У світі стереотипів гуманітарії та технарі нагадують представників різних факультетів у Гоґвортсі: їхню долю визначають вроджені таланти й риси характеру. Та в реальному світі упередження щодо різних типів мислення чи доленосних здібностей від народження не лише обмежують у виборі фаху, а й подекуди змушують зневіритися в собі.

У межах проєкту #CVІDОМІобирати разом із нейробіологинею Вірою Єфремовою з’ясовуємо, чому поділ на технарів і гуманітаріїв помилковий, чому здібності не залежать від статі та як доказова наука допомагає віднайти професію мрії.

Чому не існує технічного чи гуманітарного мислення

Коли вибираємо спеціальність для вступу чи просто роздумуємо над власним професійним шляхом, досі є висока вірогідність зустрітися з поділом на два основні типи мислення: технічне, що дозволяє людині думати логічно та швидко рахувати, і гуманітарне, сповнене абстракцій і багатої уяви. Проте Віра запевняє: з наукової точки зору ніщо з цього не відповідає дійсності.

Науковиця розповідає, що міф про природну схильність людини до того чи іншого заняття бере свій початок у ХІХ століття, коли вчені Карл Верніке та Поль Брока віднайшли в людському мозку центри, що відповідають за мовленнєву діяльність. Зокрема Брока відкрив зону, якій ми завдячуємо відтворенням мови, а Верніке — її сприйняттям. Ці відкриття справді доводять, що різні центри мозку відповідають за різну діяльність, а люди, які мали пошкодження тієї чи іншої його ділянки, матимуть труднощі, наприклад, із вимовою. 

У ХХ столітті до досліджень зон мозку долучився нейробіолог Роджер Сперрі. Він вивчав сприйняття і відтворення інформації людьми, яким перерізали мозолисте тіло й таким чином розділили сполучення між лівою та правою півкулями мозку. Під час експериментів пацієнтам показували зображення з різних боків і просили описати й намалювати побачене. Результати показали, що люди могли намалювати те, що їм показували у лівому полі зору, а словесно описували те, що показували у правому. Спрощене трактування цих досліджень створило хибне враження, нібито права півкуля відповідає за творчість, а ліва — за аналітику. 

«Правда в тому, що людина використовує свій мозок на 100%. Звісно, під час різних активностей у нас працюють різні центри, проте не існує жодних наукових підтверджень тому, що в когось одна півкуля чи одна зона більш розвинена за іншу. З доказової точки зору не існує поділу на фізиків і ліриків за зонами мозку чи право- або ліворукістю. Вибір занять залежить виключно від наших особистих вподобань і мотивації», — розповідає експертка.

Чому здібності до математики чи мов не залежать від статі  

Через гендерні стереотипи існує також поділ на жіночі й чоловічі професії, де технічні науки відводять чоловікам, а гуманітарні — жінкам. Вчена розповідає, що ці твердження мають застаріле псевдонаукове підґрунтя.

Науковці минулого зазвичай апелювали до справді доведеного факту, що в середньому мозок жінки менший за об’ємом, ніж мозок чоловіка. З цього робили висновок, що жінка нібито не народжена для складних обчислень і логічного мислення. Проте наразі не існує жодної доведеної кореляції між розміром мозку людини — звісно, в межах норми — та її здібностями в тій чи іншій сфері. 

Так само наука не розділяє чоловіків і жінок за потенціалом у технічних чи гуманітарних галузях, тож обидві статі за рівних стартових умов можуть досягати однакових успіхів і в технічних, і в гуманітарних науках — все залежить лише від мотивації, освіти й обставин, проте аж ніяк не від об’єму мозку, співвідношення гормонів чи будови тіла. 

До того ж, наразі вже існує досить багато сучасних кейсів із жінками, які досягли успіхів у стереотипно чоловічих професіях. Наприклад, проєкт «Науковиці» від ГО «Inscience» познайомить із чотирма українками, які зробили кар’єру в науці, займаючись тим, від чого справді фанатіють.

«Те, що у чоловіків і жінок відрізняється середній об’єм мозку, ніяк не впливає на їхні інтелектуальні здібності, здатність обчислювати, вимірювати чи створювати. Водночас сучасні дослідження стверджують: вже на рівні 4-5 класу дівчата переконують себе, що вони не здатні стати науковицями. Ці упередження виникають зі стереотипів, які транслює оточення. Багато жінок навіть в університетах досі чують поради від викладачів про те, що їм краще вийти заміж, ніж займатися наукою», — розповідає Віра.

Як хакнути мозок і «перемкнутися» з гуманітарних на технічні науки чи навпаки

За словами Віри, коли ми постійно практикуємося, приміром, у вивченні мов, наш мозок формує міцніші нейронні зв’язки в контексті гуманітарних наук. Тому умовний поділ на технарів і гуманітаріїв можна пояснити ще й звичкою: якщо людина майже весь час займається філологією, їй буде простіше вивчити нову тему з фонетики, ніж із тригонометрії. Та що робити, коли все життя займаємось історією, а тепер маримо квантовою фізикою? Невже в такому разі  дарма сподіватися на успіхи в технічних науках? Все втрачено?

Науковиця відповідає: звісно, ні. Вчитися та тренувати мозок ніколи не пізно. Віра запевняє, що всі люди від народження мають більш-менш однакові здібності, тому не може бути суттєвих перешкод, які б завадили опанувати навіть цілковито нову для себе галузь. 

Інша справа — мотивація, що є запорукою будь-якого ефективного навчання. Віра рекомендує передусім визначитися з оптимальною для себе метою, що підтримуватиме бажання вчитися у довгостроковій перспективі. Це можна порівняти з бажанням займатися спортом: мотивація вдягнути омріяні шорти не підійде тим, хто прагне налагодити режим сну. Тож завжди варто орієнтуватися саме на свої потреби та плани, тоді процес навчання буде ефективним і набагато легшим, ніж здавалося.

«Перекваліфіковуватися, пробувати щось нове і навчатися все життя — це круто. Мозку потрібно постійно вчитися, інакше він “лінуватиметься” й “буксуватиме” в рутинних речах, тож надалі оперувати новою інформацією буде набагато складніше», — стверджує експертка.

Як знайти роботу мрії без реєстрації, СМС, повідомлень у телеграмі та стресу

«По-справжньому успішним/-ою можна стати лише тоді, коли займаєшся улюбленою справою. Звісно, можна вивчити що завгодно й працювати на трендовій і “престижній” посаді, навіть отримати на цьому місці досить високі результати, проте у перспективі це з високою вірогідністю призведе до неврозів і незадоволеності життям. Пошук себе — це про свободу, зацікавленість і вмотивованість», — зазначає Віра.

Експертка радить і підліткам, і їхнім батькам зосередитися на вільному виборі. Краще якнайбільше пробувати себе в різних заняттях і не ділити жодне на категорії гуманітарних, креативних чи технічних, аніж надміру концентруватися на ярликах престижності, гендерної відповідності чи спрямування за видами діяльності. Ніколи не можна впевнено стверджувати про готовність працювати в певній сфері, не спробувавши її хоча б опосередковано чи в ігровому форматі або не зазирнувши до «внутрішньої кухні» професії.

Процес вибору може полегшувати усвідомлення того, що в сучасному світі необов’язково вибирати один фах на все життя. Завжди можна перекваліфікуватися, засвоїти щось нове чи кардинально змінити вектор руху. Експертка розповідає, що сама пройшла певний шлях самодослідження, перш ніж стати науковицею. Попри те, що Віра навчалася у класі з філологічним спрямуванням і певний час не любила математику, це не завадило їй зацікавитися фізикою та зануритися в цю науку. Отримавши потужну мотивацію, вчена опанувала всі необхідні «технарські» знання і завдяки цьому дійшла до ступеня докторки молекулярної біомедицини. 

Науковиця радить усім відстежувати стереотипи в собі, а батькам — дослухатися до інтересів і думок своїх дітей: «Ніхто не застрахований від упереджень, тож так чи інакше ми періодично помиляємося й часом транслюємо стереотипи. Це нормально, проте іноді варто звірятися з реальністю та зменшувати власну зацикленість на категоріях професій. Батьків передусім закликаю поважати вибір своїх дітей, зацікавлювати їх різними заняттями й давати їм свободу для пошуку себе в цьому світі».

А ще більше доказово-наукового про професійний шлях, пошук себе і спростування стереотипів дивись у матеріалах проєкту #CVІDОМІобирати.

Ілюстрації: Дарина Пальонко