Катерина Левченко бореться за гендерну рівність на державному рівні, Олександра Матвійчук добивається справедливості для жертв воєнних злочинів росіян, Наталія Карбовська впроваджує ініціативи з гуманітарної допомоги жінкам у часи війни — нині українки активно боронять наші права.
Сьогодні пропонуємо пригадати тих, хто ці права виборювали: профем-активісток і правозахисниць із нашої історії, які здобували можливості для жінок навчатися, працювати і просто бути вільними. Гайда читати!
Леся Українка — змінотвориця образу жінки в літературі
Леся Українка була письменницею, перекладачкою і громадською діячкою. Вона відстоювала думку, що жінка має право на своє тіло, особисте життя та власні гроші. Ці погляди ілюструвала своїм життям: займалася самоосвітою, зокрема вчила мови й опановувала класику світової літератури, та намагалася заробляти собі на прожиття самостійно літературними оглядами. Часом письменниця взагалі йшла всупереч тогочасним традиціям, ставлячи у пріоритет себе, наприклад, певний час жила з майбутнім чоловіком Климентом Квіткою без шлюбу.
Леся Українка мовила про права жінок і у своїх творах. Зокрема, впроваджувала феміністичну тему в літературній критиці, приміром, у статті «Нові перспективи і старі тіні» описала «нову жінку західноєвропейської белетристики». А в художніх творах письменниця й сама впроваджувала образ «нової жінки»: персонажки Лесі Українки самі творять свою долю, відкидають пасивність і статус рабині.
Ольга Кобилянська — амбасадорка європейського фем-руху в літературі
Ольга Кобилянська була письменницею та громадською діячкою. Вона принесла в українську літературу, адаптувала і здобрила локальним буковинським колоритом деякі популярні на той час західні тенденції, серед яких був і фемінізм. Своє бачення стану жіночих прав письменниця помістила у твори. Зокрема, вона заміщувала традиційний образ жінки — матері й господині — більш прогресивними образами: самостійними, емансипованими, творчими. Жінки у прозі Ольги Кобилянської — це повноцінні особистості із сильною волею, які прагнуть самореалізуватися. Також вони захоплюються культурним життям і не цураються власної сексуальності.
Крім того, Ольга Кобилянська була співзасновницею правозахисної організації «Товариство руських жінок на Буковині», а також написала й видала низку публіцистичних творів про права, як-от «Рівноправність жінок» і «Жіноча вистава в Чикаго». А ще активістка видавала альманах «Наша доля», де опублікувала огляд фем-руху в Європі та доповідь «Дещо про ідею жіночого руху».
Наталя Кобринська — організаторка правозахисних проєктів у громадському секторі
Наталя Кобринська була письменницею, громадською діячкою і видавчинею. Її вважають першою феміністкою Галичини й організаторкою такого собі правозахисного хабу свого часу — «Товариства руських жінок». Найбільш дієвою у просуванні ідей Наталя Кобринська вважала літературу, тому разом із членкинями своєї організації писала й поширювала феміністичні твори, а ще виступала з промовами. Вона писала про дискримінацію, відсутність прав у жінок на вищу освіту і можливості займатися політикою й активізмом. Окрім цього, вона складала петиції та збирала підписи за право жінок навчатися в гімназіях і університетах, а також піднімала питання щодо облаштування дитячих садків.
А ще Наталя Кобринська видавала феміністичний альманах «Перший вінок» разом із товаришкою та письменницею Оленою Пчілкою. Жінки самотужки профінансували й організували друк видання, у якому зібрали твори українських письменниць на правозахисну тему. Зокрема, в альманаху публікувалися Леся Українка, Ганна Барвінок, Софія Окуневська, Ольга Франко та інші.
Софія Окуневська — борчиня з гендерними стереотипами в царині освіти й медицини
Софія Окуневська — перша українка, яка здобула університетську освіту та стала докторкою медицини. Після навчання вона встигла попрацювати за фахом у Швейцарії та Чехії, а згодом повернулася до Львова, де стала співзасновницею Української народної лічниці — там лікарка працювала як волонтерка й допомагала людям безкоштовно.
Окрім медицини, Софія Окуневська долучалася до інтелектуальної та змінотворчої частини суспільства: навчалася літератури й музики в Наталі Кобринської, товаришувала з Ольгою Кобилянською… Софія Окуневська також поділяла їхні погляди на становище жінок у соціумі, тож просувала ідеї боротьби жінок за свої права, піднімала питання рівноправності в суспільстві. Ці думки висловлювала й літературно: її оповідання «Пісок! Пісок!» і розвідку «Родинна неволя жінок в піснях і обрядах весільних» надрукували в альманаху «Перший вінок».
Софія Русова — представниця українських жінок на міжнародній арені
Софія Русова — педагогиня, громадська і політична діячка, яка торувала жіночий шлях у політику, а також була однією з представниць демократичної України у світі. Разом з іншими діячками її обрали до Центральної Ради, де Софія Русова займалася освітніми реформами.
В еміграції діячка долучилася до Українського громадського комітету у Празі, де допомагала жінкам і дітям, що також виїхали з України через більшовиків. Зокрема, Софія Русова підтримувала вимушених переселенців морально, навчала дітей, викладала дорослим, фандрейзила кошти від європейських жіночих і благодійних організацій.
Як очільниця Української національної жіночої ради Софія Русова також розповідала за кордоном про несправедливе становище України та більшовицьку окупацію. Вона представляла українських жінок у світових організаціях, зокрема їздила з доповідями на міжнародні зібрання, як-от на Міжнародний конгрес жінок у Гаазі.
Коли Українська національна жіноча рада, на думку Софії Русової, виконала свою місію, у 1934 році політичні активістки заснували Всесвітній союз українок, а Софію Русову обрали Почесною головою. Союз очолив цілу низку жіночих організацій і в Україні, і у світі, допомагаючи їм представляти українок на міжнародній арені.
Мілена Рудницька — борчиня за жіночі права в політиці
Мілена Рудницька була громадською діячкою та публіцисткою. Вона вважала, що доступ жінок до «чоловічого світу» — це лише початок боротьби. Правозахисниця просувала ідею, що жінки мають здобути рівні з чоловіками права та мати всі можливості впливати на світ: вести політичне життя, ухвалювати рішення державного рівня тощо. Цю позицію активістка відстоювала в публіцистичних працях, як-от «Чому українські жінки не мають представництва в Національній Раді?», «Жіноче безробіття» і «Львівське жіноцтво під час падолистового перевороту».
Долучалася Мілена Рудницька й до жіночих організацій, зокрема стала співзасновницею, а згодом і головою Всесвітнього союзу українок. Там правозахисниця поширювала інформацію про фемінізм, організовувала курси та школи для жінок, опікувалася охороною їхнього здоров’я і допомагала відстоювати права жінок, які працюють.
Соломія Павличко — амбасадорка фем-оптики в науці
Соломія Павличко просувала феміністичний погляд в українській науці 90-х років ХХ століття. Зокрема, дослідниця намагалася аналізувати українську літературу крізь призму гендеру, звертаючи увагу на патріархальні погляди. А ще Соломія Павличко знайомила загал із першими українськими правозахисницями та творчинями епохи модернізму, приміром, із Наталією Кобринською. Науковиця переосмислювала тогочасну літературу й розкривала в ній теми сексуальності, зміни гендерних ролей і феміністичні мотиви.
Також Соломія Павличко заснувала видавництво «Основи», у якому видавала класичні феміністичні праці, як-от «Друга стать» Сімони де Бовуар чи «Сексуальна політика» Кейт Мілет.
Аби перевірити знання з історії та дізнатися ще більше про українських правозахисників, і правозахисниць зокрема, проходь тест «Правозахисники з нашої історії: що ти про них знаєш?»
Використані світлини
1. Леся Українка
Джерело: Державна архівна служба України
2. Ольга Кобилянська
Джерело: Національна академія наук України
3. Наталя Кобринська
Джерело: Український інститут національної пам’яті
4. Софія Окуневська
Джерело: Енциклопедія сучасної України
5. Софія Русова
Джерело: Український інститут національної пам’яті
6. Мілена Рудницька
Джерело: «Радіо Свобода»
7. Соломія Павличко
Джерело: «Всесвіт»
Ілюстрації: Анастасія Василенко