Розвивати науку і водночас допомагати українським військовим та оповідати про війну — учні МАН знають, як це поєднати. Принагідно до Дня захисників і захисниць України розповідаємо про наших юних дослідників, які перемогли зі своїми помічними для війська проєктами в Конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів — членів МАН. 

Як це — досліджувати російську комунікативну агресію: історія Захара Гузія

Захар дослідив, як росія вела комунікативну війну протягом двох років до повномасштабного вторгнення. З цим проєктом здобув перше місце в цьогорічному Конкурсі-захисті, у секції «Історія України».

Як виникла ідея дослідження?

Ця тема почала зароджуватися, ще коли я працював над попереднім науковим проєктом. Мене цікавило, як інформаційна війна впливає на державу та суспільство, проте це виходило за межі того дослідження. Тому, коли постало питання наступного проєкту, одразу сформулював ідею. 

До цього дослідження мене мотивував особистий інтерес. Мені здається, що темі інформаційної війни ми приділяємо доволі мало уваги. У цьому ми зійшлися з науковим керівником, який надзвичайно мені допоміг у створенні проєкту. 

Розкажи детальніше про свій проєкт.

Я досліджував, як росія поширювала свої наративи проти України, з якою метою це робила та як Україна протидіяла цим «вкидам» у період з квітня 2019-го до лютого 2022 року. Інформацію я брав з відкритих джерел, що доступні кожній та кожному. Дослідив як зовнішні впливи, так і внутрішні, що поширювалися всередині України через проросійські політичні сили: у ЗМІ та спільнотах у соцмережах. 

Наративна агресія росії досить небезпечна, якщо їй не опиратися. Поширення певних меседжів, що негативно висвітлюють Україну, може потягнути за собою втрату міжнародної підтримки та розлад усередині суспільства. Як-от один із найнебезпечніших наративів росії, ніби Україна — це «недодержава», яка не має суб’єктності, або що на Донеччині та Луганщині з 2014 року тривала громадянська війна. 

Програш у наративній війні неприпустимий. Тому нам треба більше зважати на ті ідеї, що поширює росія, та реагувати на них.

Як він може допомогти під час війни?

Мій проєкт має ознайомчу мету. Він показує, які наративи використовувала росія та як від них захиститися. Важливо підсвітити ті ідеї, які країна-агресорка поширювала, та усвідомити, як вони впливають на суспільство й уявлення про Україну у світі.

Як держава маємо працювати над розроблянням своїх наративів у відповідь. Потребуємо єдиної послідовної інформаційної політики, щоб чітко заявляти про себе світові та не дозволяти ворогу поширювати пропаганду. 

Що тебе вразило під час роботи над проєктом?

Те, як наративи стають основою для існування цілих національностей та ключовим елементом життя суспільства. Як-от історичний наратив «Україна — європейська держава». На ньому базується наше сьогодення, прагнення стати частиною Європейського Союзу. Або ж наративи про існування України як держави, які сягають часів Київської Русі чи ще давніших періодів. Ці ідеї гуртують наше суспільство та формують нас як націю.

Як це — підвищувати ефективність реабілітації військових: історія Анастасії Плющ

Анастасія дослідила, за якими показниками можна прогнозувати успішність реабілітації військових з мінно-вибуховими травмами. З цим проєктом посіла перше місце в цьогорічному Конкурсі-захисті, у секції «Медицина». 

Чому взялася за створення цього проєкту?

Я хотіла дослідити щось нове й актуальне. Також було важливо, щоб мій проєкт став у пригоді військовим. Ці прагнення якраз зійшлися в дослідженні ефективності реабілітації військових віком до 35 років, які отримали мінно-вибухові травми нижніх кінцівок. Такі травми доволі поширені та потребують нашої уваги. 

Дослідження було надзвичайно важливим для мене, хоча втілити його було складно як морально, так і фізично. Проте відчувала радість, що можу зробити свій внесок у реабілітацію військових.

Розкажи детальніше про свій проєкт.

Я перевірила ефективність реабілітаційної програми для військових з ураженнями велико- та малогомілкових нервів, яку застосовують в Інституті нейрохірургії імені А. П. Ромоданова у Києві. Для цього використовувала різні шкали оцінювання стану пацієнтів перед реабілітацією. Це візуальна аналогова шкала болю, за якою людина самостійно оцінює силу свого болю, електронейроміографія, яка показує, наскільки добре нерви проводять імпульси, мануально-м’язове тестування, за яким визначаємо силу м’язів, та загальна шкала оцінювання фізичного здоров’я. 

Використовуючи дані, отримані за цими шкалами, можна прогнозувати, наскільки успішною буде реабілітація кожного конкретного пацієнта.

Як проєкт допомагає військовим?

Побачила позитивний вплив свого проєкту ще на етапі дослідження. Я багато спілкувалася з військовими, які проходять реабілітацію в Інституті нейрохірургії, і помітила: це підіймає їм дух та налаштовує на одужання. 

Мій проєкт допомагає військовим зрозуміти, які чинники впливають на реабілітацію та як можемо прогнозувати її результати. А завдяки цьому людина має уявлення, що її очікує, які є ризики та які варіанти відновлення. 

Моє дослідження показало, що реабілітаційна програма Інституту нейрохірургії ефективна для військових. Усі пацієнти, з якими я спілкувалася, мали позитивну динаміку — і це найголовніше. 

Чи плануєш надалі розвиватися в цій сфері?

Я вступила до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця. Тут планую створювати нові проєкти й розвиватися у медицині. 

Моя велика мрія — створити власну програму реабілітації. Звісно, для цього ще маю здобути багато знань і навичок. Нині в Україні немає спеціалізованих програм для кожного виду травм, і я хочу це змінити. 

Як це — тестувати запуски безпілотника: історія Олександри Тихомирової

Олександра дослідила особливості аеродинаміки безпілотного літального апарата схеми «літаюче крило». З цим проєктом посіла перше місце в цьогорічному Конкурсі-захисті, у секції «Аерокосмічна техніка».

Що підштовхнуло до створення проєкту?

Я відвідувала заняття з 3D-моделювання і дуже цим захопилася. Тому, коли вирішила братися за науковий проєкт, не сумнівалася у виборі теми. 3D-моделювання дуже цікаве і водночас складне: змінивши одну деталь чи навіть кут її нахилу, отримаємо зовсім інший результат. 

У нас час безпілотники використовують і цивільні, і військові. Тому мені було цікаво дослідити цю сферу. 

Яку проблему розв’язує твій винахід?

Я досліджувала безпілотний літальний апарат схеми «літаюче крило». Він схожий на маленький літак без хвоста — лише з двома крилами. Разом із науковим керівником визначали, з яким кутом нахилу найліпше запускати безпілотник, щоб він легше долав опір повітря і не падав. Ці знання допоможуть під час практичного використання пристрою, а також у конструюванні нових та вдосконаленні наявних безпілотників. 

Як його можуть застосовувати військові?

Цей безпілотник може бути помічним у розвідці. Якщо додати спеціальні датчики, пристрій прийматиме й передаватиме сигнали зв’язку, розпізнаватиме хімічні, біологічні чи ядерні матеріали на певній території. Так зможемо підвищити безпеку людей, що здійснюють розвідку. Також цей пристрій може досліджувати місця аварії чи важкодоступні території. 

Чи плануєш покращувати свій винахід?

Так. Під час першого дослідження я не надто зважала на двигун безпілотника. А він також може впливати на легкість чи швидкість польоту й аеродинаміку. Тепер хочу заповнити цю прогалину та дослідити вплив двигуна, щоб упевнитися: мої напрацювання можна застосовувати на практиці.

Ілюстрації: Олена Ковальчук