2 квітня світ відзначає Міжнародний день дитячої книги. Принагідно ми вирішили поговорити з письменницею, літературною критикинею, методисткою лабораторії дитячого читання НЦ «Мала академія наук України» «BaraBooka» Ольгою Купріян. В інтерв’ю — про те, навіщо читати сучасну українську поезію з дітьми, як екологічно до цього заохотити та на яких авторів варто звернути увагу.
Чому варто читати сучасну українську поезію з дітьми?
Будь-яка сучасна книжка промовляє до дитини тими категоріями, які їй близькі. Моя дитина зараз у школі вчить Шевченка, і для кращого розуміння його поезії деякі тогочасні реалії доводиться їй пояснювати. Тож є сенс показати, що поезія — це не тільки про давно минулі часи. У цьому допомагають вірші сучасних авторів.
Наприклад, Олеся Мамчич пише в одному з віршів книжки «Як правильно ревіти?», що навіть зомбі лагіднішає від шоколадки. Це дає дітям шанс подивитися на щось знайоме, як-от ласування шоколадом, під незвичним кутом. Я страшенно люблю цей прийом очуднення в поезії: він творить гумор.
Поезія загалом допомагає дивуватися й усміхатися. За це люблю вірші Олесі Мамчич, а ще — Сашка Дерманського, Івана Андрусяка, Григорія Фальковича. Вони дарують дитинне здивування від звичних речей. Ми б і подумати не могли, що слово «мамонт» — це про маму. А Сашко Дерманський у своєму вірші розмірковує про мамонтів, татонтів, дідонтів і бабонтів. Таке одивнення створює простір для гумору в читанні з малими дітьми.
А от старших дітей зацікавити поезією можуть незвичайні метафори. Наприклад, у юні роки я слухала пісню «Коли до губ твоїх…» гурту «Плач Єремії» на слова Григорія Чубая, і там була фраза «а чорний птах повік твоїх здіймається». Для мене це були незбагненні слова, які змусили глибше зануритися у пісню і її сенс. Багатоманіття метафор допомагає міркувати про тонкі матерії, і підліткам це дуже заходить.
Також будь-яка література, а особливо поезія — це ословлений досвід, який може допомагати у проживанні психологічних травм. Читати поезію — це не те саме, що дивитися документалку. Там правда не прикрита, а в поезії автор чи авторка опрацьовує факти, пропускає їх через себе. Крім того, ми найчастіше не бачимо картинки до вірша — її для нас створює мозок, вибираючи те, що може перетравити.
В умовах війни ми багато говоримо про переживання смерті. На початку січня загинув поет і військовий Максим Кривцов, і останній його вірш містить дивовижно проникливу метафору про те, що ліричний герой проросте фіалками: «Моя голова котиться від посадки до посадки, / як перекотиполе / чи мʼяч. / Мої руки відірвані / проростуть фіалками навесні». Комусь ця метафора допомогла впоратися із втратою. Їх підтримала міфологічна віра, що життя не обривається тут і зараз — є можливість «прорости фіалками».
Інша велика втрата для української літератури — Вікторія Амеліна. Вона почала писати поезію тільки на початку повномасштабного вторгнення, але її слова «сьогодні не ти, відбій» з вірша «Повітряна тривога по всій країні» згадуємо знову й знову — з кожним великим обстрілом, коли гинуть цивільні. У нас тепер багато травматичного досвіду, і ці слова певною мірою допомагають упоратися з ним.
Окремі вірші відгукуються багатьом, і в цьому об’єднавча роль поезії. Це видно навіть із того, як ми переосмислюємо сьогодні Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка. Багато років перед війною ми думали, що вони вже забронзовіли. А виявилося, що їхні поезії універсальні й вічні.
Які навички розвиває поезія?
У наймолодших читачів поезія збагачує лексикон, формує розуміння різних засобів поетичного і комічного. А в підлітковий період поезія дає можливість виявити емпатію, співвіднісши себе з ліричним героєм.
Підліткам важливо слухати пісні й читати поезію про любов, адже там відображено ті емоції, які самим у собі важко розпізнати. Ми всі в юності полюбляємо цитувати улюблені вірші або рядки з пісень. Вони мають велике значення, бо відгукуються нам, ословлюють те, що ми відчуваємо.
Однак поезія допомагає пізнавати не лише себе, а й світ навколо. Вірші Максима Кривцова — це можливість для цивільних, зокрема для підлітків, побачити досвід війни через його поетичний фільтр. І ще щиро рекомендую підліткам читати вірші Артура Дроня. Йому 23 роки — у нормальному світі ми могли б віднести його ровесників до горішньої межі підліткового віку, тому світовідчуття Артура може їм відгукуватись.
До слова, порадьте більше поетів, чиї твори варто читати з малими дітьми, а старшим дітям — самостійно.
У нас дуже багато доброї поезії для дошкільнят і молодших школярів. Є автори, які давно в цій сфері, — їх уже можна читати як класиків дитячої поезії. Це Іван Андрусяк, Григорій Фалькович, Леся Мовчун, Оксана Лущевська, Сашко Дерманський, Олеся Мамчич, Катерина Міхаліцина, Мар’яна Савка.
Середня школа — це прошарок читачів, які вже відходять від поезії, якщо не було звички насолоджуватися нею змалечку. Коли в ранньому віці дитина читала з батьками вірші, гралася мовою, то має певну основу, щоб підхопити поезію для старших. Часто для них пишуть ті самі автори, з якими діти вже знайомі. Однак у цьому віці можна розширити жанрові межі: ознайомитись із верлібром, білим віршем чи навіть поемою.
Ну а підлітки — це вже майже дорослі. Вони можуть просто вибирати з того, що написане для всіх. Поезія — це такий жанр, у якому часто пишуть саме молоді люди, тож їхні емоції та почуття відгукуватимуться і старшокласникам. Це про дорослішання, про нові виклики, які постають перед людьми, про кохання… У віршах дуже багато лірики, а ще наші молоді люди останні 10 років, логічно, пишуть про війну. Це теж відгукується, тому що ми живемо в цій реальності (на тлі нашої розмови саме лунає сигнал повітряної тривоги — ред.).
Зараз багато видавців, окрім сольних книжкових проєктів, випускають тематичні добірки. Наприклад, видавництва «Книголав» і «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» підготували кілька книжок із любовними поезіями. У томику «Книголава» багато сучасних авторів, в «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ», здається, трохи більше класиків. Але ми бачимо, як вірш Івана Франка «Чого являєшся мені…» досі відгукується сьогодні, як і століття тому. Він про ті почуття, які ми переживаємо незалежно від часів, у які народилися.
А є й циклічно начасові вірші: чергова боротьба — і ми дістаємо Шевченка. І загалом можемо вподобати у шкільній хрестоматії те, що бринить зараз. Наприклад, нині дуже актуалізувалася тема Розстріляного відродження: вірші поетів цього періоду особливо резонують. Чому виникло таке бурхливе обговорення через реп-оперу «Ти [Романтика]»? Бо багатьох торкаються вірші на цю тему та життєписи людей, про яких там ідеться.
Вірші Тичини досі бринять і для найменших, і для старших. Ми з донькою читали та співали «А я у гай ходила…», але так само я й тепер можу процитувати вірш про липу, яка шелестить. Нещодавно робила добірку співаної поезії для «БараБуки», і там дуже багато пісень на вірші Павла Тичини. Його поезія класно лягає на музику та досі відгукується.
А як екологічно заохотити дитину читати вірші?
Це можливо, коли батьки самі насолоджуються читанням поезії. Я розважала свою дитину з найменшого віку тим, що співала якісь віршики — це був мій спосіб проводити з нею час. Потім я помітила, що в цьому багато гумору і пізнання: під час читання ми немов просипаємо слова крізь ситечко, і багато з них залишаються з дитиною. Згодом вона бачить кульбабку і згадує, що в Катерини Міхаліциної це дмухавка. Поети творять багато нових слів, бо мають чуття мови. І коли з дитинства це помічаєш і справді насолоджуєшся процесом, то потім поступово переходиш на складніші рівні читання.
Але навіть якщо цього етапу не було, я не вважаю, що все втрачено. Можна зайти в поезію через музику. Серед сучасних поетів є чимало пісенників: Ірина Цілик, Ірена Карпа, Сергій Жадан. Музика сугестивна — вона навіює певний настрій, і ми можемо спершу просто його вловити, а вже потім дослухатися до слів.
Насправді є дуже багато способів зайти в поезію, але кожен із них — це про задоволення від процесу. Я, наприклад, дуже втішена, що моя дитина може показати у шкільному підручнику свої улюблені вірші. У мене в дитинстві такого не було: через примус я навіть досі повністю не прочитала «Кобзар» Шевченка. І не вважаю, що мушу це робити. Але купу віршів я знаю напам’ять, вони стали частиною моєї ідентичності. Усе завдяки насолоді від поезії.
Більше навкололітературного шукай у наших попередніх інтерв’ю з письменницями:
«Що і як читати з дітьми про честь і гідність: розповідає письменниця Тетяна Стус»;
«Як і що читати з дітьми про війну: поради письменниці Ольги Купріян»;
«Як зацікавити дітей читанням: відповідають українські письменниці»;
«Як ефективно дерусифікувати шкільну програму з літератури: 5 ідей від Анни Третяк».
Ілюстрації: Олена Ковальчук