Як говорити з дітьми про війну через книги? І так, щоб екологічно та етично? Яка література допомагає пережити травматичний досвід? На ці та інші запитання про книги, дітей і війну відповідаємо разом з Ольгою Купріян — письменницею, літературною критикинею, методисткою лабораторії дитячого читання НЦ «Мала академія наук України» «BaraBooka» та співзасновницею щорічного «Рейтингу критика: найкращі дитячі та підліткові книжки року».
Як книги допомагають дітям осмислити реалії повномасштабної війни?
Книги допомагають відрефлексувати власний досвід. Вони фіксують та пояснюють нову реальність, дають інструменти, щоб дитина змогла впоратися з переживаннями чи конкретною ситуацією. Проте хочу зазначити, що більшість книжок про повномасштабну війну ще не написали, адже для того, щоб створити цілющий для дітей текст, автор/-ка має відсторонитися від травматичного досвіду та зцілитися сам/-ма.
Як екологічно читати книги, що порушують травматичний досвід?
Мушу спершу наголосити: у всіх дітей різний досвід та переживання, тож ми не маємо одного чарівного рецепту для всіх. Немає книжок-рецептів, які працюватимуть для всіх дітей, навіть якщо ті пережили подібний досвід. Як письменниця, скажу, що вкрай складно написати текст, який не зачіпав би жодних тригерів у період, коли в усіх нас оголені нерви. Проілюструю цю тезу аналогією: уявімо кімнату, у якій скрізь розсипані детальки від лего. Ми ходимо по ній і не знаємо, коли наступимо на якусь детальку й буде боляче. Так само з читанням книжок, що осмислюють травматичні досвіди: ми ніколи не знаємо, яким чином і яка з них може тригернути. Тож раджу уважно обирати тексти, зважаючи на пережиті обставини та емоційний стан малюка чи підлітка.
Якщо ви читаєте малюкові, слід звертати увагу на його / її реакції й, залежно від цього, пропускати якийсь фрагмент, помʼякшувати його або зовсім зупинитися та обговорити текст. Пам’ятайте: не можна залишати дитину наодинці з книгою, що торкається травматичних досвідів.
Якщо ж пропонуєте книгу до самостійного ознайомлення, не наполягайте на читанні конкретних творів, натомість дайте дитині вибір. Можливо, вона зовсім не хоче читати про війну, а, навпаки, має бажання дослідити щось веселе та відсторонитися від травматичного досвіду.
Яку книгу порадите читати, щоб пережити травматичний досвід?
Хочу порадити книгу Тані Стус «Таємні історії маленьких і великих перемог». Це збірка з 10 казок із терапевтичним ефектом для дорослих з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку. Казки можуть стати повсякденним інструментом допомоги для батьків, діти яких мають симптоми стресу, тривожності, а також у кризових ситуаціях, спричинених війною.
Як на мене, ці історії показують інший бік реальності. Нині, коли ми занурені в травматичний досвід, нам інколи бракує сил побачити в житті щось позитивне й радісне, а ця книжка допомагає змінити кут зору.
Яку книгу читати дітям, які втратили домівку?
Книжка-картинка «Дім» Катерини Тихозорої та Олександра Продана оповідає про втрату домівки з незвичайного ракурсу. Зокрема, цінним є епізод, у якому один із героїв, тато, пояснює дитині, що їхній дім виконував власну місію, і хоч нині його немає, спогади про нього залишаються, мандрують разом з нами, а значить, залишаються з нами назавжди. Раджу обов’язково обговорювати з дитиною прочитане.
Яку книгу порадите дітям, що вимушені були виїхати за кордон?
Можу запропонувати до читання свою книгу «Муркиця загубилася». Цей текст я написала вже після початку повномасштабного вторгнення, у перші місяці війни, коли виїхала з Києва та опинилася в Польщі разом зі своєю донькою. Це історія про пригоду, про мандрівку потягом і про пошуки загубленого кошеняти. «Муркиця загубилася» — книжка для молодших дітей, адже виклики в підлітків та в дошкільнят в еміграції зовсім різні.
Що читати дітям, які пережили окупацію або втратили рідних?
Ця тема найскладніша та найбільш травматична, тож не можу радити одну книгу, натомість пропоную переглянути список книжок для дітей про війну, який склали експертки «BaraBooka». Тут можна знайти літературу відповідно до своїх інтересів та віку. Я б хіба виокремила книгу Олени Максименко «Пси, які приручають людей»: вона життєствердна, оскільки оповідає про дітей, які прожили страхіття війни й намагаються жити далі.
Також раджу звернути увагу на жанр фентезі, адже це можливість «сховатися» за вигаданими подіями, максимально далекими від реальності, та переосмислити власний досвід. До прикладу, під час читання всім відомої історії про Гаррі Поттера розуміємо, що це фантастичний світ, але разом з головним героєм можемо «проплакати» втрату батьків, близьких та друзів. Крім того, жанр фентезі допомагає легше сприймати описи війни, бо в тексті вона якнайменше нагадує реальність. На мою думку, найближчим часом з’явиться більше таких книг, адже реальність інколи настільки лякає, тригерить, що нам необхідно вигадати паралельний світ, аби це прийняти та «перетравити». Крім того, фентезі дає нам змогу багато разів винахідливо перемагати ворогів ще до того, як настане омріяна й довгождана реальна перемога.
Більше про літературу повномасштабної війни читай у наших попередніх матеріалах:
«Як зацікавити дітей читанням: відповідають українські письменниці»
«Як ефективно дерусифікувати шкільну програму з літератури: 5 ідей від Анни Третяк»
Ілюстрації: Анастасія Василенко