Письменник, спортсмен, митець із будинку «Слово». А ще той, хто вів би мовознавчий блог та створював власні курси, якби жив у часи соцмереж. Це ми про Майка Йогансена!
Нині пропонуємо довідатися більше про творчість письменника.
Дослідник української мови
Майк Йогансен будував філологічну кар’єру: вчителював у школі, опісля викладав у Полтавському університеті та Харківському інституті, досліджував фонетику й лексику, писав підручники. Крім того, долучився до складання проєкту правопису 1928 року.
Якось Йогансена зацікавила вимова однієї з говірок західної Полтавщини, і він узявся її досліджувати. У 1927 році опублікував результат цієї розвідки — «Фонетичні етюди (замітки з нагоди фонетики м. Шишак на Полтавщині у зв’язку з літературною вимовою)». Письменник видавав й інші мовознавчі роботи, як-от: «Пристосування латиниці до потреб української мови», «Шляхи розвитку сучасної літературної української мови», «Академічна неписьменність», був співавтором посібника «Загальний курс української мови» та інших.
Погляди на те, які прийоми має використати автор, щоб написати якісний прозовий твір, Йогансен виклав у посібнику-пораднику «Як будується оповідання». У роботі зібрав серйозні й дотепні поради для письменників-початківців, роздумував про роль мистецтва загалом та літератури зокрема.
Знавець іноземних мов
Майк Йогансен знав багато іноземних мов: старогрецьку, латинську, німецьку, французьку, англійську, іспанську, італійську, слов’янські та скандинавські. Нові мови опановував самотужки та доволі швидко.
Йогансен мав високий рівень англійської, його називали найкращим перекладачем із цієї мови у Харкові. Письменник та друг Майка Юрій Смолич згадував, що іспанську той вивчив, розмовляючи з дівчинкою-іспанкою із групи дітей-сиріт, яку приїхали навідати українські письменники. Йогансен одразу став перекладати розмову з іспанської на українську та навпаки, а кілька днів потому — презентував переклади іспанської поезії.
Юрій Смолич також пригадував, як Майк Йогансен опанував сербську мову, яка знадобилася тому для роботи: «Майк, між іншим, сказав: “Після обіду полежу годинку — треба вивчити сербську мову”. Ввечері він уже сів перекладати сербські думи і здав цей переклад другого дня до обіду. Як відомо, його переклади сербських дум — найкращі».
Автор першого українського пригодницького роману
У 1925 році Майк Йогансен написав роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших», який видав під псевдонімом Віллі Вецеліус. За 1925 рік надрукували 10 випусків твору загальним накладом 100 000 примірників!
Роман оповідає читачеві про розмай героїв: від багатої спадкоємиці, що прагне залишитися інкогніто, до мисливців за екзотичними тваринами — які незалежно одне від одного подорожують світом, а часом і не здогадуються, що перебувають поруч, як-от батько і син, що пливуть на одному кораблі. Читач зустрічає персонажів у різноманітних ситуаціях: на судні, у тропічному лісі, під час біржових махінацій, політичних заворушень, втечі з дому чи порятунку ближнього. І лишень у кінці роману ниточка, що пов’язує всіх цих зовсім різних персонажів, розплутується. Цей твір літературознавець Ростислав Мельників назвав першим пригодницьким романом в українській літературі. Окрім характерних для цього жанру рис (динамічного сюжету, загадковості, численних випробувань та змін у характері героїв після них), Йогансен застосовує власні літературні прийоми. Зокрема, кінематографічність сцен, швидку зміну локацій (Америка, Британія, Франція, Африка, Україна), посилання на джерела запозичень.
Любитель песиків
Син Миколи Куліша Володимир згадує, що в будинку «Слово» ледь не кожна родина мала собаку чи кількох: малих і великих, англійських сетерів, шотландських псів, гончих. Переважно тварин тримали для полювання. Майк Йогансен разом із Миколою Хвильовим, Остапом Вишнею та Олесем Досвітнім були першокласними мисливцями й мали весь необхідний для полювання реманент.
У книзі спогадів «Слово про будинок “Слово”» Володимир Куліш пише: «Ніхто з таким галасом і криком не вибігав з двору, як Майк Йогансен. Перед ним мчали два собацюги, а тільки тоді сам він. Навіть важко було сказати, хто кого веде на прохід. Пригадую милого Майка, височенного і досить незграбного на вигляд. В незмінних камашах на ногах, що свідчило про кожночасну готовість вирушити на полювання».
Ідейний натхненник журналів
У 1928 році у Харкові став виходити друком мистецький альманах «Літературний ярмарок». Ідея та назва такого журналу спали на думку саме Майкові Йогансену, її підхопили Микола Хвильовий та Микола Куліш. За словами Юрія Смолича, характер і принцип організації роботи альманаху можна було описати як «безорганізаційна організація літературного процесу, вільне козакування, запорозька січ». З грудня 1928 року до січня 1930-го вийшло 12 номерів «Літературного ярмарку».
Згодом Йогансен знудився у редакції «Літературного ярмарку» і того ж таки 1928 року захопився новою ідеєю — створити оригінальне і досі не відоме українській журналістиці видання — «Універсальний журнал» (УЖ). Концепцію письменник придумав разом із другом та фундатором українського радіомовлення Левком Ковальовим за грою в шахи. До редакторства запросили Юрія Смолича. За неповний рік існування видання вийшло 10 випусків, кожен тиражем від 3 до 6 тисяч примірників. На його сторінках публікували переважно художні прозові твори та поезію з ілюстраціями до них, рецензії та нариси. Також журнал містив розважальну рубрику із кросвордами «П’ять хвилин розумової гімнастики щодня» та літературну анкету — рубрику, у якій декілька письменників відповідали на питання, пов’язане з літературою.
Ілюстрації: Олена Ковальчук
Використані світлини:
1. ВУФКУ
2. НСПУ
3. «Wikimedia Commons»
