напрямках: Харків — Полтава, де просувалися більшовицькі війська на чолі з Михайлом Муравйовим, та Гомель — Київ, де воювали солдати під керівництвом Рейнгольда Берзіна. Рухатися першим напрямком було доволі складно: УНР відправила туди своїх найкращих військових та підірвала залізницю. Тому більшовицькі війська вирішили зосередитися на другому напрямку, на якому важливою точкою була станція Бахмач. На напрямку Гомель — Київ було орієнтовно чотири тисячі військових. Проте не всі вони безпосередньо брали участь у битві під Крутами: частина розтягнулася лінією фронту, інші налагоджували логістику чи займалися документами.
Частина українців підтримувала більшовиків, які пропонували спільну землю та закінчення війни. Військові підрозділи УНР оголошували нейтралітет або й переходили на бік більшовиків. А тому Українська Народна Республіка почала додатково набирати добровольців для захисту української державності. У битві під Крутами брали участь понад пів тисячі військових: як із регулярної армії, так і студенти-добровольці. Зауважу, що, хоч ми й говоримо про студентів училищ, це були повнолітні юнаки, які пройшли кількамісячну підготовку.
Для цього бою військові УНР мали 16 кулеметів, одну гармату та бронепотяг — значно менше зброї, ніж у більшовиків. Проте ця ділянка фронту була другорядною і тут не очікували сильного наступу. Спочатку добровольці розмістилися на станції Бахмач, за 50 кілометрів від Крут. Проте працівники цієї станції заявили про підтримку більшовицької влади, а отже, залишатися там було небезпечно. Тоді українські військові відступили до Крут і розпочали підготовку до бою там.
Битва під Крутами тривала весь світловий день, сторона УНР втратила загиблими до 45–60 бійців. Це менше, ніж у більшовиків, хоча реальної кількості їхніх загиблих ми не знаємо.
Після битви українські військові мали відступити, щоб не потрапити в оточення. Один взвод студентів не встиг дійти до евакуаційного потяга. Є версії, що вони заблукали або не отримали повідомлення про відступ. Інші ж військові не могли їх чекати через ризик загинути. Коли цей взвод вийшов до станції Крути, її вже зайняли більшовики, які взяли студентів у полон. За підрахунками історика Віталія Скальського, їх було 36. Офіцерів та поранених більшовики відправили потягом до Харкова (проте дорогою їх убили, а тіла викинули), а 27 добровольців — розстріляли. Пізніше їх перепоховали на Аскольдовій могилі в Києві.
Які основні факти потрібно знати підліткам?
Найперше важливо знати дату цієї події. Нині ми відзначаємо річницю бою 29 січня. Віталій Скальський вважає, що насправді битва відбулася 30 січня. Про це свідчать і спогади учасників цих подій.
Пам’ять про битву відобразилася в літературі: у березні 1918 року Павло Тичина присвятив розстріляним добровольцям вірш «Пам’яті тридцяти».
Знаково, що в день перепоховання загиблих на Аскольдовій могилі з будівлі Української Центральної Ради якраз знімали двоголового орла. Згодом створили комісію, яка мала розслідувати загибель студентів та переконатися, чи відступ відбувся коректно та чи міг взвод врятуватися. І навіть коли внаслідок перевороту до влади прийшов гетьман Скоропадський, комісія продовжувала працювати, про битву під Крутами писали в газетах, організовували події для вшанування пам’яті загиблих.
Найважливіше, що слід пам’ятати: битва під Крутами — приклад героїзму молоді, яка добровільно готова була виборювати незалежність та захищати свою державу.
Як вплинув бій під Крутами на подальші події?
Бій під Крутами призупинив просування більшовицьких військ на Київ на чотири дні: відступаючи, українські військові підірвали залізницю та мости. Це дало змогу УНР підписати Брестський мирний договір із Четверним союзом та заявити про свою суб’єктність на міжнародному рівні.
Чому важливо зберігати пам’ять про подію?
Битва під Крутами стала для нас символом опору молодої української держави більшовицьким загарбникам. Це приклад того, як молодь свідомо вибрала Україну й готова була за неї боротися.
У цій битві більшовики розстріляли майже 30 юнаків, серед яких були місцеві політичні лідери, брат міністра закордонних справ УНР Володимир Шульгін... Маємо пам’ятати про їхню жертву й вшановувати її.
Окрім того, саме ця битва затримала більшовиків та Українській Народній Республіці проіснувати довше та накопичити ресурс для боротьби.
Де можна дізнатися більше про битву?
Завжди краще щось побачити на власні очі, ніж прочитати чи уявити, тому раджу за можливості відвідати станцію Крути. Там є невеликий музей та інформаційні стенди.
На жаль, могили загиблих не збереглися: більшовики перенесли їх на Лук’янівське кладовище і точного розташування ми не знаємо. Проте вшанувати пам’ять військових можемо, прийшовши на Аскольдову могилу будь-якого дня, не лише 29 січня.
Збереглися спогади деяких учасників битви, це чудове джерело інформації та нагода трошки краще зрозуміти світогляд і почуття цих людей. Проте зважайте, що вони написані задовго після події, тож деяка інформація може бути спотворена.
Перегляньте фільм «Крути 1918». Це не документальна, а художня картина, а отже, там є вигадані події чи персонажі. Проте такі матеріали здатні зацікавити й мотивувати дізнатися більше.
Якщо прагнете дослідити битву під Крутами ґрунтовніше, варто звернутися до матеріалів Віталія Скальського, як-от до його лекцій «Уся (не)правда про Крути» чи інтерв’ю. Цей історик докладно вивчав битву під Крутами, багато часу провів в архівах, де з’ясовував імена та прізвища всіх крутянців.
Вивчення історії — це й хороша вправа на логіку. Коли читатимете будь-які матеріали, зважайте, чи посилається автор на джерела, чи надійні вони, чи не занадто емоційно подає інформацію — оцінюйте все критично.
Використані світлини:
- Національний військово-історичний музей України
- «Wikimedia Commons»
- Молодіжна кампанія «Пам’ятай про Крути»
Ілюстрації: Олена Ковальчук