Вони малюють фентезійні картини й танцюють фламенко, колекціонують кактуси та катаються на лижах — учені досліджують світ не лише у своїх лабораторіях і музейних відділах, а й на дозвіллі.

Нині пропонуємо дізнатися більше про дивні дива, які цікавлять українських лідерів наукової думки. Про свої захоплення нам розповіли палеонтолог Вадим Яненко, біологиня Катерина Шаванова та географиня Ганна Шевченко. Гайда читати!

Історія палеонтолога, який колекціонує кактуси й іграшки, читає міське фентезі та слухає важку музику 

Вадим Яненко має декілька наукових спеціальностей. Передусім він орнітолог та еколог, бо дисертацію писав про екологічні особливості популяції перепілки в Україні. Як зоолог мав досвід розведення рідкісних екзотичних тварин у приватній фірмі, викладав у чотирьох вишах. А з березня 2017 року працює в Національному науково-природничому музеї НАН України як палеонтолог. Вадим також популяризує палеонтологію в журналі «Крила» для дітей, а для дорослих — у журналі «Куншт» і у власному телеграм-каналі з мемами «Paleo_daddy». 

Канал науковець створив 2020 року, перебуваючи в декретній відпустці, — звідси й назва. Тоді ж знайшов нове захоплення — кактуси. 

«Я почав розширювати колекцію дружини. У неї було три-чотири кактуси з “Епіцентру”, а на сьогодні в нас на балконі ростуть близько 300 видів кактусів і ще до 60 видів сукулентів, деякі з них є лише у двох-трьох колекціонерів в Україні», — розповідає науковець.

Більша частина колекції Вадима — це чилійські кактуси, як-от коп’япоа, матукана, горидокактус, еріосице, неопортерія. Вони досить повільно ростуть, і не всі з них квітують у домашніх умовах. Тому науковець придбав видання, які більше розповідають про його домашніх улюбленців, і розглядає в них зображення кактусових квітів. 

Пан Вадим розповідає, що для колекціонування кактусів не обов’язково поглиблено вивчати ботаніку. Хоч він проходив цю дисципліну на першому курсі університету, однак саме про кактуси там ішлося мало. 

Водночас науковий бекграунд дещо став у пригоді в новому зацікавленні: тут, як і під час роботи в музеї, важливо вміти систематизувати. У підписі до кожного кактуса Вадим зазначає його наукову назву та місце походження насіння. Каже, так роблять усі колекціонери, незалежно від їхнього фаху.

Щоб зануритися в хобі глибше, Вадим шукав однодумців у фейсбук-групах і телеграм-каналах, і вони пояснювали все про вирощування кактусів. 

«У Києві регулярно проводять виставки кактусів, де можна придбати за демократичною ціною свого першого колючого улюбленця та поспілкуватися з тими, хто 50 років вирощує кактуси. Бо це любов на все життя. Якщо починаєш цим займатися, то кинути майже неможливо. Ну хіба що якісь непередбачувані обставини змусять: ось як тепер, під час війни, людям іноді доводиться залишати колекцію та рятувати родину», — додає Вадим.

Ще одне зацікавлення науковця — це книги. З них і почалася Вадимова звичка колекціонувати. Він пригадує, що його науковий керівник мав велетенську бібліотеку з іноземними книгами, які підписали автори — провідні орнітологи світу. Згодом Вадим перейняв це захоплення свого вчителя і теж почав купувати книги колег із підписами авторів. 

Науковець також читає багато художньої літератури, зокрема міське фентезі. Його улюблений автор у цьому жанрі — Ніл Гейман. Вадим придбав усі книжки письменника, які переклали українською. 

Загалом домашня бібліотека сім’ї Яненків — це стелаж із книгами, який займає цілу стіну, від підлоги до стелі. Однак читання не завжди так захоплювало Вадима. У дитинстві він не дуже любив читати, це хобі з’явилося вже за студентства. 

«Зараз я надолужую те, що малим пропустив. Тому часто в метро люди бачать бородатого здорованя, який читає книжку, наприклад, із серії про Гаррі Поттера», — ділиться Вадим. 

Крім кактусів і книжок, науковець також збирає іграшки: колекційні фігурки із серії «Зоряні війни», іграшки «Funko Pop», фігурки музикантів і героїв фентезі. Їх переважно дарує Вадимові дружина, бо знає про його захоплення. 

Деякі іграшки з колекції науковець має у своєму кабінеті в музеї, щоб ними могла бавитись донька, коли приходить до нього на роботу. Тож Вадим не з тих колекціонерів, які тримають свої набутки в оригінальному упакуванні та дбають про їхню недоторканість.

«Я думаю, що більшість науковців схильні до колекціонування. Єдине, чого в мене немає і ніколи не буде, — це власна колекція скам’янілостей. На мою думку, вони мають бути в музеї», — підсумовує свої збиральницькі хобі Вадим. 

Окрім колекціонування, науковець також має особливі музичні вподобання. Ще зі школи слухає важку музику, зокрема black, death і trash metal. До повномасштабної війни вчащав на концерти гуртів, що працюють у цьому напрямі. З деякими виконавцями знайомий особисто. Наприклад, із Дмитром Кумаром, який раніше співав у панк-роковому гурті «Тостер», а зараз — у блекдезметал-гурті «1914». 

«Дмитра цікавить палеонтологія, антропологія та еволюція, хоч це й досить далекі від його основної роботи теми. На цьому ми й зійшлися. Його гурт давав у Києві концерт у 2020 році, і перед виступом я провів хлопцям екскурсію в музеї. Тобто для мене прослуховування музики — це ще й можливість розширити коло спілкування, знайти однодумців. До речі, є навіть гурти, які співають про палеонтологію. Наприклад, у німецького гурту “The Ocean” усі назви альбомів у дискографії відсилають до стратиграфічної шкали: “Holocene”, “Paleocene”… Дуже хороша музика — раджу послухати», — розповідає Вадим.

Біологиня, яка плаває на каяках, малює картини та вчиться стріляти

Катерина Шаванова — кандидатка біологічних наук у галузі генетики та керівниця проєктів із досліджень і розвитку напряму рослинництва в агрокомпанії «Kernel». А ще науковиця цікавиться радіобіологією та досліджує Чорнобиль. Зокрема, цьогоріч у співавторстві з колегою Оленою Паренюк видала книжку «Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі».

Катерина постійно шукає нові й цікаві досвіди, тому пробує різні хобі. Серед спортивних занять практикувала плавання, біг, їздила на велосипеді, ходила на карате, сплавлялась на байдарках і каяках. 

«Каяки — це одне з останніх моїх великих захоплень. Зараз у Києві, на жаль, немає виходу на воду. А до повномасштабної війни я дуже любила випливати на світанку на Дніпро та спостерігати, як сходить сонце. Для мене це єднання з природою. Я сподіваюсь, що війна закінчиться, нас знову пустять на воду, і я зможу до цього повернутися», — ділиться Катерина.

У кожному зі своїх занять Катерина намагається не ставити недосяжних цілей. Наприклад, не прагнула пробігти відразу марафон, а раділа першому кілометру, згодом — 5 кілометрам. 

Зараз науковиця призупинила фізичні навантаження через травму ноги та проходить реабілітацію. Натомість присвячує дозвілля іншим своїм захопленням. 

Протягом 6 років Катерина малює картини олійними фарбами та вже мала власну виставку робіт. Каже, малювання дає можливість перемкнутися на іншу діяльність, відрефлексувати певні події. Тому чимало робіт Катерини так чи інакше пов’язані з науковими зацікавленнями — із сільським господарством або ж Чорнобилем.

«Я продумую, які картини хотіла б намалювати, навіть маю певний список для втілення. Можу згадати, про що кожен мій твір і що мене надихнуло на нього», — каже науковиця-художниця.

Ще одне мистецьке захоплення Катерини — опера й театр. Під час відряджень Україною чи за кордон науковиця полюбляє ходити на вистави чи концерти.

«Я родом із невеликого міста під Києвом — Василькова. Однак ще в дитинстві ми з родиною побували в усіх основних театрах Києва та інших обласних центрів. Батьки загалом виховували в нас цікавість до світу, бо вважали, що розвиток важливий», — розповідає Катерина, як зацікавилась мистецтвом.

Також науковиця відвідує заняття співом. Там тренує здатність фокусуватися на тілі, зокрема на голосових зв’язках. А ще — вміння вимикати мислення за потреби, щоб просто діяти, тобто співати.

А коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Катерина пішла на курси для власників зброї. Вона навчилася стріляти з автомата та карабіна. Надалі збирається оновити знання щодо стрільби з пістолета. 

«Це не означає, що я просто завтра піду в армію, але вважаю вміння стріляти важливою сьогодні навичкою, як і керування авто. Навчатися цього — один зі способів повернути трохи контролю», — пояснює науковиця. 

Загалом Катерина вважає, що варто шукати свої вподобання та захоплення, пробуючи дуже різні заняття. Вона радить експериментувати та не обмежувати себе.

«Що більше ти пробуєш, то більше шансів, що знайдеш своє. Треба спиратися лише на свої відчуття, а не на враження інших людей. Комусь твоє хобі може здатися дивним, але якщо воно тобі подобається, не полишай його. Це завжди можливість знайти нове ком’юніті однодумців», — каже Катерина. 

Сама науковиця планує в майбутньому ще дати шанс стретчингу і йозі, адже це одні з найменш травматичних фізичних занять. Водночас хоче повторити досвід із лижами. Попереднього разу вони з подругою вчилися з інструктором у досить екстремальних умовах — на горі, не пристосованій для катання новачків.

Географиня, яка шиє ляльок і танцює фламенко 

Ганна Шевченко з 5 класу мріяла про наукову кар’єру в біогеографії чи океанології, хоч конкретні назви цих напрямів дізналася вже згодом. Спершу отримала фах учительки географії та біології, а пізніше продовжила здобувати освіту в аспірантурі та захистила кандидатську дисертацію з конструктивної географії — дисципліни на межі між екологією, ландшафтознавством і фізичною географією. А кар’єру побудувала в Сумській обласній гімназії-інтернаті для талановитих та творчо обдарованих дітей, популяризуючи науку серед молоді. Зокрема, створила в гімназії наукове товариство учнів, а ще написала кілька науково-популярних книжок для дітей.

Навіть у професійній діяльності Ганну цікавить дуже багато дотичних напрямів і тем: це і медіастудії, і локальна історія, і географія, екологія та біологія. Хобі науковиці не менш розмаїті.

Передусім вона вже майже 10 років шиє ляльок. Основи для цього хобі було закладено ще в дитинстві, коли в рідному Кропивницькому Ганна відвідувала театральну студію. Там дітей навчили виготовляти всі типи ляльок для театральних вистав. Щоправда, тоді сам процес шиття Ганна так і не полюбила. Але вже в дорослому віці в інтернеті побачила дуже гарних ляльок і захотіла пошити власних.

Про створення першої ляльки в науковиці є ціла історія: «Це був лютий 2014 року. Я була 17-го в Києві на експертній раді та, звісно, на Майдані — привезла вірші моїх учнів, щоб їх прочитали зі сцени. 18-го повернулася додому і вже з телебачення й соцмереж дізналась про трагічні події. Просто так дивитись трансляції було неможливо. І з’явилась потреба в цей час щось робити руками. Я дістала клаптики тканини, які були вдома, і пошила першу ляльку».

Усі ляльки Ганни різні, але в кожну науковиця зашиває червоне серденько на знак того, що це жива творчість. Застосовує й наукові знання, коли створює конструкторські рішення.

«Це насправді прокачує корисні навички, коли ти розв’язуєш якусь проблему, навіть начебто смішну й незначущу. Адже процеси, які відбуваються в мозку в цей час, нічим не відрізняються від наукового пошуку. Захоплення можуть бути різні, але саме науковий підхід допомагає не зупинятись, а шукати рішення. І в науці, й у творчості важливі поступ і вміння дивитися глибше», — розповідає Ганна.

Навички, які науковиця розвинула завдяки своєму захопленню, знадобилися їй і в професійній діяльності. Ганна започаткувала проєкт, де навчала дітей проводити екскурсії. Для цього вирішила вдягнути юних гідів у костюми тих епох, про які вони розповідають. З цієї ідеї виріс цілий окремий напрям роботи: учні Ганни досліджували костюми різних епох і відтворювали їх у межах проєктів у Малій академії наук. 

Ще одне хобі науковиці — фламенко. Цей танець подобався Ганні ще за студентства, але тоді не було гуртків і тренерів для його вивчення. Тож Ганна намагалася самотужки опанувати рухи за книжкою з бібліотеки. Однак без допомоги хореографів було важко, і Ганна облишила спроби на довгі роки. 

«І от мені вже 51 рік. Телефонує ілюстраторка моєї книжки й розповідає про набір до студії фламенко для дорослих. Я тиждень сумнівалася, чи варто в моєму віці втілювати юнацькі мрії, а потім таки долучилась до групи. І я дуже вдячна фламенко за те, що цей танець допоміг мені зрозуміти себе краще. Це цілий культурний пласт, як на мене, дуже близький до України. Бо фламенко — це дух свободи: неможливо його танцювати, якщо в тобі цього немає. Ти маєш нічого не боятися і бути собою, тому ці заняття дуже підтримують мене під час війни», — оповідає свою фламенко-історію Ганна.

Хореографиня, яка веде групу Ганни, — досвідчена танцюристка Вікторія Мельник. Вона багато років вивчає фламенко, а нещодавно захистила кандидатську дисертацію на цю тему. Тому залучає учнів не просто до вивчення рухів, а й до розуміння філософії цього танцю, його історії. 

Щоб показати дітям, як важливо мати хобі та зацікавлення, Ганна навіть вигадала гру «Кадрова агенція». Коли в гімназію приходили нові учні, вона проводила для них цю практику. Одні отримували папірець із різними хобі (наприклад, бокс, кулінарія, кінний спорт), а інші відігравали роль ейчарів. Легенда така: відома корпорація в Сумах набирає працівників, кандидати мають абсолютно однакові освіту та досвід роботи — лише різні хобі. Тож тільки за цим показником треба обрати людей на посади.

Учні починають аналізувати: якщо це відділ статистики, треба сидіти й працювати з цифрами, це досить марудна робота, тож підійдуть ті, хто вишиває хрестиком, а не цікавиться боксом.

«Ця гра показує сенс захоплень і те, чому ейчарам важливо знати про хобі майбутніх працівників. Освіта, стаж і досвід роботи — це одна інформація, а захоплення показує, які риси особистості допоможуть людині ефективно працювати.

Хоч би де була і що робила, я залишаюся науковицею, тому що це, мабуть, на все життя. Коли проходиш “школу” аспірантури й захисту дисертації, мислення формується певним чином, і ти вже інакше організовуєш свою роботу, до всього підходиш із науковою міркою. Так само й діти, які проходять через Малу академію наук. Я багато років працювала з її учнями та стежила, як навчання в МАН допомагає їм. Вони застосовують отримані навички в різних життєвих ситуаціях. 

Здається, для України зараз оцей важкий період — це ще й час, коли ми усвідомлюємо свою силу, своє призначення, розуміємо, хто ми є. Ми шукаємо спосіб проявити це якнайкраще. Я його знайшла, працюючи як популяризаторка науки, як письменниця і медіапедагогиня», — підсумувала нашу розмову Ганна. 

Ілюстрації: Олена Ковальчук