Помітили, що останнім часом вишиті сорочки стали речами базового гардеробу? Наші та навіть голлівудські зірки, як Демі Мур чи Кетрін Зета-Джонс, носять українське традиційне вбрання, а сучасні модні покази неможливо уявити без колекції з вишиванковими мотивами. Проте зараз цей традиційний одяг зовсім не такий, яким був декілька століть тому. Дизайнери використовують нові матеріали, дотримуються сучасних трендів, а подекуди навіть застосовують AR-технології.
Нині розбираємося, як змінюється український народний одяг протягом свого існування. А допоможе нам у цьому Тетяна Куцир.
Народний чи національний одяг — у чому різниця?
Почнемо з того, що ці два поняття не синонімічні. Національним одягом можемо називати лиш той, що з’явився після початку ХХ ст., коли в Україні відбувалися процеси націєтворення. Якщо маємо на думці традиційний одяг, який носили наші пращури сотні років тому, використовуймо термін «народний».
Між національним і народним одягом є значна відмінність. Для першого характерна наявність національної символіки та стандартизація, а для другого — чітке розрізнення особливостей залежно від історико-етнографічного району.
Також ми іноді помиляємося, коли додаємо «етно-» до назви одягу як відсилання до традиційних українських предметів гардеробу. Як стверджує експертка, цю частину у складі слів можна вживати лише на позначення вбрання, виготовленого в естетиці етнічного регіону, як-от Галичини, Буковини чи Покуття.
Народний одяг українців: з чого все почалося
Пані Тетяна розповідає, що перші відомості про українське традиційне вбрання залишили мандрівники, купці, іноземні посли, дослідники, які побували на території України в різні часи. Серед них були італійський мандрівник Жільбер де Лануа, який подорожував українською територією у 1412 та 1421 роках; військовий інженер Гійом Левассер де Боплан, який перебував на службі на території сучасної України протягом 1630—1648 років і пізніше видав працю «Опис України»; голландський мандрівник Ульріх фон Вердум, що подорожував теренами України 1670–1672 років; науковець Бальтазар Гакет, який досліджував Українські Карпати наприкінці XVIII ст.; військовий інженер німецького походження Олександр Рігельман, «Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі» (1785–1786 років) якого доповнена цінними малюнками українського народного одягу.
Хоча джерел для дослідження моди є багато, сказати точно, коли саме виник український народний одяг, важко. Знаємо лиш, що він мав розмаїтий декор: вишивку, аплікацію, нашивку та поєднання всіх цих елементів. Також серед характерних рис був баланс декоративних елементів, адже часто в народному одязі, як-от у чеському чи словацькому, вбачається страх незаповненого простору.
Також українське народне вбрання трансформувалося разом зі змінами економічними та політичними. До прикладу, у середині ХХ ст. завершилося побутування народного одягу в класичному розумінні — Друга світова війна, окупаційні процеси та колективізація завадили створенню одягу традиційними способами, тобто вручну та переважно з кропіткою двоетапною вишивкою, коли прокладали спочатку основу, а потім її перекривали поверхневими стібками. Тодішні техніки декору потребували багато часу від майстрів, якого за умов війни вони, звісно, не мали. Тому почали практикувати техніку вишивки хрестиком, нині так добре нам знайому.
Чи схожий український народний одяг на інші?
Часто традиційний український одяг порівнюють із вбранням наших сусідів. Пані Тетяна називає це тенденцією пошуку спільного кореня. Але певний збіг у дизайні пов'язаний тільки з територіальним розташуванням і природними умовами. Наприклад, є місцевості, де можна повсюдно вирощувати льон, відповідно люди там носитимуть речі з цього матеріалу та зі схожим оздобленням. Щоправда, радянські дослідниці Галі Маслова та Марія Некрасова намагались у своїх працях ототожнити російський та український одяг. Однак, за словами Тетяни Куцир, у нашого вбрання більше спільного з польським, литовським і білоруським.
Етнічні особливості українського народного одягу
На кожній етнічній території України панували свої уявлення про крій одягу та візерунки, якими його варто прикрашати. Розглянемо ці локальні особливості на прикладі вишитої сорочки — одного з найпопулярніших елементів традиційного українського гардеробу.
Найбільш поширеним був уставковий крій народної сорочки, коли всі деталі будувалися за принципом прямокутника. Матеріал дуже цінували, бо його самостійно вирощували та пряли, а цей метод дозволяв шити «без відходів», себто без залишків тканини. Такі сорочки розрізнялися за моделями, оскільки враховували особливості будови тіла місцевих жителів. Наприклад, на території Опілля жінки були високі, відповідно уставка — вишита смуга на плечах сорочки — мала бути не надто довгою. А скажімо, на Покутті, де жінки були нижчі та мали більші груди, ця деталь була значно довшою.
Були також відмінності, пов'язані з матеріалом і його оздобленням. Якщо використовували фабричну тканину, то призбирування на сорочці робили більш делікатним і дрібним. На Лемківщині по таких брижах додатково вишивали, а на Полтавщині їх оздоблювали пухликами.
Народний одяг за часів незалежності: коли виник і як розвивається нині
Тетяна Куцир говорить, що в незалежній Україні мода на народне вбрання мала чіткий регіональний поділ. Традиція носити вишиту сорочку як святковий одяг зберігалася на заході України протягом усього періоду радянської окупації, а коли ми отримали державність, набула масового поширення. Зокрема, у львівських школах з 1991 року учні та вчителі на перший та останній дзвоники зазвичай приходили у вишиванках. Поширеною тут також була тенденція з нагоди церковних і державних свят вдягати повний комплект убрання з певного історико-етнографічного району.
Відлік історії моди незалежної України можемо вести від 1997 року, коли відбувся перший показ Ukrainian Fashion Week. Український тиждень моди заснували Ірина Данилевська, що зараз є директоркою проєкту, Володимир Нечипорук і ательє Бизова. Вони хотіли запустити проєкт, який створить засади нової української моди, і їм це вдалося. Так у листопаді 1997-го команда фешн-змінотворців провела свій перший показ.
Вже 1998 року з’явився один із перших українських брендів, що використовував народні мотиви у своїх виробах. Це «POUSTOVIT», який створила Лілія Пустовіт. Вона позиціонує свої роботи як зручний і стильний одяг для містян, але з локальними етнічними мотивами. Того ж року свою першу колекцію представив бренд «Roksolana Bogutska». Засновниця бренду пані Роксолана використовує та інтерпретує етнічні елементи декору, її одяг можна впізнати за вишивкою на шкірі чи тканині шовковими нитками та бісером. Вже 20 років працює і творча майстерня заслуженої художниці України Олександри Теліженко, що створює традиційні українські мистецькі вироби, від жіночого одягу до сувенірних іграшок.
Новий етап моди на народний одяг настав після Революції гідності — почали з'являтися нові ідеї, рішення та колекції. У 2013 році Юлія Магдич створила свій бренд вишиванок, а вже три роки потому в її сукні фотографувалася Келлі Осборн, а Патрісія Каас навіть особисто завітала до її бутика у Києві. У той самий час з'являються й перші колекції Віти Кін в етнічному стилі — саме її українські моделі справили незабутнє враження на зіркову публіку та баєрів на Paris Fashion Week навесні 2014 року. Зараз серед постійних клієнтів бренду фешн-інфлюенсерки та зірки з усього світу: Мирослава Дума, Леандра Медін, Анна Делло Руссо, Демі Мур, Діта фон Тіз та інші.
У 2017 році стартував некомерційний творчий проєкт «Gunia». Група однодумців співпрацювала з Центром народної культури «Музей Івана Гончара» й організовувала експедиції для дослідження традиційних технік виробництва та декорування. Їхній перший виріб, від якого і пішла назва, — гуня — традиційна гуцульська шуба, яку тчуть зі стриженої овечої вовни. Виріб «купають» у криниці з гірською водою — так вовна стає щільною, пишною та м'якою. Створення такої шуби триває кілька тижнів, усі роботи виконують вручну. У 2019 році «Gunia Project» офіційно став брендом із постійною командою та чіткою ідеологією — інтегрувати народну спадщину в сучасні декоративні елементи.
Український масмаркет також вражає! Бренд жіночого одягу «JUL» об’єднався з «Ukrainian folks», і спільно вони створили обмежену кількість товарів — молодіжний дроп із використанням цитат українських народних пісень. Перед цим у «JUL» ще вийшла мініколекція до 50-ї річниці пісні «Червона рута».
Сучасний український одяг настільки прогресував, що існує навіть у діджитал-форматі. У 2019 році Дар’я Шаповалова та Наталія Моденова заснували «DressX» — першу міжнародну платформу віртуального одягу. Сьогодні ти можеш там знайти та приміряти на фото навіть діджитал-вишиванки від «UkrLook». А навчитися створювати подібні «штучки майбутнього» можна у «Pushka School».
Таке воно — наше народне вбрання: все почалось із замальовок вишитої сорочки у XV ст., а далі цей елемент гардеробу трансформувався та вбирав етнічні особливості. У ХХ ст. ми починаємо говорити про національний одяг, який у ХХІ ст. інтерпретували до масштабів діджитал-дива!
Ілюстрації: Дарина Пальонко